Читати книгу - "Кобзар 2000. Hard"

- Ну і як? - тихо спитав мене МизКумом. Йому, певно, теж хотілося, але не наважувалося.

Я тільки стенув плечима.

- А мені більше горілка подобається, - МизКумом рішуче повернувся на своє місце.

- Кому що, - слушно зауважив Жьора.

Я поставив порожню чашку на тумбочку і тут помітив, що долоню мою під самими пальцями перетинає глибока подряпина із засохлою кров’ю по краях. Другу долоню теж прикрашала подряпина, хоч і не така довга. Хто це мене? Я напружився, пригадуючи. Господи, та це ж скляна шафа, я тримався за неї, а потім ковзнув на підлогу - ні фіга собі! Кров запеклася великими струпами, напевно, добряче текла. А я й не помітив. Оце так нокаут! Я звівся на рівні та почалапав до раковини в кутку. З рук потекла червона вода, а порізи запекли та засвербіли.

- Що це у тебе? - спитав дядько Гаврило.

Я відмахнувся і заходився витирати руки сірим рушником. Сусіда дивився на мене уважно, ніби вивчаючи. Важкий погляд зупинявся то на руках, то на рушнику, то на обличчі. Я зразу згадав розмову на лаві під акацією. Чого він до мене вчепився?

Щоб уникнути зайвих розпитувань, я вирішив вийти у хол та всівся біля телевізора, але так і не зміг зосередитись на тому, що показували. Сьогодні був важкий день. Треба відпочити, бо завтра зранку знову на уколи… Боже, що ж вона зі мною зробила! Ось вам і хорошисточка! Ось акуратисточка! Але тікати з поля бою мене не вчили. Українці так просто не здаються. Зараз додивлюся до відбою, а тоді спати, набиратися сили. Завтра буде видно, хто кого.

Коли черговий лікар під загальний стогін невдоволення вимкнув нарешті телевізор, я вже повністю відійшов від пригод і готовий був поринути у тенета сну. Космонавт підвівся з канапи поруч зі мною.

- Льоха, ти як після чифіру?

- Путьом, а ти?

- Серце б’ється та бабу хочеться. Це нормально?

Я засміявся. Це нормально. Але Космонавт дивився на мене з недовірою - певно, думав, що сміюся з нього.

- На третьому поверсі в хірургії Тетяна чергує. Спустися до неї, може, зарадить чимось.

- Правда? - його очі загорілися.

- Правда.

Тетяну я знав ще з першого строку, її тягали всі кому не ліньки, і вона була навіть гарною, якщо придивитися. Але порівняно з Оленкою… Боже, яким я був дурнем тоді!

Космонавт скористався моєю порадою і повернувся до палати глибоко вночі, зачепивши своїм Ілізаровим за тумбочку та розбудивши всіх, хто не вживав снодійного. Я спросоння додав свій голос до загального хору лайки і поринув назад у глибокий цілющий сон.

Не прокинувся я навіть коли міряли температуру.

- Ну ви здорові спати! - захоплено вигукнув МизКумом перед сніданком, коли я продер-таки очі. Крім мене, заспався ще Космонавт, та воно й зрозуміло.

- Це, напевно, від учорашнього чаю, - вів МизКумом, поки ми всі чередою шкультигали до їдальні, подзеленькуючи ложками в чашках.

- Якого чаю! - обурився Футболіст. - Від такого чаю вони повинні до ранку миші ловити. Це у них парадоксальна реакція. От я пам’ятаю, якось кави напився, так потім день і ніч спав.

МизКумом несподівано загиготів:

- Кави… Точно що кави. Я теж як дам з кумом кави, так теж потім сплю.

- Кава, - заперечив Футболіст, - це зовсім не те, що ти думаєш. Каву вирощують на гірських схилах молоді бразилійки, а потім її смажать, мелють і п’ють з філіжанок, дурило.

Але МизКумом не вгавав:

- Не бреши. От одного разу, пам’ятаю, ми так дали кави, що прочухались тільки через тиждень. А ти кажеш, бразилійки!

Я цю наукову суперечку слухав упіввуха, бо насправді й досі не прокинувся. Дійсно якась парадоксальна реакція. Після сніданку я навіть ще трохи подрімав, а потім таки продер очі та відчув, що ніч не минула даремно. Я був повен сили і бажання довести Оленці, що вчорашній нокаут не більш як епізод на довгій дорозі кохання і що є ще лицарі в Україні, і що в нас та сила, що у батьків була, і що порох на люльці не погас, і… але тут моя літературна освіта вичер-палася, та й вчасно - почався обхід.

Тато спинився біля Жьори і урочисто вручив йому папірчину.

- Держіть. Це ваш епікриз. Станьте на учот в поліклініці. І соблюдайте режим.

Жьора посміхався, немов і справді одужав.

У МизКумом було не все гаразд, Тато довго хитав головою, потім призначив якісь нові уколи.

- Змилуйтесь! - запросився бідолаха. - Вже і так дупа як решето. Там нема куди колоть.

- Знайдемо, - впевнено сказав Тато і пішов далі.

Біля мене він теж почав хитати головою.

- Голуб сизокрилий, що ж це ти температуриш, га?

Я здивувався. Виявилось, що зранку мені знов наміряли тридцять сім і дві.

- Йому вже пора на консультацію до доктора Петровського, - мстиво підсумував МизКумом. - Запишіть на той тиждень.

Всі з готовністю розреготалися. Посміхнувся і Тато, але нічого не сказав, навіть не призначив нових уколів.

- А хто такий доктор Петровський? - спитав наївний Космонавт, коли двері за нашим лікарем зачинилися.

- Патологоанатом, - пояснив Футболіст. - Він трупи ріже. Великий фахівець.

Космонавт із забобонним жахом вирячився на МизКумом. А я не образився, бо насправді мав найменше шансів потрапити на таку консультацію, а до своєрідних лікарняних жартів встиг призвичаїтись іще під час першої серії лежання.

Жьора заховав свій епікриз під сорочку, певно, щоб не загубити.

- Ну що, братва, видужуйте!

Він почав прощатися з нами, обкульгуючи ліжка та тиснучи кожному руку.

- Прощавайте!

- Кому прощавайте, а кому до зустрічі, - філософськи зауважив Футболіст. - Ти коли повернешся, за місяць?

- Точно, - сумно підтвердив МизКумом. - Я дочекаюся.

- Не переживай! Обійдеться. - Жьорин оптимізм шурхотів під сорочкою паперовим аркушиком виписки, він поспішав додому, щоб пити горілку з друзями, тому міг собі дозволити шляхетність.

Оленка прийшла невдовзі й забрала Жьорину білизну. На мене вона знову не звернула жодної уваги - ото вже конспіраторка! Нічого, всьому свій час.

Я вирішив спершу відвідати масаж та УВЧ, але сьогодні не з метою сховатися від уколів. Сидячи під лікувальними високочастотними хвилями та терплячи насильство масажиста, я збирався з силами надалі.

Біля дверей процедурної нікого не було. Я підійшов, озирнувся, переконуючись, що ніхто більше не чекає на укол, і обережно натиснув