Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Щоб досягти точності у своїх спостереженнях, дослідник природи може встановити собі певні хронологічні межі, тож і я обмежуся напочатку періодом після австрійського наступу в Італії у червні 1918 року, як таким, що надає до спостереження найбільшу кількість мерців, оскільки спершу ми змушенії були відійти, а потім відбили залишену територію і після бою зайняли ті самі позиції, що й раніш, тільки всіяні трупами. Поки мерці лежать не поховані, їхній зовнішній вигляд щодень змінюється. Так, у представників білої раси колір шкіри стає спершу жовтим, потім жовтаво-зеленим, потім чорним. Якщо трупи довго залишаються на пригріві, м'ясо набирає подібності до кам'яновугільної смоли, особливо в місцях переломів чи розривів, і на ньому виразно спостерігається властивий смрлі райдужний полиск. Мертві тіла з кожним днем більшають обсягом, аж уніформа на них, стає тісною, і часом так розпирають її, що, здається, матерія от-от трісне. Трапляється, що окремі частини тіла роздимаються до неймовірних розмірів, а обличчя робляться опуклі й тугі, мов повітряні кулі. Поряд з цим невпинним процесом розповніння, неабияк вражає і величезна кількість паперів, розкиданих навколо мерців. Остаточне положення трупів перед тим, як їх почнуть ховати, залежить від розміщення кишень на їхній уніформі. В австрійській армії кишені на штанях були ззаду, і відповідно до цього всі ті мерці невдовзі лежали долілиць, з вивернутими задніми кишенями, і довкола них на траві валялись у безладді папери, що були в тих кишенях. Спекота, мухи, характерне положення трупів на траві й безліч розкиданих навколо паперів — ось ті враження, що залишаються в пам'яті. А от дух, що стоїть над полем бою гарячої днини, пригадати не можна. Можна пам'ятати, що був такий дух, але ніщо інше ніколи не здатне його відновити. Не те що дух казарми, який можна раптом відчути, їдучи в трамваї, а тоді скинути оком і побачити того, хто повернув тобі його відчуття. А той дух минає так само безслідно, як і колишнє кохання: пам'ятаєш, що було оте і те, але саме відчуття відновити не можна.
Цікаво, чи побачив би той невтомний мандрівник Мунго Парк, опинившись на полі бою в літню спеку, що-небудь таке, що повернуло б йому надію? Наприкінці червня і в липні серед пшениці квітли маки, на шовковицях буяло рясне листя, і видно було, як хвилі гарячого повітря здіймаються над стволами гармат там, де сонце падало на них крізь маскувальні заслони з гілля; земля по краях вирв, де вибухали снаряди з гірчичним газом, була ясно-жовта, і перший-ліпший зруйнований будинок вабив око більше, ніж ті, що їх ні разу не влучило; але навряд чи хто з мандрівників став би вдихати на повні груди те літнє ловітря і, наслідуючи приклад Мунго Парка, впадати у роздуми про істот, створених за образом і подобою божою.
При спостереженнях над мерцями передусім виявлялося, що більш-менш тяжко поранені вмирали так само, як умирають тварини. Одні — швидко, від невеличкої ранки, що від неї, здавалося б, не сконав і кріль. Вони вмирали від тих незначних ран, як ото, буває, вмирають кролі — від трьох-чотирьох дрібок шроту, що начебто нездатні й шкіру пробити. Інші вмирали подібно до котів: з розбитим черепом і уламком заліза в мозку вони лежали по два дні,— достоту мов коти, що навіть з кулею в голові забиваються у вугільний засік і не хочуть конати, аж поки їм не відітнути голову. А може, вони й після того не конають, — недарма ж бо кажуть, що в котів по дев'ять життів, — цього я не знаю, а от люди здебільшого вмирають, як тварини, не як люди. На той час мені ще ні разу не траплялося бачити так званої природної смерті, отож я скидав усе на війну і так само, як невтомний мандрівник Мунго Парк, вірив, що є і щось інше, оте завжди далеке «щось інше»; та зрештою побачив і його.
Єдиним випадком природної смерті, який мені випало спостерігати, окрім смерті від утрати крові, що не дуже тяжка, була смерть від іспанки. При цій хворобі помирають від удушення, захлинаючись слизом, і кінець видно з того, що перед смертю людина знов обертається на немовля, хоча й з усією своєю дорослою силою, і так само, як немовля пелюшки, заливає простирадла останнім буйним жовтим струменем, що розтікається й капотить уже й після того, як людина померла. А тепер я хотів би побачити смерть кого-небудь із наших самозваних «гуманістів» [22] бо такі невтомні мандрівники, як Мунго Парк чи я, ще живуть і, можливо, таки доживуть і до суто фізичної смерті членів цієї літературної секти, і їм випаде нагода побачити, з якою гідністю ті йтимуть із життя. Мої природознавчі міркування навели мене на думку, що хоча добропристойність — прекрасна річ, проте інтереси дальшого існування людства вимагають, щоб не всі були добропристойні, оскільки сама поза, призначена для продовження роду, не добропристойна, аж надто недобропристойна; і в мене виник ось який здогад: можливо, ті люди з'явилися на світ саме внаслідок якогось добропристойного злягання. Та незалежно від того, звідки вони беруть початок, я сподіваюся побачити кінець декого з них і наперед дивуюся, як хробаки вгризуть оту давно зав'ялену яловичину, бо ж брошурки їхні — то лиш прах, і весь їх запал в примітках.
Хоч, на наш погляд, у природничій розвідці про мерців цілком доречно розглядати згаданих самозваних гуманістів, — навіть якщо на той час, коли наша праця буде опублікована, прибране ними звання вже нікому ні про що не говоритиме, — проте це несправедливо щодо інших мерців, тих, що не стали ще замолоду мерцями з власного вибору, не видавали ніяких журналів, а здебільшого, напевне, ніколи їх і не читали: тих, що їх ви могли побачити гарячої днини з цілим кишлом білої черви там, де колись був рот. Та не завжди тих мерців пригрівало сонце, дуже часто йшов дощ і обмивав їх, якщо вони лежали просто неба, і розмочував над ними землю, якщо вони уже лежали в землі, а часом лив так довго, що земля перетворювалась на болото і мерців вимивало з ям, і тоді треба було ховати їх наново. Узимку в горах доводилось закопувати їх просто у сніг, а навесні, коли сніг розтавав, їх мусив ховати
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 2», після закриття браузера.