Читати книгу - "Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані"

Тополюк пильно стежив за роботою експерта Голосова. Ось він нахилився і витяг з-під паска джинсів коричневого зошита, пінцетом вийняв з трави жовтий металевий диск. Золотий імперіал! Це вже щось означало! І в Шейченка, і в Біронського були монети, і обидва мертві. А якщо їх має також Апостолов?..

— Тут багато неглибоких круглих ямок, — мовив Голосов. — Свіжі.

Євген подивився собі під ноги: поруч з лівим черевиком — ямка. Присів, розглядаючи її, помацав пальцями. Справді свіжа, діаметром з металевий карбованець. Невже?!.

— Очевидно, слід палиці, — сказав Денис. — Часом не наш недосяжний і таємничий Кривий?

— Можливо, — Тополюк не був упевнений.

Кривий зіпхнув Шейченка з підвіконня, а тут зовсім інший «почерк» убивства. Перше — не позбавлене вигадки, друге — звичайне: удар по голові. Далебі, Ігор не сидів на підвіконні, як Віталій. Євген помітив: Голо-сов підняв якийсь папірець, обережно розгорнув — аркуш, помережений синіми літерами. Цікаво, який «врожай» зберуть експерти?

— Іване Петровичу, — звернувся Бухов до Голосова, — візьміть ямку на спектральний аналіз на предмет гуми.

— Хм, ви вважаєте?.. — експерт звів голову й уважно зиркнув на слідчого.

Голосов здогадався, що мав на увазі Бухов, бо досліджував чорну смугу на сорочці Шейченка. Він перевірив кишені джинсів: кілька срібних монет і три ключі на брелоці.

Поміж дерев замиготіли дві білі постаті й синя сорочка— санітари з ношами і сержант Черняк. Поклали Біронського, накрили простирадлом. Молодець, Петро, прийшов з ними: показав дорогу і допоміг нести. Забрали, й наче тут ніхто не лежав і нічого не трапилося, тільки прим’ята трава… Присутні пожвавішали, почали голосніше розмовляти. І так завжди: смерть пригнічувала навіть людей, які не раз стикалися з нею.

Євгенові здалося, брила старого черепашнику ніби трохи зсунута вбік і нещільно притулена до схилу пагорба. Раніше вона справляла враження важкого, непорушного каменя. Євген ступив до черепашнику, прискіпливо обдивився його. Праворуч, вздовж по краю, — бліда смужка трави, мов паростки бараболі в льосі.

Постривай! Це ж її!.. Він встромив пальці в глибоку виямку й потяг на себе брилу. Вона на диво легко піддалася, й під нею зачорнів продовгуватий отвір. Євгену хтось гаряче задихав у потилицю. Озирнувся — Бухов. Підійшли Носаківський, Польовий, експерти, кінолог Власенко.

— Ну, ти даєш, Євгене! — прошепотів захоплено Денис. — Всі товчемось, і ніхто… Як же ти здогадався?

— Я тут був у суботу, бачив брилу, а зараз здалось… — він зніяковів від загальної уваги.

— Треба обстежити, — сказав Носаківський. — Може, має відношення до справи.

— Дозвольте, я пошлю Факела, — запропонував Власенко. — Хай спершу він. Застрахуємося від несподіванок.

Факел, грудастий собака з чорною спиною і рудими підпалинами на боках, шмигонув в отвір. Всі прислухались… Минуло не більше хвилини, і собака поволі виліз назовні, крутнув хвостом, мовляв, все гаразд — нема чого боятися. Експерти з чемоданчиками і ліхтариками протислися в отвір.

— Бухов і Тополюк! — гукнув їх полковник Польовий.

Вони підійшли. Прокурор Носаківський співчутливо глянув на них.

— Вже друге вбивство, — сказав багатозначно, теж не вірячи у нещасний випадок із Шейченком. — Ми тут обговорили з полковником ситуацію. Чи не варто, Денисе Єгоровичу, створити бригаду? Мабуть, удвох важко провадити розслідування?

— Справді, знайти Кривого серед сотень тисяч жителів міста нам над силу, — погодився слідчий.

— А якщо він не місцевий? — зауважив Польовий, промовисто мружачи карі очі.

— Тоді б його затримали на якомусь вокзалі: автобусному, залізничному або в аеропорту чи на постах ДАІ, — відповів Тополюк. — Адже орієнтировки на нього мають всі наші працівники.

— Слушно, — погодився полковник.

Носаківський і Польовий знали про перипетії розслідування. Безумовно, їх стурбувало вбивство одного з товаришів Шейченка. Бухову і Тополюку нетерпеливилося чимшвидше натрапити на слід Кривого, зустрітися з ним віч-на-віч. Свідчення Римми Полякової і Михайла Чикирди викликали занепокоєння і тривогу. Євген остаточно переконався, і смерть Біронського довела — трійцю переслідували. За що?

— Значить, на черзі Апостолов, — роздумливо сказав Носаківський. — Або зводять з ними якісь рахунки, або прибирають як свідків, небажаних, звичайно.

— За розвитком подій — ніби так, — озвався Бухов.

— Треба попередити хлопчину, — порадив Польовий. — Нехай не потикається вечорами на вулицю.

— Зробимо, — пообіцяв Денис.

З отвору висунувся експерт Голосов, махнув рукою. Тополюк вільно, хоча й боком, увійшов усередину й обережно, боячись вдаритися головою, випростався. Очі призвичаїлись до напівтемряви. Під ногами підлога, вимощена червоними квадратними плитками, стіни і склеписта стеля викладені з червоної цегли. Вглибині, кроків за десять від входу, на стіні жовта тьмяна пляма світла і чорні, рухливі тіні постатей. Він упевнено рушив уперед і за кілька секунд вперся в тупик, вірніше — у завал із каміння і землі.

Ліворуч, звідки падало примарне світло, у грубій стіні зяяла велика дірка. Долинали голоси. Зігнувшись, Євген проліз у неї і опинився в доволі просторій, сухій кімнаті. Випростався, оглянув її: до стелі метрів зо два з половиною, стіни цегляні, підлога з чорних плит, у кутку круглий стіл з вигнутими ніжками, справжня софа, чотири крісла, комод. Дерево темне, старе і меблі наче з музею: різьблені ніжки — лев’ячі лапи, грона винограду й листя.

На стіні, напроти стола, прикріплено фару. Кімната густо обклеєна вирізками із журналів: різні групи ансамблів хард-року, спортсменів. На комоді свічник на три свічки у вигляді фігури німфи з піднятими руками, праворуч — гасова лампа, три пляшки з-під шампанського. Під столом акумулятор. Не відчувалося ні задухи, ні запаху плісняви, як у льосі чи підвалі.

— І що ви тут, Іване Петровичу, виявили цікавого? — запитав експерта Носаківський.

— Багато пальчиків