Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

330] Міцнокопиті. А той переслідувать взявся Кіпріду

331] Міддю безжальною, знав, хоч богиня вона, а безсильна,

332] Не із числа тих богинь, які в війнах керують мужами,

333] Не Еніо, городів руйнівниця страшна, не Афіна.

334] От наздогнав він її, крізь густі прориваючись лави,

335] І замахнувсь тоді син великого духом Тідея,

336] 1, налетівши, руки її ніжної шкіру він списом

337] Гострим поранив. Дійшов аж до тіла той спис міднокутий

338] Крізь божественне одіння, самими Харитами ткане,

339] Вище долоні, й безсмертна богинина кров полилася -

340] Плин, що в жилах пливе у блаженних богів невмирущих.

341] Хліба вони не щять, не п'ють вони й вин іскрометних,

342] Тим-то в них крові нема і безсмертними їх називають.

343] Скрикнула з болю богиня і сина із рук упустила.

344] Феб-Аполлон в тую ж мить на свої підхопив його руки,

345] Темною хмарою вкрив, щоб хтось із данаїв комонних

346] Міддю грудей не пробив йому й духу із тіла не вийняв.

347] Голосно крикнув до неї тоді Діомед гучномовний:

348] «Геть іди, Зевсова доню, з війни та з цього бойовища!

349] Чи не доволі тобі, що жінок ти зваблюєш кволих?

350] А як втручатись ти хочеш в бої, то тепер, сподіваюсь,

351] Будеш жахатися бою, й здаля лиш почувши про нього!»

352] Мовив він так. Відійшла вона в розпачі й муці страшенній.

353] З натовпу далі Іріда її повела вітронога,

354] Горем убиту, аж тіло прекрасне її почорніло.

355] Буйного бачить Арея вона, що сидів там із кіньми,

356] Від бойовища ліворуч, до хмари свій спис притуливши.

357] Впала вона перед братом коханим своїм на коліна

358] Й стала благати, щоб він злотозбруйних позичив їй коней:

359] «Допоможи мені, брате мій любий, і дай мені коней,

360] Щоб на Олімп я могла повернутись, в оселю безсмертних.

361] Надто від рани я мучуся, смертним завданої мужем,

362] Сином Тідея, що битися навіть із Зевсом готовий».

363] Мовила так, і Арей відступив злотозбруйних їй коней.

364] На колісницю зійшла вона, любим зажурена серцем,

365] З нею Іріда зійшла і, віжки, у руки узявши,

366] Пугою коней стьобнула, й слухняно помчалися коні,

367] Й швидко оселі богів досягай на високім Олімпі.

368] Коней спинила відразу тоді вітронога Іріда

369] Й випрягла їх з колісниці, божистого ДІВШИ оброку.

370] 1 Впала навколішки враз Афродіта ясна до Діони,

371] Матінки любої, та ж прийняла свою доню в обійми,

372] Пестила ніжно й, назвавши її на ім'я, говорила:

373] «Хто з небожителів так нерозважливо, люба дитино,

374] Скривдив тебе, наче зло ти явно якесь учинила?»

375] ' В відповідь мовила щедра на усміхи їй Афродіта:

376] «Ранив мене Діомед, зухвалий нащадок Тідеїв,

377] Тим що Енея намірилась винести я з бойовища,

378] Любого сина, що в світі для мене з усіх найдорожчий.

379] Не між троян і ахеїв страшна уже йде колотнеча,

380] Вже і з богами безсмертними битися стали данаї».

381] В відповідь мовить до неї Діона, в богинях пресвітла:

382] «Стримайсь, дитино моя, й потерпи, хоч і як тобі прикро!

383] Бо й, живучи на Олімпі, не раз нам траплялось терпіти

384] Від земнородних, заводячи звади лихі поміж себе.

385] 5 Тяжко й Арей потерпів, коли От з Ефіальтом могутнім

386] В пута міцні його закували, сини Алоея.

387] В мідяній бодні сидів тринадцять він місяців скутий.

388] Так би й загинув там, мабуть, Арей, невситимий боями,

389] Та Ерібея прекрасна, їх мачуха, потай Гермеса

390] Оповістила, і викрав він з тої в'язниці Арея,

391] Що знемагав уже зовсім, знесилівши в путах жорстоких.

392] Тяжко і Гера терпіла тоді, коли син премогутній

393] Амфітріонів їй влучив стрілою тризубою в перса,

394] В правий сосок: в ту ж мить охопив її біль нездоланний.

395] Тяжко й Аїд потерпів, між богами жахливий: стрілою

396] Гострою той же син Зевса егідодержавного в брамі

397] Мертвих поранив його і страшного завдав йому болю.

398] Зразу ж до Зевса у дім він подавсь на вершину Олімпу,

399] З серцем зажуреним, пройнятий болем, що вп'явся з стрілою

400] В плечі кремезні його, терзаючи глибоко душу.

401] Лиш Пееон, болевтольних на рану насипавши ліків,

402] Затамував її. Та й від народження був він не смертний.

403] Несамовитий, зухвалий, на злочин він зваживсь безпечно,

404] Луком богам допікав, що живуть на високім Олімпі.

405] Цього ж наслала на тебе сама ясноока Афіна.

406] Дурень він! Серцем своїм не знає того син Тідея -

407] Недовговічні всі ті, хто посмів із безсмертними битись.

408] Не повернутись такому з війни, з бойовища страшного,

409] Татком його не назвуть, на коліна сідаючи, діти.

410] Хай же подумає нині Тідід, хоч який він могутній,

411] А чи не виступить битися хтось і за тебе сильніший,

412] Егіалея, донька Адрастова, вельми розважна,

413] Чи не розбудить вночі домашніх своїх голосінням,

414] За чоловіком ридаючи шлюбним, найкращим з ахеїв,

415] Духом міцна Діомеда дружина, впокірника коней».

416] Мовила так і руками їй кров із правиці обтерла.

417] Рана загоїлась їй, і тяжкі заспокоїлись болі.

418] Та додивились до цього богині Афіна і Гера

419] Й стали словами глузливими Зевса Кроніда дражнити.

420] Так почала говорить ясноока богиня Афіна:

421] «Ти не розсердишся, Зевсе, мій батьку, за те, що скажу я?

422] Знову намовила, видно, Кіпріда котрусь з ахеянок

423] В стан перебігти троян, що страшенно їх так полюбила.

424] Пестячи ту ахеянку ошатну, напевно, дряпнула

425] Пряжкою з золота руку свою делікатну богиня».

426] Мовила так. А батько людей і богів усміхнувся

427] І, золоту Афродіту покликавши, мовив до неї:

428] «Доню моя, не на тебе воєнні покладено справи.

429] Краще ти шлюби єднай, що плекають солодкі жадання.

430] Це ж усе - тільки Арея палкого й Афіни турбота».

431] Так між собою тоді про все це вони розмовляли.

432] А Діомед гучномовний тим часом метнувсь до Енея,

433] Знаючи, що Аполлон над ним простягає рамена.

434] Він не боявся й великого бога, так квапивсь Енея

435] Вбити мерщій і славне озброєння з нього стягнути.

436] Тричі він кидався, прагнучи тут же убити Енея.

437] Тричі вдаряв Аполлон по блискучім щиті Діомеда.

438] А як той кинувся ще