Читати книгу - "Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже"

Чоловікові, який звик до війни, мабуть, було дуже нудно нести патрульну службу на вулицях. Але саме тоді війна приходить до нього й на вулицях. Травень 1968 року. Під час тих подій Каздан скидає із себе форму й розчиняється в масі, щоб узяти участь у великій битві.

На цьому місці історії Волокін, що сидів за невеликим столиком у глибині бібліотеки поліційних архівів, скористався телефоном, щоб оживити факти, викладені в досьє. Він знав багатьох старих працівників, щоб доповнити ці голі факти детальними розповідями.

Саме на барикадах вірменин зустрічається з Робером Брусаром тоді, коли всі сили поліції було кинуто проти лівацьких покидьків. Брусар уміє розпізнати поліціянта, коли бачить його. Він одразу помічає вірменського велетня, в очах якого немає страху.

Через три роки, коли Брусар приходить у Бригаду розшуку та швидкого реагування, він згадує про колишнього солдата. 1972 року «Могутній кулак», якого прозвали також Дудук — за назвою вірменського музичного інструмента, приєднується до бригади, що веде боротьбу з бандитизмом. То були роки Жискара.[19] Роки великого бандитизму. Месрін.[20] Брати Земур.[21] Франсуа Бес.[22] Безперервні напади на збройні формування, захоплення заручників… Дудук бере участь у всіх сутичках із манюрґеном[23] у руці.

Щороку в досьє поліціянта його безпосередній начальник вписує оцінку (від одного до семи), що відіграє головну роль у його просуванні по службі. Кожного Різдва Каздан одержував «сімку». Волокін відчував, як у ньому народжується почуття захоплення й глибокої пошани до старого вірменина, але також і глухе роздратування проти цього доброго солдата Республіки. Адже вершиною оцінок Волокіна завжди було «чотири» з огляду на його крамольну репутацію, тоді як він вважав себе вдесятеро геніальнішим, аніж оцей Дудук.

Волокін також знайшов у Каздановому досьє фотокопію одного уривка з «Мемуарів» Брусара. Комісар писав: «Ліонель Каздан був одним із найстійкіших бійців у бригаді. Чоловік кулаків та ідей. Свої кулаки він приберігав для бандитів. Свої ідеї він зберігав для себе. Я завжди підозрював, що вірменин був інтелектуалом, до того ж справжнім, але ніколи нікого не довбав своїми балачками. Мовчазний, акуратний, самотній, він цінував товариство, і на нього завжди й у всьому можна було покластися».

Сім років «просування нагору», протягом яких Каздан пізнав усе.

Поранення.

1974. У Бресті, один звільнений зі служби працівник бере в заручники вісьмох колег. Підрозділ боротьби з бандитизмом втручається в хід подій того ж таки вечора. Каздан підходить до самих дверей підприємства. У цю мить один журналіст вмикає прожектор. Злочинець помічає віддзеркалення Каздана на засклених дверях. Заскочений зненацька, він стріляє. Цілий сніп із п’ятдесяти чотирьох скляних скалок впивається вірменинові у груди і в шию. Хірурги госпітального університетського центру Бреста дивом рятують йому життя. Три місяці одужування. Потім вітальний лист од міністра внутрішніх справ і нагородження орденом «За заслуги» — його зазвичай одержують посмертно.

Непорозуміння з начальством.

1977. Одного марсельського зловмисника затримують у Парижі, у восьмому окрузі, після тривалого переслідування, загнавши його у глухий провулок Робер-Етьєн. Через кілька годин в одному з кабінетів будинку 36 цей чоловік помирає після допиту, який проводив Каздан. І єдине, що він промовляє на свій захист, дивлячись на розкриті долоні: «Усе начебто було, як і завжди». При розтині виявили струс мозку, що стався внаслідок удару. Але коли його завдано — під час переслідування чи під час допиту? Відповісти на це було неможливо. Справу проти Каздана закрили за браком доказів.

1979. На три роки Дудук зникає. Волокін не зміг знайти жодного документа, який би мав стосунок до того періоду. Він знову з’являється 1982 року. Це часи президентства Міттерана. Їх називали ще «тюремними роками» через нелегальні прослуховування, що здійснювалися за наказом самого президента. Каздан брав участь у цій діяльності. Крістіан Пруто, засновник Групи втручання національної жандармерії (ГВНЖ), організовує антитерористичний підрозділ і пропонує Казданові приєднатися до нього — вони познайомилися біля стендів тиру. Вірменин приєднується до групи, яка невдовзі перетворюється на своєрідний координаційний центр внутрішнього шпіонажу. Безперечно, Каздан брав участь в організації тих протизаконних прослуховувань, спрямованих проти політичних супротивників, окремих діячів, журналістів. Згодом, 1998 року, він виступатиме свідком на процесі Крістіана Пруто. Але вийде з тієї історії неушкодженим.

1984. Він знову зникає.

П’єр Жокс, тодішній міністр внутрішніх справ, 1986 року створює РЕЙД (Пошук, Допомога, Втручання, Залякування), щось подібне до ГВНЖ для поліції. І знову ж таки начальником тієї групи призначають Брусара. Він укотре згадує про капітана Каздана. Вірменинові вже понад сорок. Має дружину й п’ятирічного сина. Він уже не в тому віці, щоб гратися в ковбоя. Очолює підрозділ елітних стрільців. Каздан — фахівець із напівавтоматичних пістолетів. Домагається, щоб озброїли цими моделями сили поліції. Кілька років проводить у Б’єврі, де тренуються хлопці з РЕЙДу. 1991 року Каздан повертається до колишньої діяльності. Приєднується до Бригади кримінальних розслідувань. Доти Дудук ніколи не займався чистими розслідуваннями кримінальних справ. Людина дії, таємний аґент, інструктор, він ніколи не мав справи з пошуками відбитків, паперами, процедурами, науковими аналізами… У сорок сім років Каздан стає слідчим, і надзвичайно здібним. Справжнім експертом у справі виявлення відбитків, аналізу фактів, збирання доказів і допиту підозрюваних…

Волокін мав можливість поговорити про цей період з одним із колег Каздана. Вірменин відчув себе цілком зручно у шкурі детектива. Його вуха були завжди відкриті, а знання найдрібніших деталей наближалося до суперпам’яті. Цей чоловік умів читати по губах, запам’ятовував обличчя, які він бачив лише один раз, а головне, володів умінням проникати в душі, в мотивації, у брехню.

У цьому віці Каздан володів неабияким досвідом у сфері зла та насильства і йому вдалося використати набуті знання для розкриття злочинів та виявлення злочинців. Він став великим майстром терпіння, працюючи стільки часу, скільки йому було треба, щоб довести провину підозрюваного.