Читати книгу - "Керамічні серця, Наталія Ярославівна Матолінець"

— Ну, бачте, родичу, воно таємниця і для мене. Ти просто береш і змішуєш, зважаючи на досвід попередників. А часом сильне зілля вдається випадково.

— Або береш і вичитуєш його в щоденнику давно спочилого родича, — вклинився Гіллан, та алхіміка його слова, вочевидь, образили, бо він метнув у брата невдоволений погляд. Тоді дістав скляну баночку з кишені і сипонув щось собі до вина.

— Трохи спецій. Сам змішую, аби присмачити, — пояснив він панії.

Дівчина здивувалася: гаряче вино зі спеціями подавали в них лише взимку. А досипати щось до холодного здавалось їй дивною ідеєю. Та що далі на південь, то більше кухня схильна до того, щоб сипати всюди тертий мускатний горіх, перець, і то якомога більше, трохи подрібненого базиліку, котрий забиває ароматом усе, і зверху обов’язково вкинути пучку дрібних, як пил, суланнських прянощів, що їх привозили купці в порти Нісаля та Нансіна.

— Хочете скуштувати? — запропонував Гвеннан тітці й Жарракові.

— Так, певна річ. Ви знаєтеся на смаколиках, як я вже впевнився вчора, — усміхнувся чаротворець і простягнув кузенові бокал, куди той досипав решту спецій.

Поки маестри снідали, Канре встигла ще попоратися в гостьових спальнях: розправила свіжу постіль і збила подушки. Під час заправляння ковдри рука її ковзнула у пройму між матрацом та узголів’ям ліжка. Там знайшлося щось тверде й холодне.

Дівчина кинула погляд у бік дверей — нікого. Тоді акуратно підчепила двома пальцями знахідку: та була невеликою. Канре видобула на світло баночку, наповнену дрібним темно-брунатним порошком. Шийку баночки оторочував срібний візерунок. Канре вирішила, що це порошки чаротворців — ті, котрі вони використовують для різних видів заклинань. Жаррак повідав про них трохи після невдалої дуелі з Естіенном Мерселлі. Він-бо важко уявляв, як воно — жити й не знати про порошки бодай дещицю.

Дівчина вирішила, що маестр Гвеннан впустив свою мішанку перед сном. Проте в баночці ще виднілися гвоздикові сухоцвіти. Канре сумнівалася, що вони потрібні для чаротворення — радше для присмачування вина, яке так полюбляє родич панії.

Та вона обережно опустила баночку туди, де знайшла: згубив маестр щось чи ні, їй не варто чіплятися за цю знахідку. Господиня он карала слуг, навіть якщо вони торкалися її дзеркалець чи пудри. То як же може роздратуватися гість, якщо дізнається, що якась там Канре впхала носа у його безцінний — а коштували вони багацько — порошок? Ні-ні, такої біди їй не треба.

— Маю тобі дещо розповісти. Без свідків, — повідомив Жаррак, коли по обіді вони з Канре вирушили на пошту.

Дівчина на мить затрималася біля воріт і кивнула Осванові, помітивши його стривожений погляд: мабуть, турбувався, як обійшлося її вчорашнє спізнення. Кивка було достатньо, аби замінити слова «Зі мною все гаразд». Втім, навіть якби пані Альвіанні знову вганяла їй трояндові колючки у шкіру чи наказала відшмагати на задньому дворі, то Канре кивнула б Осванові так само. Якби ж із нею сталося щось насправді недобре, то всі в маєтку дізналися б про це.

Вони відійшли від воріт і перетнули вулицю, перш ніж Жаррак продовжив:

— Кузен Гіллан, той, котрий прискіпався до тебе…

— Маестре, він не зробив нічого поза…

— Я бачив достатньо і не дурний, аби додумати решту. Він доскіпувався й до інших — просто ти трапляла на очі надто часто, ти ж помічниця тітоньки. Я його вранці попередив, щоб таких прецедентів більше не ставалося.

— Дощ, маестре. — Канре помітила розсипи темних цяток по бруківці і спохопилася, що ще вчора Жаррак лежав із гарячкою. Хай тіла чаротворців вельми стійкі до хвороб і відновлюються швидко навіть після страшних ран.

— Дрібниця, — відказав юнак, потім нап’яв каптур синього плаща і продовжив: — Думаю, мій родич на порозі зриву.

— Боюся, я небагато чула про це… — зізналась дівчина, бо історії про так звані «зриви» розташовувалися в її думках десь між історіями про фейський нектар і прокляття часоспалення.

— Ти й не мала б такого чути. Зривів не афішують. Вони, проте, стаються. Коли чаротворець використовує забагато сили одразу, він може вигоріти так, що чар ніколи більше не підкориться. Або ж — якщо в його руках опиняється артефакт, який не підходить, і сила пручається. Таке ж і з холодною зброєю. Незручне руків’я, неправильний розмір чи вага — і нічого хорошого з цього не вийде. Розумієш?.. Артефакт Гіллана — не для його сил. Уже і його аура видає неприємні зміни. Але він відмахнувся від моєї зауваги.

Канре знову кивнула й піддалася думці про те, а чи не був на межі зриву і той, хто стратив Кару? Чи не стала її смерть тільки примхою чаротворця, котрий насправді ніс небезпеку в собі?

— Вони з братом їдуть до Орле, де мають намір вирішити це питання — святі відають як. Тому я й розповідаю. Щоб ти розуміла: Гілланова поведінка — не просто примхи розпещеного пана. Він може вийти за рамки. Стережися. У разі чого скажи йому…

— Я не можу сказати вашому кузенові, що він на порозі зриву. Чи що виходить за рамки, — з осудом перебила Канре. — Ви ж знаєте.

Миті вистачило нагадати про те, що Жаррак так старався забути й притлумити: вони по різні боки. Чаротворцеве лице зблідло, і він відрізав:

— Тоді я не спущу з гостей очей до їхнього від’їзду. У домі, де я живу, пануватиме спокій.

Після прогулянки на пошту Жаррак поскаржився на слабкість і піднявся до себе. Маестра Альвіанні ж наказала Канре піти до смарагдової зали після вечері:

— Розваж моїх племінників. Я поки що зазирну до бідного Жакку. Чи ж не казала йому нікуди не виходити і бодай день відпочити? Ото вже непосидюще дитя! Тепер знову лежатиме з гарячкою…