Читати книгу - "Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже"

Каздан поклав слухавку й поставив собі запитання вартістю в тисячу євро. Що могло спонукати наркодилера, який і сам сидів на голці, у розквіті віку вступити до поліційного училища й носити уніформу протягом двох років? Відповідь на це запитання була водночас очевидною і не дуже приємною. Волокін розумів, що рано чи пізно попадеться — і тихо сконає десь у в’язниці у великих муках через відсутність наркотику. А яким чином можна було найбільш безпечно діставати його? Працюючи в поліції. Волокін перейшов у протилежний табір лише для того, щоб мати можливість безкарно забезпечувати себе необхідним зіллям. І задарма.

Усе було й не дуже моральним, і не дуже приємним.

Але Каздана незбагненно приваблював цей молодий урвиголова, який бавився життям до такої міри, що зруйнував усі його канони. Детектив нюхом відчував іншу істину. Наркотики й прихід у Бригаду боротьби проти їхнього поширення були лише проміжним етапом для росіянина. Насправді Седрик Волокін мав іншу, набагато глибшу причину прийти працювати в поліцію.

Через два роки Седрик перейшов у Бригаду захисту малолітніх. І працював там з особливим запалом і натхненням. Справжнім об’єктом його ненависті, його мотивацією були педофіли. Він хотів захищати дітей. Але для цього мав забезпечити собі постійну дозу, і тому довелося попервах піти працювати в Бригаду боротьби проти поширення наркотиків, щоб налагодити мережу самопостачання. І тільки після цього Седрик Волокін перейшов до серйозних речей. До хрестового походу проти хижаків-педофілів.

Коли Каздан переглядав свої нотатки, в нього виникло відчуття, що це біографія героя-супермена, подібна до тих, які він колись читав у коміксах Марвела і Стрейнджа. І бачив перед собою суперполісмена, наділеного багатьма талантами — розумом, мужністю, практикою боротьби муай-тай, умінням стріляти влучно, але який мав також свою ваду, свою ахіллесову п’яту, щось подібне до ламкого серця Залізного чоловіка, або чутливості до криптоніту, якою був наділений Супермен…

Каздан усміхнувся.

За всю кар’єру він знав лише одного поліціянта з такими хворобливими і спотвореними мотивами.

Себе самого.

14

Офіційний слідчий, Ерік Верну, не становив для Волокіна проблеми.

Але з іншим, вірменином, схоже, буде неабиякий клопіт.

Після того як Волокін відвідав собор Святого Іоанна Хрестителя, він зателефонував у родини шістьох хлопчиків, які були взуті в кеди. Відповідь на всі його дзвінки була досить різкою. Хлопчиків уже опитав офіцер поліції Ліонель Каздан. Волокін не наполягав. Превелебний отець Саркіс казав йому про Каздана, «активного члена нашої парафіяльної громади», офіцера поліції у відставці, який опинився на місці події, коли було знайдено труп…

Ополудні Волокін відвідав посольство Чилі, й цього разу виявилося, що він прийшов у кільватері іншого працівника поліції, Верну, який уже побував у будинку 2 на авеню Мот-Піке. Знову ж таки ніхто там не хотів зрозуміти, чому другий поліціянт ставить їм ті самі запитання. Надто багато детективів на один труп.

Волокін змінив тактику. Замість збирання відомостей про мертвого він став збирати їх про живих. Про своїх суперників. На Верну йому вистачило одного телефонного дзвінка. 35 років. Капітан першого відділу судової поліції впродовж останніх трьох років. Начальство про нього доброї думки. Досить енергійний, якщо зумів переконати прокуратуру доручити розслідування вбивства йому. Сумлінний дурень, який протягом тижня матиме повністю розв’язані руки для того, щоб знайти вбивцю. Цей чоловік мало його цікавив. З однієї простої причини: він шукав політичний слід, а Волокін знав, що вбивство не мало стосунку до чилійського минулого жертви.

Проблему становив другий.

Він зібрав відомості про вірменського детектива у відставці. Ліонель Каздан. 63 роки. У поліції служив дуже довго. Волокіну доводилося чути це прізвище. Вірменин був одним із найстарших працівників Бригади розшуку та швидкого реагування в добу її слави, коли її очолював Брусар, потім перейшов у РЕЙД,[16] а завершив кар’єру в Бригаді кримінальних розслідувань, де його слава досягла апогею, коли йому пощастило розплутати кілька знаменитих справ, як-от справу Ґі Жоржа.[17]

Щодо подвигів Каздана, то ті історії, які Волокін чув, були явно перебільшеними — і він не вірив у них. Але, схоже, Каздан і справді був поліціянтом найвищого гарту — наполегливим, енергійним, який дуже добре розумівся на злочинах і знав людей. Практичний і сильний, він став майором майже всупереч бажанню, завдяки численним подякам, якими його відзначали в наказах Управління, а також результатам діяльності.

Кілька разів Каздан виявив неабияку мужність під кулями. Працюючи в Бригаді кримінальних розслідувань, він мав також дуже високий коефіцієнт розкритих злочинів — хоч і не вищий, аніж його власні, Волокіна, результати. Багато також говорилося про його добрий нюх, наполегливість, героїзм, почуття товариськості. Усі ті безглузді цінності, на які йому, Волокіну, було начхати. Цінності детектива старої школи, зовні схожого на фашиста, але доброго хлопця у глибині душі. У ті часи, коли Волокін чув ці легенди, він тяжко працював у підрозділі боротьби з наркотиками, між шприцом і наручниками, міркуючи над тим, де роздобути свою дозу і як розчистити канали самопостачання. Ліонель Каздан просувався по шляху кар’єри під музику «Марсельєзи». Він трудився під слова Нейла Янґа: I’ve seen the needle and the damage done / A little part of it in every one / But every junkie’s like a setting sun…[18]

Волокін хотів знати подробиці. Дати. Факти. Пополудні він переглянув поліційні архіви, де зберігається досьє кожного, хто служив у поліції. Там були позначені всі дати, чорним по білому. І факти не розходилися з легендою.

1944. Народився в Ліллі з іранським паспортом. 1959. Пансіонат в Аррасі. Здобув французьке громадянство завдяки наполегливості батьків, чинбарів у третьому окрузі Парижа. 1962. На військовій службі. Посланий у Камерун, де розгорталася — Волокін про