Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

Після цих слів герої підвелися і рушили повз Лука і Нека до виходу з кав’ярні-перукарні. Проходячи повз барну стійку, вони жбурнули на неї кілька товстих гаманців, аж слонова кістка, з якої була зроблена стійку, увігнулось.

Посидівши ще з чверть години у кав’ярні-перукарні, Лук і Нек почимчикували додому. Вечоріло. На планету спускалися сутінки. Ліхтарі кидали на обличчя подорожніх рожеві і бузкові тіні.

Наступного дня Лук з Неком знову приволочились у салон кав’ярню-перукарню. Цього разу дівчина-автомат спілкувалася з ними привітно і навіть запропонувала подвійну каву по ціні однієї і партію в доміно. Лук і Нек погодилися, аби якось згаяти час до появи відьми.

Цього дня як і попереднього міфічні герої справляли бенкет.

Лук, Нек і дівчина-автомат, яку, між іншим, звали Антося зіграли 5 партій в доміно. Нек виграв чотири рази поспіль, Антося — один. Лук спересердя плюнув і сказав, що доміно дурна гра.

Цієї миті до зали увійшла висока і струнка як манекенниця дівчина. Зовнішність її була настільки типова, що й описати складно: зодягнена в чорний одяг, волосся заховане у капелюшок, з-під якого вибивались мідні пасма, прикриті темним дірчатим вельоном, обличчя приховувала фаянсова маскарадна маска. Вона наблизилась до міфічних героїв і сказала низьким красивим голосом «Привіт, хлопчики».

Нек і Лук перезирнулись.

— Фігура — що треба, — сказав Лук, нахилившись до Нека ближче.

Герої багато пили і їли, дівчина від них не відставала. До Лука і Нека долітали лише фрагменти їхніх фраз. Тезей закашлявся, Геракл ляснув його по спині, тягнулись хвилини, за вікном накрапав дощ.

— …Конкурс найсильнішого важкоатлета Сатурна, — долетіли до Лука з Неком слова незнайомки.

— …Призи? — запитав Геракл.

— …І літаюча яхта.

— …І коли? — поцікавився Одіссей.

— …Лукава площа у слов’янському кварталі.

— Гарна площа… — мовив Тезей.

— …Був? — поцікавився Одіссей.

— …Мав на увазі колишню площу на Землі.

— А-а, так, нічогенька.

— Хто цього року виграв «золотий грамофон»? — запитав Тезей.

— Джомолунгма. — відповіла дівчина.

— Знову?! Вони співають відвертий несмак, чули хлопці? — обурився Тезей.

— …Не слухаю fm, — сказав Геракл.

— …Група? — поцікавився Одіссей.

— Група, — відповіла незнайомка, — одна співає, а друга Наташа.

— Цікава назва. Вони що, родом із Землі?

— Фоток в Інтернеті надивились. Ну гаразд, мені час іти. — Дівчина підвелась і рушила до дверей.

Щойно відвідувачка зникла, Лук підморгнув Некові і бадьорим кроком подався до героїв. Ті напружено привітались.

— Якщо ти репортер — чеши звідсіль, — понуро буркнув Герекл, — якщо замовник, кажу одразу, що менше, ніж за 50 лимонів, ми не змагатимемось.

— Я не репортер і не замовник, — мовив Лук.

— Що ж ти за один, біс тебе забирай? — розсердився Геракл.

— Я нещасний закоханий. Мені треба довідатись хто та дівчина, з якою ви щойно балакали.

— Іч, чого забаглося! — обурився Геракл.

— Мало що кому треба, — недоброзичливо процідив крізь зуби Тезей.

— Я хотів запросити її в кіно, у мене два квитки.

— Друга свого запроси. — буркнув Геракл.

— Що сподобалась дівчина? — запитав Одіссей. Серед усіх лише він був налаштований дружелюбно.

— Дуже вродлива. Вона заміжня?

— Ні, — відповів Одіссей, — Тільки ти це з голови викинь. Вона з незнайомими не знайомиться.

— А який же сенс із знайомими знайомитись? — здивувався Лук.

— Отож, я тобі про те й кажу, що марні твої сподівання, вона ні з ким не знайомиться.

— А може мені пощастить.

— От наївний, — гигикнув Одіссей.

— Та прожени ти його, — відрубав Тезей.

— Зажди, мені до вподоби його затятість.

— Вона ваша подруга? — поцікавився Лук.

— Та, так приятелька.

— І частенько вона сюди заходить?

— Вкрай рідко. Лише коли у неї виникає бажання з кимсь поспілкуватися.

— Що ж вона така відлюдькувата, що ні з ким крім вас не спілкується?

— Просто вона самодостатня.

— Ви дасте мені її телефон?

— Звісно, ні.

— А вона не казала коли ще сюди завітає?

— Та буцімто, ні.

— Отже, в мене немає жодної надії ще раз із нею зустрітися?

— Думаю, ні.

— Ну так тому й бути. — зітхнув Лук і попростував до столика, за яким на нього чекав Нек.

На робочому столі пана Сновгея безлад. Він може півдня шукати ручку серед паперів, ключів, трафареток, пилочок для нігтів, гвіздків і всього того, що називає доказами. Окрім того, він дуже забудькуватий у повсякденних справах. Детектив наливає собі каву і згадує про неї лише тоді, коли вона зовсім захолола, забуває перевзути домашні капці і сплатити проїзд у транспорті, плутає дні тижня, приходить на роботу у вихідні і дивується, що приміщення зачинене.

Але він тримає у пам’яті добірку з телефонними номерами підозрюваних, імена, прізвища, дати і місця злочинів, ніколи не забуває подзвонити у справі в призначений час і ніколи не запізнюється на ділові зустрічі. Тож, якщо справа стосується роботи — тут у його голові такий лад, якому позаздрить будь-хто. У нього дивовижна здатність тримати