Читати книгу - "Французький акцент, Анна Харламова"

   Теперішній час.

   Прокинувшись в найрідніших обіймах, я посміхнулась. Вчора цьому прекрасному чоловікові, я сказала «Так!». Він моє життя. Завдяки йому, я завжди сповнена щастям. Я знала точно, що до мене більше ніколи не завітає депресія і я не повернусь до стану «амебою». Я щаслива, сповнена коханням жінка, яка до нестями закохана в чарівного француза, який робить кожен мій день особливим.
   Я знову посміхнулась, і тихо поцілувавши його у щічку, хотіла тишком-нишком винирнути з ліжка і приготувати сніданок, але мене схопили і притягнули назад.
   — Куди це ти, chérie?
   — Приготувати нам сніданок. — Засміялась, я відчувши його пальці на своїх ребрах. — Я голодна, як вовк. А ти?
   — Тебе хочу. Даси?
   — Залюбки. Я якраз збиралась прийняти душ… ти зі мною?
   — Ти ще питаєш?! — Він встав повністю голим з ліжка, і підхопивши мене, таку ж оголену, поніс до ванної кімнати.
   Кілька хвилин і ми розчиняємося під краплинами води, кохаючи одне одного до знемоги.

                                                 **********
   Після дивовижного сексу в душі, ми приготували сніданок, з’їли його на веранді під відкритим небом Провансу, а згодом Тео пішов у справах. Виноградники чекали на господаря і на мене також чекала робота. Сьогодні я цілий день обдумувала, як мені бути з Нью-Йорком? Яке рішення мені прийняти та як про це все розповісти Тео? А найголовніше те, як мені змиритись з тим, що я йому не подарую дитину? Я знала, що змиритись з цим я ніколи не зможу.
   Вчора, коли Тео зробив мені пропозицію, я всім серцем викрикувала ТАК! Ми і так належимо одне одному з першої зустрічі, тому факт одруження був передбачуваним. Але… Але мене не полишає думка, що Тео не розуміє, як йому буде важко від того, що через мене він не стане батьком. Хіба це не егоїзм з мого боку, забирати в нього таку можливість? Егоїзм. Егоїзм з великої літери. Але… Але я не можу без нього жити. Не уявляю ранків без нього. Не уявляю, як це засипати без нього. Не уявляю нічого без нього. І не хочу уявляти. Він мій. Я його. І це назавжди.
   Я тинялась кімнатою, намагаючись взяти себе в руки і все логічно обдумати, але не виходило. Як каже моя люба подруга Беатріс – «ти занадто багато обмірковуєш Лорен». І це правда. Тут я з нею згодна на всі сто відсотків. Все своє життя я намагалася обдумувати кожен крок, але зараз мені подобалося те, що я завдяки Тео відкриваю свої нові грані. Деякі речі я б раніше ніколи не зробила, а зараз роблю і це не лише стосується безсоромного сексу, від якого я отримую шалене задоволення – це стосується життя.
   Видихнувши, я вирішила прогулятись околицею там, де ми гуляли з Тео.
   Знайшовши ручку та папірець, я нашкрябала Тео записку:
  «Коханий, я на прогулянку. Треба подумати, зібратись з думками. Я скоро буду. Не хвилюйся, я буду лише там, де знаю місцевість. Кохаю тебе, мій Тео».
   Схопивши сумочку, я поклала в неї телефон та пляшечку з водою. Прогулянки без цього тут не можливі. Спека нереальна, особливо для Нью-Йоркця. Хоча… як я казала, я звикла. Мене не турбувала ні спека, ні те, що небо без хмаринки. Мене турбувало те, що мені треба до Нью-Йорку, а я не готова їхати назад і полишати Тео, навіть на короткий час. Хоча… я навіть не знаю наскільки маю їхати. Тож, це мене дуже напружувало та змушувало прокручувати у голові купу варіантів та того, що може бути, якщо я поїду і якщо не поїду.
   Здавалося, голова лусне.
   Я вийшла на двір і приліпила листок на двері за допомогою липучки. Ідучи доріжкою, якою я блукала з Тео, я думала, як сказати все Тео. Звичайно, він і так знав, що я маю поїхати, знав, що мені пише агент, але він не знав, що я моя поїздка не за горами.
   Сонце пригрівало так, наче попереджало мене, що чим далі я буду мовчати, тим спекотніше мені ставатиме і я просто вибухну від власних роздумів. Зайшовши в глиб невеличкого лісу, я вийшла на доріжку, яка вела на гарну поляну. Зупинившись на ній, я вдихнула на повні груди.
   Добре… Дуже добре.
   Діставши пляшечку з водою з сумки, я відкрутила кришечку і припала до води, наче пів року не пила. Висушивши пів пляшечки одним махом, я закрутила її і знову сховала до сумки. Ще трішки побувши в затишку, під кронами дерев, я наче набралася сміливості і вирішила поговорити з Тео і все пояснити.
   Вийшовши тією ж доріжкою з лісу, я поспішила у напрямку дому та виноградників. Мені кортіло все розповісти, прийняти спільне рішення і нарешті позбутися сум’яття та дурних думок.
   — Привіт, Лорен. — Я почула знайомий голос, і піднявши голову, зустрілася з пронизливими очима Адель.
   — Привіт, Адель. Ти приїхала на виноградник?
   — Так і щоб побачити тебе.
   — Мене?
   — Так. Можна з тобою поговрити?
   — Звичайно.
   — Лорен… ти хороша та дуже гарна жінка, але ти… не француженка.
   — А хіба є різниця - хто я?
   — Уданому випадку так.
   — Чому це?
   — Тому що американки, загалом кар’єристки, а ми сімейні люди.
   — І ти?
   — І я.
   — Ти закохана в Тео?
   Адель засміялась.
   — Можливо, колись була, але зараз… ні.
   — То чому ти так не любиш мене?
   — Я тебе не не люблю, я просто хочу захистити Тео.
   — Я не збираюсь розбивати йому серце, якщо ти про це.
   — Так, я про це. — Вона видихнула. — Але ж ти поїдеш, правильно?
   — Ні. Не поїду. Я його кохаю.
   — У вас все серйозно?
   — Так, Адель, у нас все серйозно.
   — А діти?
   Невже Тео щось їй розповів? Невже міг таким із нею поділитись? Моє серце стиснулось від болю. Узявши себе під контроль, я запитала:
   — А що діти?
   — Ти хочеш дітей, чи для тебе важлива лише кар’єра? Тео завжди повторював усім нам, як він бажає мати велику сім’ю, де буде багато дітей. Ти готова йому це дати?
   — Він… він так про це говорив?
   Мені здалося, що мені дали під дих, посеред палючого сонця і я не можу дихати. Голова пішла обертом і я почувалася геть розгубленою, подавленою та розчавленою.
   — Так.
   — Зрозуміло.
   — Ти, не хочеш великої сім’ї?
   — Хочу, Адель. Хочу це і моє найбільше бажання.
   — Чесно?
   — Так, Адель. — Я відчувала, як нудота підстрибує до горла, а ноги підкошуються. Я знала, знала, що для нього це все важливо, і що говорячи про те, що він зможе змиритись, - це не так. Я знала, що Тео вірить власним словам і говорить правду, але я знала, що не хочу завдавати йому болю. — Адель, ти гарний друг. І я б була рада, якщо б ми теж подружились.
   — Неодмінно, Лорен. Якщо ти залишишся і зробиш Тео щасливим, як він на це заслуговує, - ми з тобою розіп’ємо пляшечку вина, але вже після того, як ми зі Стефаном приїдемо в Paris. — Вона підморгнула мені, натякаючи на те, що вони разом. Ну і поворот!
   — Гарної вам подорожі. — Посміхнулась я.
   — Дякую, Лорен. — Вона посміхнулась навзаєм. — Зроби його щасливим, - він на це заслуговує. І я впевнена, що ти гарна для нього пара. Якщо тебе обрав мій друг, - це означає лише одне – ти, та сама.
   — Дякую, Адель.
   Я повернула голову туди, де почувся шурхіт. Тео йшов до нас так швидко, як це дозволяли його ноги. Він вже майже переходив на біг, але я дала знати поглядом, що все гаразд і це все закріпила моя радісна посмішка.
   — Адель, не очікував тебе тут побачити.
   — Привіт, Тео. Я приїхала зі Стефаном. Ми… е-е-е…
   — Стефан та Адель їдуть до Paris. — Я підморгнула весело Тео, який до цього був сам не свій, а тепер почувши новину, посміхнувся та розслабився.
   — Paris? — Тео подивився на Адель і запитав: — Ви зі Стефаном разом?
   — Так. — Адель широко посміхнулась.
   В цю ж саму мить нас знайшов Стефан. Радісно цмокнувши мене та Тео у щічки, він поділився тим, що ми вже і так знали від Адель. Але, якщо чесно було приємно знову почути те, що вони разом, щасливі і відлітають до Paris.
   Вирішено було випити вина на веранді, та все як слід обговорити про виноградники та роботу.
   — Лорен, ти залишаєшся у Провансі?
   Запитав мене Стефан, коли ми залишились у двох. В цей час Тео пішов ще за однією пляшкою вина, а Адель відійшла, щоб поговорити по телефону.
   — Гадаю, що так. — Посміхнувшись від самої думки, провести тут життя з коханим чоловіком, я чітко додала: — Так. Я залишаюсь тут.
   — Ти сильно його кохаєш, раз прийняла таке рішення. — Я побачила в очах Стефана щиру радість за нас з Тео.
   — Він моє життя.
   Я мило посміхнулась і отримала широчезну, задоволену посмішку навзаєм від Стефана.
   — Я радий, що мій друг знайшов своє кохання.
   — Merci, Стефан.
   — Ти… е-е-е… — він явно згадував слова на англійській. — Е-е-е… Згадав! Ти хочеш дітей?
   Всі наче зговорились. Коли я тільки но переконую себе, що миз Тео створимо сім’ю і у нас все буде гаразд,… коли я тільки намагаюся заспокоїти себе стосовно дітей… Всі запитують одне і теж саме. Я засмучуюсь, але… але виказувати цього не буду.
   — Звичайно. Звичайно хочу.
   — C'est super!* Я щиро, щиро радий за вас з Theo.
   — Merci, Стефан.
   — Що ти хочеш, Лорен?
   Позаду мене почувся голос Тео і я обернулась.
   — Стефан запитав чи я…
   — Чи вона хоче дітей? Ти ж просто божеволієш від цієї думки. Пам’ятаєш, як ти всі вуха нам прожужав коли напився? О, ти тоді не міг зупинитись, кажучи, що хочеш нарешті велику сім’ю.
   Я дивилася у вічі Тео і бачила в них страх. Він злякався того, що я дам задніх. Він розумів, як мені боляче і що я почуваюся винною в тому, що не зможу дати йому дітей. А тут ще постійні розмови про них і до того ж розповіді про те, як він їх хоче.
   — Звичайно, звичайно я хочу подарувати Тео дитину. Більше всього на світі. — Я потягнулась до Тео і взяла його за руку. Вона була холодною та вологою, попри спеку.
   Як мені шкода його… і шкода себе.
   Тео нахилився і поцілував мою руку. Всівшись поруч, він так і тримав її, доки не прийшов час відкоркувати пляшку вина.
   До нас повернулась Адель і ми продовжили теревені за вином. Звичайно, ні я, ні Тео не могли нормально віддатись розмові – ми думали про нас і про ту розмову, яка має відбутися між нами особисто.
    Коли ми попрощались зі Стефаном та Адель, вже була дев’ята вечора. Ми нічого не говорячи одне одному, зібрали посуд, помили його, потім прийняли душ і вляглись у ліжко. Тільки тут ми одночасно відкрили рота, щоб обговорити ситуацію, яка зависла над головою.
   — Ти перша.
   — Добре. Я… не знала, що ти так сильно бажаєш дітей. Про це дали зрозуміти твої батьки і Адель зі Стефаном. Чому ти мені про це не говорив?
    — Тому що… не хотів кривдити тебе, а головне… я знаю лише одне – мені потрібна ти. Діти – це неймовірна радість, яку може дати кохана жінка. Проте, якщо мені б довелося обирати прожити життя з коханою, але не мати дитину і з жінкою, яка може народити… Знаєш… вибору по суті і нема. Я завжди оберу тебе. Ти все, що я хочу. Я лише з тобою дихаю на повні груди. Народиш – добре. Ні… ми зробимо щасливими одне одного, щоб там не було. Ми є одне в одного. І це дивовижно.
   Я відчула, як мої щічки обпікають сльози, як вони капають мені на груди. Слова Тео були найдивовижнішими, найпрекраснішими і це те, що мені було так потрібно.
   — Ми впораємося, правда?
   — Інакше і бути не може, моя chérie.
   — До речі, ти сьогодні знайшов мене, побачивши записку?
   — Так. Чесно я захвилювався, що ти одна пішла гуляти.
   — Вибач.
   — Не вибачайся. Я просто завжди хочу бути поруч та тримати тебе за руку. Турбуватись та оберігати тебе, моя chérie.
   Я задоволено посміхнулась його словам.
   Тео простягнув руку на подушку, щоб я лягла на його плече. Я так і зробила. Це єдине місце, де я маю бути. Вмостившись на його плечі, я з полегшенням видихнула, хоча сльози і досі бігли щічками. Тео погладжував моє волосся, тихо нашіптуючи мені французькі слова, які по-трохи зовсім заспокоїли мене.
   — Тео…
   — Що моя, кохана?
   — Я б хотіла спробувати…
   — Що?
   — Сходити тут у лікарню… я хочу… мати дитину, від тебе дитину і не зупинюсь, доки цього не буде.
   Я подивилася йому у вічі і побачила блиск в очах. Його блакитні очі наповнились сльозами, а губи розтягнулись у вдячній посмішці.
   — Лорен… я не хочу, щоб ти раз-у-раз страждала, чи вимотувала себе ходячи у лікарні. Я хочу, щоб ти була щаслива.
   — Я вже щаслива, але я хочу спробувати. Ти за?
   — Якщо ти цього бажаєш, - звичайно я за. Все, чого забажає твоя душа – я все зроблю.
   — М-м-м… Все, все?
   — Є конкретні побажання? — Тео повів бровою, здогадуючись на що я натякаю.
   — Так. — Я наблизилась до його обличчя і палко припала до вуст, доки моя рука пірнала під ковдру і знаходила те, що вже прокинулось, і потребувало ласки. Утробний рик Тео дав знати, що ніч буде палкою. — Треба багато кохатись, щоб все вийшло.
   — М-м-м… тоді чого ми чекаємо?!
   Тео поклав мене на спину, і розташувавшись між ніжками, пройшовся своїм гарячим язиком моєю шиєю. Я на мить заплющила очі від задоволення, а коли розплющила – побачила пронизливий, глибокий та закоханий погляд Тео.
   — Що?
   — Я кохаю тебе понад усе на світі, моя chérie.
   — Доведи, мій коханий Тео. — Я посміхнулась. — Кохаю тебе, до нестями кохаю.
   Він одним ривком опинився в мені і я розчинилась в почуттях та відчуттях.

—————————————— 
*Це чудово! (франц.)