Читати книгу - "Над планетою — «Левіафан»"

Схиливши голову, Ріхтер пішов до автомобіля. Галас юрби здавався йому тепер далеким і майже нереальним, мов відгомін затухаючого громобою. Він думав про свій винахід як про щось чуже, забуте всіма, як про витівку дитячого розуму, до якої нікому немає клопоту.

Йому пригадався Крейський. Десь ти забарився, друже. Гарні твої слова, та мало від них користі… Ріхтер сперся спиною об холодну стіну, побіг очима по майдану. Підсвідомо шукав точки опори, не хотів змиритися з думкою, що справа програна. В центрі міста, в центрі Німеччини грабіжники зазіхнули на цінний вантаж, і ніхто не здатен скрутити їм карк.

Треба таки послати малюка в поліцію. Поліцейські чини не лишаться осторонь такої катавасії…

Ріхтер хапливо шарпнув дверцята і… закляк у подиві.

— Віллі!

Гукнув у пустку, в порожній кузов. Гукнув тільки для того, щоб пересвідчитися, що очі не обманюють його. Бо очі не бачили Віллі. І груди ніби ножем різнув страх.

Утік? Злякався? Чи, може, поліз у те пекло?

Асберівці дерлися на браму, били кийками по залізу. Стоголосий гамір юрби вороже котився над майданом.

Стільки справ навалилося сьогодні на бідного Ганса, що він геть збився з пантелику. Якби йому ще дві пари ніг, то й тоді він не впорався б з дорученнями, які поклав на нього комітет. Адже він мусить повідомити весь актив, що на другу годину Друзі миру запрошуються на екстрене засідання з приводу вчорашньої демонстрації і вбивства професора Герста. Він мусить, крім того, разом з Апіцом і Кіршнером написати в місцеву газету оголошення про велику антимілітаристську виставку, яка відкриється за тиждень в одному з приватних музеїв міста. Він мусить…

Боже, боже!.. Скільки тих «мусить» на одну кволеньку, руду голову Ганса Блютнагеля! Ось він крутить телефон, аж пальці болять від того крутіння, кричить у трубку, благає, нервується. У нього скрізь друзі, його скрізь знають, але ж час не терпить. Час — примхлива річ і навіть до рудочубого Ганса не має поваги.

Кинувши трубку, хлопчина береться складати оголошення в газету. «Громадяни міста! Всі ви повинні відвідати…» Ой ні, надто вимогливо. Громадяни люблять елегантність і спокій, навіть тоді, коли йдеться про такі небуденні речі, як війна і мир. «Громадяни! Ми запрошуємо вас відвідати…»

Рука бігає по паперу, рудий чуб низько схилився над столом. Рядки нанизуються один на один, відозва росте, набухає. Тепер тільки відвезти її в редакцію, і край. Хай починають засідання комітету, радяться й сперечаються хоч до ночі. У Ганса сьогодні нічна зміна, і він мусить іти додому. Нічна зміна на монтажній площадці «Левіафана», де кожної хвилини треба бути уважним, зосередженим, сильним. Це не жарт. Додому і спати. Негайно спати!

Ось Ганс уже мчить на своєму маленькому, брязкотливому моторолері. Оголошення здано, головну справу зроблено. Тепер можна й додому. Моторчик туркотить, дметься з останніх сил, моторолер збігає крутою вулицею повз ратушу, кафедральний собор, вискакує на старовинний міст, знову пірнає в темну вулицю. Блютнагель ловить розпашілим обличчям струмені холодного повітря, заплющивши очі, марить нічною роботою.

Сьогодні вони монтуватимуть відсмоктувачі — складна, каверзна штука. Інженер Крейський змусив усіх своїх майстрів, навіть робітників, досконало вивчити справу. Від того, з якою точністю буде встановлено балони, залежатиме стійкість корабля, його маневреність і пілотаж. Ганс стискує кермо моторолера, а йому здається, що то він ключ стискує в руці. Повертає праворуч, ліворуч, затягує, підкручує… О, як він любить своє діло! І корабель вивчив уже досконало. Під час першого пробного польоту пан головний конструктор обіцяв взяти його до себе в командирську рубку. Під хмари, до сонця, на найвищі висоти…

Моторолер пролітає повз будинок комітету. Як там справи? Хлопцеві кортить зазирнути туди. Доповісти Зібертові, що газета прийняла оголошення… На одну хвильку! Кинув машину, вдоволено піднімається на другий поверх, проходить через тісний, завалений плащами коридор. Зазирає в кабінет Зіберта. Народу сила. Зіберт стоїть біля столу, говорить.

— … І тому я особисто переконаний, що така зацікавленість таїть у собі неабияку загрозу для «Левіафана». Скажу більше, реальну, страшну загрозу.

Ганс весь перетворюється на слух, ширше відкриває двері, встромляє досередини свою рудочубу голову. Дим заснував стелю, обличчя людей — сірі, втомлені і водночас якісь вогнистогарячі й завзяті. Пожирають очима промовця, сидять мов заворожені.

А той говорить все пристрасніше, все палкіше, гонить на присутніх хвилі душевного вогню. Він не може стриматись. Він зачепив таку важливу тему. АСБР простягнула свої щупальця до заводу Кірхенбома, обплутує ними людські душі, забирається в саме нутро корабля.

— Директор Кремпке з підозрілою готовністю йде назустріч цим бандитам, — гримить голос масивного Зіберта. — Деякі типи просиджують в наших цехах і лабораторіях з ранку до ночі. А гульвіса Штосгауер розперезався вкрай. Найбільше його цікавить рубка управління, штурманська кабіна і апаратні відсіки. Кажуть, що він готується найближчим часом сісти за кермо «Левіафана», стати першим комендором корабля. Подумайте тільки: ця асберівська нікчема одержить в свої руки машину, яку ми споруджуємо задля найкращих людських мрій.

При згадці про Штосгауера Ганс Блютнагель мимоволі подався всім тілом вперед, навіть двері розкрив ширше. Але ніхто не звернув на те уваги. Всі слухають Зіберта. Усім тривожно на серці. А Ганс уже бачить себе в штурманській кабіні корабля, схрещується поглядом із очима жевжикуватого Штосгауера.

В місті про Штосгауера ходили найрізноманітніші чутки, його ім'я було оточене ореолом загадковості й романтичної приваби. Особливо ж популярність льотчика зросла після минулорічної «африканської історії», коли він зумів так ловко обвести навколо пальця детективів Подестри. Розповідали, що він утік