Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

223] Мчати туди і сюди - у погоні, так само й у втечі.

224] Нас і до міста вони понесуть, якщо знов побажає

225] Славою Зевс Діомеда, сина Тідея, окрити, і

226] Йди ж бо мерщій та в руки батіг цей бери і блискучі

227] Віжки, а я увійду в колісницю, щоб бій розпочати.

228] Чи на себе бери його, я ж керуватиму кіньми».

229] В відповідь мовив до нього осяйливий син Лікаонів:

230] «Краще, Енею, ти сам бери віжки й керуй уже кіньми.

231] Швидше помчать вони повіз округлий, візничого звичний

232] Чуючи клич, як тікать доведеться від сина Тідея.

233] Можуть без тебе упертись сполохані коні й не схочуть

234] Винести нас з бойовища, не чуючи оклику твого.

235] Рушить на нас тоді син великого духом Тідея,

236] Вб'є нас і однокопитих собі забере твоїх коней.

237] Отже, своїми ти сам керуй колісницею й кіньми.

238] Я ж, коли він налетить, його списом загостреним стріну».

239] Мовлячи так, в колісницю оздоблену стали обидва

240] Й миттю погнали на сина Тідея баских вони коней.

241] Щойно побачив Стенел їх, осяйливий син Капанеїв,

242] Зразу ж до сина Тідея він слово промовив крилате:

243] «О Діомеде, сину Тідеїв, душі моїй любий!

244] Бачу могутніх мужів, що з тобою готові он битись.

245] Сила незмірна в обох. Один із них лучник славетний

246] Пандар, тим гордий, що сином доводиться він Лікаону.

247] Цругий - Еней, гордиться походженням з лона Анхіса

248] Він бездоганного, мати ж його - Афродіта безсмертна.

249] Гож завернім своїх коней, не кидайся надто завзято

250] В лави передні, щоб милого серця свого не згубити».

251] Глянув спідлоба і мовив йому Діомед премогутній:

252] «Годі, ні слова про втечу, я цій не піддамся намові.

253] В мене немає того у природі, щоб, криючись, битись

254] Чи ховатись зі страху: ще сила моя непохитна!

255] Навіть із кіньми не виїду я, а виступлю пішки

256] В бій проти них, не дасть-бо тремтіти Паллада Афіна.

257] На колісниці од нас прудконогі не винесуть коні

258] Разом обох, чи встигне хоча б лиш один врятуватись.

259] Інше тобі я скажу, ти ж у серце вклади оце слово.

260] В разі порадниця мудра Афіна мене обдарує

261] Славою вбити обох, ти притримай поривчатих коней,

262] Віжками міцно до поручнів повоза їх притягнувши.

263] Сам - не забудь же цього! - до Енеєвих кинешся коней

264] І від троян їх жени до ахеїв красивоголінних.

265] З тої породи вони, що Тросові Зевс громозвучний

266] Дав в нагороду за сина його Ганімеда, - тож кращих

267] Коней нема під зорею світання і сонячним сяйвом.

268] В Лаомедонта цю викрав породу Анхіс мужовладний,

269] Потай кобил у табун до баских підсилаючи коней.

270] Шість народилось тієї породи лошат в його домі.

271] Четверо з них залишив він у себе, годуючи в стайні.

272] Двоє ж Енеєві дав, особливо при втечі надійних,

273] їх захопивши, велику собі ми здобудемо славу».

274] Так Діомед і Стенел між собою тоді розмовляли.

275] Скоро й ті двоє примчали,, швидких поганяючи коней.

276] Перший сказав Діомеду осяйливий син Лікаонів:

277] «Духом твердий і відважний Тідея славетного сину!

278] Не подолав тебе луком швидким я, гіркою стрілою,

279] Спробую списом тепер, чи не краще улучу я нині».

280] 1 Мовивши так, довготінного з розмаху кинув він списа

281] І Тіде'ща ударив у щит. Пройняло його наскрізь

282] Мідяне вістря і панцира тут же торкнулося дзвінко.

283] Голосно крикнув до нього осяйливий син Лікаонів:

284] «Пах твій навиліт пробито! Недовго тепер, сподіваюсь,

285] ' Зможеш триматись. Мені ж ти надав цим великої слави!»

286] Та, не злякавшись, йому відповів Діомед премогутній:

287] «Ти помилився, не влучив ти! Вам же обом, сподіваюсь,

288] Звідси не вийти раніш, поки той або інший, упавши,

289] Кров'ю напоїть Арея, бійця із щитом нездоланним».

290] 1 Мовив і списа метнув. Його скерувала Афіна

291] Пандару в ніс біля ока, і в білі він зуби уп'явся.

292] В самій насаді язик одсікла йому мідь нездоланна,

293] Вістря навиліт пройшло аж униз, через край підборіддя.

294] З повоза впав він, і брязком на ньому озвалася зброя

295] 5 Ясноблискуча. Вбік прудконогі шарахнулись коні

296] Від переляку. Так Пандар душі тут і сили позбувся.

297] Скочив на землю Еней із щитом та із списом великим,

298] З остраху, шоб не забрали убитого в нього ахеї.

299] Як в своїй силі упевнений лев, круг трупа ходив він,

300] Спис уперед виставляв і щит, на всі боки округлий,

301] Кожного, хто б не наблизивсь до нього, убить він грозився

302] Криком жахливим. Та камінь схопив син Тідея руками

303] Вельми важкий, удвох не могли б його смертні підняти

304] З нині живучих, а він і один ним розмахував легко.

305] Ним він ударив Енея в крижі, там де стегон окістя

306] Ходить в суглобах, - стегенною чашею це називають.

307] Чашу він ту роздробив і обидва порвав сухожилля.

308] Ще й йому шкіру той камінь обдер шерехатий. І раптом

309] Зсунувсь герой на коліна й рукою м'язистою тільки

310] Сперся об землю. І чорная ніч йому очі окрила.

311] Був би, напевне, загинув Еней, поводатар народу,

312] Тільки ж бо Зевсова донька угледіла це, Афродіта,

313] Мати, яка породила його пастухові Анхісу.

314] Оповила вона білі рамена круг любого сина,

315] Спереду краєм свого покривала блискучого вкрила,

316] Захистом певним од стріл, щоб хтось із данаїв комонних

317] Міддю грудей не пробив йому й духу із тіла не вийняв.

318] Винесла так з бойовища вона свого любого сина.

319] Син Капанеїв Стенел, проте, не забув настанови

320] Тої, що дав перед цим Діомед йому голосномовний.

321] Осторонь січі лункої свої поставив він коні

322] Однокопиті, до повоза віжками їх прив'язавши.

323] До пишногривих Енеєвих раптом він кинувся коней,

324] їх від троян одігнав до ахеїв красивоголінних

325] І передав Деїпілові, другу своєму, якого

326] Більш цінував од ровесників інших за мислі поважні,

327] Щоб до човнів той одвів крутобоких. А сам він тим часом

328] На колісницю зійшов і, віжки блискучі вхопивши,

329] Зразу ж учвал до сина Тідея погнав свої