Читати книгу - "Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже"

Довго шукати не довелося. Набираючи ключові слова «кікбоксинг» (цей вид спорту Каздан обрав навмання), «чемпіон» і «Франція», він вийшов на дуже великий сайт під назвою «БІЙ КУЛАКАМИ Й НОГАМИ». Той сайт об’єднував водночас кікбоксинг, фул-контакт, французький бокс і муай-тай — «тайський бокс». Він знайшов там списки чемпіонів на кожне десятиріччя, де були змішані всі дисципліни: «80-ті роки», «90-ті роки», «завтрашні чемпіони».

У категорії «90» Каздан без труднощів виявив прізвище Волокіна, де подавався також знімок низької якості:

Дворазовий чемпіон Франції з муай-тай у категорії юніорів у 1995 та 1996 роках. Народився 17 вересня 1978 року в Парижі. Зріст: 1,78 м. Вага: 70–72 кг. Послужний список: 34 бої, 30 перемог, 2 нічиї, 2 поразки.

У статті зазначалося, що атлет зберігає вірність своєму клубові «Дозвілля муай-тай» в Левалуа-Перре. Каздан зателефонував.

— Алло?

Голос засапаний. Певно, детектив зателефонував у самому розпалі тренувань. Він відрекомендувався і попросив з’єднати з директором.

— Це я. Тренер клубу.

— Я телефоную вам стосовно Седрика Волокіна.

— У нього якісь проблеми?

— Жодних. Ми просто оновлюємо досьє.

— Ви з поліції, що стежить за працівниками поліції?

Співрозмовник виявився непоступливим. Каздан намагався надати голосу щонайбільшої щирості й теплоти:

— Ні. Моє запитання має суто адміністративний характер. Нам треба знати точні біографії наших найкращих працівників. Для ухвалення рішень, які можуть вплинути на їхнє майбутнє, ви мене розумієте?

Мовчанка. Схоже, тренер не дав себе переконати — і, сказати правду, у словах Каздана нічого надто переконливого не було.

— Що ви хочете знати?

— За тією інформацією, яку ми маємо, Седрик припинив змагання 1996 року, після того як двічі виграв чемпіонати Франції в категорії юніорів.

— Так воно й було.

— А чому він далі не брав участі у змаганнях? Ніколи не виступав у категорії спортсменів старшого віку?

Знову мовчанка. Тепер уже триваліша. І більш похмура.

— Пробачте. Де професійна таємниця.

— Облиште. Ви не лікар і не адвокат. Я вас слухаю.

— Ні. Професійна таємниця.

Каздан прочистив собі горло. Настав час поміняти оксамит на поліційного кийка.

— Послухайте-но. Моє запитання стосується справи набагато важливішої, аніж те, що я можу вам сказати. Тож або ми поговоримо з вами тепер, по телефону, й закінчимо розмову за три хвилини, або на ранок я організую офіційний виклик. Повістка з вимогою з’явитися на набережну Орфевр, 36[15] і таке інше.

— Хіба в будинку 36 не штаб Бригади кримінальних розслідувань?

— Не тільки.

— А ви з якої бригади?

— Запитання ставлю я. І чекаю на вашу відповідь.

— Я вже не пам’ятаю, про що саме ви запитували, — процідив крізь зуби тренер.

— Я нагадаю вам. Чому Волокін не виступав у наступних чемпіонатах?

— Він мав проблему, — визнав тренер. — 1997 року.

Не зміг пройти антидопінговий контроль.

— Волокін приймав допінг?

— Ні. Але його сеча була не досить прозора.

— Що в нього виявили?

Знову вагання, потім відповідь.

— Сліди наркотику. Героїну.

Каздан подякував тренерові й поклав слухавку.

Ця інформація була надзвичайно важливою. Вона повністю змінювала для нього гру. Йому розповіли про досконалого й зразкового молодика, який приохотився до наркотиків у двадцятип’ятирічному віці внаслідок контактів із дилерами та наркоманами. Але насправді історія була іншою.

Зовсім іншою.

Ще задовго до приходу в Бригаду боротьби проти поширення наркотиків Волокін уже їх приймав. Тепер Каздан бачив хлопця, який замкнувся в собі, приховуючи свій глибокотравматичний стан. Хлопця, який надто рано познайомився з героїном. Певно, в такий спосіб він намагався забути все, що йому довелося пережити в різних сирітських притулках та біля свого бридкого діда.

Запитання, яке детектив уже ставив перед собою, знову повернулося. У який спосіб юний Волокін розв’язував свої фінансові проблеми тоді, коли навчався? За ту тисячу франків на місяць, одержуваних від соціальної служби, він аніяк не міг би оплатити свою щоденну дозу. Розв’язати цю проблему можна було тільки в один спосіб, який легко уявити. Волокін сам торгував наркотиками. Або займався якоюсь іншою, не менш злочинною діяльністю.

Каздан зателефонував одному з давніх колег, який тепер працював у судовій поліції, й попросив заглянути в їхню картотеку. Трохи поопиравшись, той зрештою погодився знайти для нього відомості про дозвіл на керування автомобілем, виданий Седрикові Волокіну, та про помешкання, в якому той жив під час навчання.

1999 року, коли Волокін вивчав право, він жив за адресою: вулиця Тронше, 28 у помешканні з трьох кімнат площею сто метрів квадратних неподалік од зупинки метро «Мадлен». Одне слово, в помешканні, за яке треба було платити щомісяця двадцять тисяч франків.

Наркодилер.

Каздан запитав, яку машину він водив. Комп’ютеру знадобилося кілька секунд, щоб відповісти. 1998 року він придбав мерседес 30 °CЕ 24. То була найдорожча і найбільш модна тачка тієї доби. Модель, яку могли дозволити собі тільки найбагатші люди. Волокіну було тоді лише двадцять років.

НАРКОДИЛЕР.

Далі Каздан попросив перевірити дані по СОІЗП (Системі обробки інформації про зафіксовані правопорушення). Це картотека, де фіксується все — від найменшого штрафу до тяжкого судового вироку. Ніякого результату. Та це не означало нічого. Волокін міг