Читати книгу - "Величне дитя піднебесної, Олександра Спаська"

- Тоді не знаю. Не я тут лікар, - зробив вигляд, що він не в темі, рефлекторно смикнувшись.

- Не смикайся, - гаркнула Марах, яка дійшла до найважливішого, втримуючи голку в руках, які щойно продезінфікувала, а далі повністю поринула у роботу, що потребувала зосередженості.

- Про що замислилася? – запитав Тодей Ю’Ліам, вдивляючись у те, як майстерно накладала Таіра стьожок за стьожком, зшиваючи рвані краї рани, які вже майже не боліли, під дією місцевого обезболюючого.

- Не важливо, - на автоматі відповіла дівчина, продовжуючи ювелірну роботу.

- Я вже зрозумів, що якщо ти так говориш, то значить – це дуже важливо, - озвучив красунчик свої висновки. - Ти не думала, звідки в пустельних землях з’явилися масмори?

- Думала. Ці території не типові для них і це підозріло, - ще один шов на чоловічому тілі.

- Впевнений, їх сюди направили спеціально.

- Ти теж помітив, що вони нападали здебільшого на тебе?

- Так, - крадькома вдивлявся в обличчя дівчини, милуючись моментом близькості. Він спав з жінками, але жодна з них ніколи не була настільки близькою, аби зашивати йому рани. - Хтось дуже хоче моєї смерті, - озвучив очевидне, не вдаючись в подробиці списку, який попередньо склав. - Думаю, замовники подібного та причетні до отруєння батька, знаходяться в стінах алькасару. Я все мізкував, звідки масмори відчули мій запах, якщо не отримали речі з перших рук?

- Не треба ходити по борделям, тоді і прецедентів не буде, - пробубоніла Таіра, будучи впевненою, що саме там почалася пригода не на життя, а на смерть, а масмори могли бути вже запасним варіантом, коли перший не спрацював завдяки їй.

- Ти, що – ревнуєш? – протягнув либу Ліам, граючи бровами.

Чоловіче его вмить підскочило, розправляючи плечі та випинаючи гордовито груди, адже гормони починали вирувати навіть від однієї думки про це.

- Тільки в твоїх мріях, - холодний тон не мав бажання підігравати чоловікові, у якого бісенята в очах заграли і так само заснули, не отримавши очікуваної підтримки у вигляді відкритого флірту.

- В алькасарі є твої люди? – за декілька миттєвостей перепитав наступник трону, коли Таіра вже накладала пов’язку на оброблену та зашиту рану.

- Немає, - відповіла вона відразу. - Тодей Бару нікому не довіряв, окрім чиновника Муви та начальника почесної варти, тому він і забрав мене в алькасар, аби я була йому стіною та опорою, поки ти по імперії шастав.

- У мене були для цього свої причини, - відповів Ліам та в обличчі змінився, відчуваючи свою провину перед хворим батьком, якого залишив самого проти всіх.

- Зрозуміла вже, - впіймала дівчина його погляд та поспішила спростувати свою неприязнь.

Вона, як ніхто, знала, як це, роками працювати над собою та над своїм тілом, пересилюючи біль та власні можливості, аби тільки стати конкурентоспроможним. А у випадку Ліама, взагалі був експрес курс, де за три роки, чоловік досяг того, що вивчають за усі дев’ять.

- А ти не така колюча, коли до тебе придивитися, - мало не пошепки мовив роздягнений до половини чоловік, пильно заглядаючи дівчині в очі, і відразу Таіра згадала слова Прайма: “… Дивись, не закохайся в нього… Ти ж розумієш, що подібне може зруйнувати наші плани...”.

Серце неочікувано пришвидшило свій ритм, повертаючи дівчину на своє місце, туди, де романтичних відносин між ними не повинно було бути взагалі.

- Можеш іти, - різко змінилася в обличчі, немов би миттєво обрізала всі невидимі нитки між ним, що з кожним днем спліталися сильніше, формуючи тісний зв’язок.

- Не можу, - відповів Ліам та вхопив дівчину за руку, не відпускаючи від себе.

- З якого дива? – дівочий голос став грубішим, а шкіра ущільнилася, готуючи м’язи протидіяти, якщо прийдеться ставити нахабу на місце. - Чи тебе викинути, як минулого разу з купальнь?

- Минулого разу, я піддавався, - лукаво відповів нічний візитер та потягнув дівчину на себе, так, аби майже роздягнена, нависла над ним, валяючись на матраці в горизонтальному положенні. - Якщо хочеш погарцювати в ліжку – так і скажи. Я – не проти, - в голосі відчувалася тріпотлива хрипота, від якої мурахи проходили тілом, адже, як не крути, а здоровий жіночий організм, сприймав чоловіка біля себе, вловлюючи хтиві флюїди, що розпорошувалися по кімнаті з приглушеним неоновим світлом.

- Я – проти, - вперлася вона руками у пружні чоловічі груди, швидко змінюючи положення, аби злізти з хтивого самця. Та тільки всі її старання увінчалися провалом, бо одним ривком, Ліам перевернув її в повітрі, на цей раз нависаючи зверху.

Повітря в кімнаті ущільнилося, Таіра не знала, чого вона чекала. Ніби саме тіло відключилося від мозку та жило власним життям, насолоджуючись цим моментом слабкості.

- Чого тобі з першого разу не зрозуміло? Якщо кажу, що не можу, значить на це є вагома причина, - неочікувано преобразився в обличчі, замінивши маску пристрасного чоловіка на вже відомого баламута, що додатково відчувалося в голосі, приправлене жартівливими нотами. - Звикай до моїх відмовок, які завжди мають логічне виправдання, - мовив далі та сам зліз з дівчини, потягнувшись за своєю сорочкою, яка увесь це час лежала поряд.

Такі зміни вибивали землю із-під ніг, але Марах мусила визнати, що його різкі перевтілення вартували похвали. Настільки впевнено грати дві протилежні ролі, треба було вміти.

- Тоді, будь таким добрим, озвуч мені вагому причину свого “не можу".

- Все просто, - посміхнувся Ліам, застібаючи ґудзики на своїй сорочці. - За дверима чатують придворні. Впевнений, вони вираховують час, який я проведу у твоїх покоях. Ти ж чула про ставки? Мені все одно, хто виграє, а хто програє, - злукавив, насправді, споглядаючи, як фігурне дівоче тіло ховається під легкою ковдрою, готуючись відходити до сну. - Але мені не все одно, що вони будуть ляпати про мою спроможність у ліжку, - озвучив і від почутого Таіра, мало не поперхнулася власною слиною, не в змозі втримати смішок. - П’ять хвили, чи двадцять п’ять – для мене важливо, - підсумував серйозно, чекаючи від неї розуміння, і Марах здалася.