Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки 📚 - Українською

Читати книгу - "Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки"

283
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки" автора Неля Шейко-Медведєва. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 76
Перейти на сторінку:
трагедії ще тиждень лежав у морзі, позаяк ніхто з родичів не пред’явив права на його тлінні рештки. Ільків запропонував їх Софії, як «будемо вважати, цивільній дружині». Та поховала його з моргу, без розголосу й жалібних церемоній. Священик з дяком коротко відспівали його на кладовищі (в кепському місці, під самою огорожею), копачі могили «пом’янули» пляшкою горілки від Софії, яка, розплатившись при вході з працівниками поховальної контори, одразу (щоб не зашкодити дитині) подалася додому, вірніше, до Васильки й Геновефи. Купила їм дорогою цукерок та ананасового соку (щоб помолилися за Красника) й зосталася в них на ніч, бо забоялася, що дух новопреставленого ще не відлетів до Бога й може заявитися в дім, який вона виборола в нього.

Спалося їй в удовиць солодко, як немовляті при маминій циці, тому що сварґа крутилася в ній жваво й ритмічно, в злагоді з її вимореним, проте майже щасливим серцем.


Тривала ніч, але не німа, не темна. Все світилося й двигтіло: сварґи людей і сварґи тварин та рослин у сварзі Землі, сварґа Землі — у сварзі Всесвіту і сварґа Всесвіту — у безмежній, сліпучо-золотій, як тисячі сонць, руці Вседержителя. Але не для людських очей і не для людських вух, полуджених і запечатаних Отцем, щоб діти Його не пхали, допоки не змудріють, пальці в складну машинерію, що правує буттям. Машинерію, яка може не лише по відрубувати їм пальці й голови, але й безповоротно змінити напрям руху Землі, Сонця, планет, а то й змертвити Всесвіт.

Лише поодинокі люди знають Божу таємницю, що все є пов’язаним, припасованим одне до одного, що все має свою швидкість, свій час руху, і знають найпосутнішу Творчу таємницю: якщо кількість сварґ, що зупинилися або рухаються наліво, бодай на одну перевищить кількість тих, що рухаються направо, Земля тяжко занедужає й почне відмирати разом з усім, що на ній є, в страшенних муках і судомах. Знають, проте час від часу порушують Божий лад задля валсної маленької вигоди. А більшість узагалі нічого не знає, відтак бавиться своєю сварґою, як дитина дзигою, замість того, щоб благоговіти перед нею — невтомною, мудрою і… пімстливою.

Вона, Софія, лише злегка підштовхнула свою втомлену сварґу, і та, образившись, розчавила чотирьох, але разом з тим подарувала їй видіння цієї незримої для інших вогненної ночі. Й вона, зачудована й присоромлена, палко просила вибачення в неї і натхненно молилася Творчому Ладові, допоки ранок не вибілив їй очі.


Оля об’явилася на дев’ятий, по смерті Красника, день. Побачивши її (малу, щуплу, з блакитним рюкзачком на рамені) під своєю брамою, Софія навіть зраділа, що останні години перебування Красникової душі в її домівці вона збавить у товаристві його коханої, а не з удовицями, й вони вдвох спокійно, мирно випровадять небіжчика в кращий світ, бо впродовж останніх ночей і навіть удень він не раз давав про себе знати: то ложечка, якою вона помішувала каву, падала з горнятка на стіл і крутилася на ньому, то несподівано відкривалася шафка і з неї вистрибував клубок мохерових ниток, то зникла дарча, яку вона тримала в шкатулці, й знайшлася лише наступного дня під ліжком. А вночі дух Красника товкся внизу, на кухні: шуміла вода, подзенькували каструлі, так, наче він готував собі зупку або варив яйця.

А Оля, побачивши Софію перед собою, сполотніла й, не привітавшись, запитала: «Де Любко?»

Софія відімкнула брамку й сказала: «Заходь!» Але дівчина не зрушила з місця.

— Спершу скажіть, де він?

— Ще тут, — відповіла Софія.

Оля, полегшено зітхнувши, зайшла на подвір’я.

— Ходи до мене, бо я не маю ключів від його половини, — збрехнула Софія, бо хотіла поговорити з майбутньою сусідкою на своїй території.

— Він… у лікарні? — піднімаючись сходами слідом за нею, запитала Оля.

— Ні, — відгукнулася Софія.

— Поїхав у відрядження?

— Можна сказати й так… Роздягнися. Сядь на канапу. Я приготую чай і все тобі розповім.

— Не хочу я ні чаю, ні роздягатися. Хочу почути правду!

«Вперта в мене буде сусідонька, непоступлива», — подумала Софія й сказала:

— Все-таки сядь!

Оля обережно присіла на канапу, так, наче боялася, що та вкусить її або провалиться під нею.

— Ти приїхала вчасно, — спроквола мовила Софія. — Нині маємо відбути дев’ятини по ньому.

Дівчина не здивувалася, не заплакала. Лише відвела від неї погляд і сказала:

— Це ви вбили його. Він знав, що ви спробуєте зробити це й тому не став чекати осені. А тепер вам треба вбити й мене. Так?

— Я тут ні при чому. Любомир загинув в автокатастрофі. Порушив правила й потягнув за собою на той світ ще три душі, — сказала Софія.

— Він ніколи не порушував правила, бо знав, що я… Що в мене нікого нема, крім нього, — заперечила дівчина, дивлячись на клаптик неба за вікном. — Я закохалася в нього ще малою, а він у мене. Всі знали про це й ганьбили мене, осуджували його. Але ми хоч і не могли бачитися, продовжували кохати один одного. Коли ж три роки тому помер мій тато, вуйчик розлучився з Маринею, яку не любив, і полишив Заліщики. Винайняв квартиру в Тернополі, і я втекла до нього.

— Вуйчик? — перепитала Софія. — Він справді твій?…

— Так, — не зашарівшись, підтвердила дівчина. — Молодший брат мого тата. А насправді — рідніший за нього… За всіх! А ви вбили його!

— Не я, а машина, в яку він урізався! — нагадала їй Софія, але вона немовби не почула її.

— Він дуже боявся. Не так за себе, як за мене, бо кохав мене над усіх. Заплатив, щоб нас розписали, не докопуючись, хто ми — родичі чи однофамільці…

«Якщо це правда, цей шлюб можна скасувати, як незаконний», — подумала Софія.

— … Ще й заповіт склав…

Кров бухнула Софії в голову:

— Який заповіт? На що?

— На будинок, на все майно, на

1 ... 25 26 27 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки» жанру - 💛 Любовні романи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки"