Читати книгу - "Хіть, Ельфріда Елінек"

Студент притискає жінку до себе. Шипіння, що долинає з його закритого крана, він усуває сам, одним лише дотиком. Він не квапиться пролитися назовні, але й чекати даремно йому не хочеться. Незграбними руками він щипає жінку за найнепристойнішу частину її тіла, що м’яко спочиває на м’якому сидінні, щипає, щоб вона ще ширше розсунула ноги. Він риється в її напівсонному лоні, крутить і скручує її плоть у трубочку, а потім знову звучно розкручує. Чи не варто йому вибачитися за те, що він поводиться з нею гірше, ніж зі стильними меблями в себе вдома? Він лунко ляскає її по сідницях, аби відтак знову повалити її горілиць. Напевно, спатиме він сьогодні так само добре, як людські створіння, які чесно працювали, посмакували одне одним і дещо розкуштували.

Вп’явшись їй у волосся, студент щосили жарить жінку, не оглядаючись на світ, в якому пестять і чекають тільки найвродливіших і де сервісна стоянка зустрічається через кожні дві тисячі кілометрів. Він дивиться на жінку, щоб прочитати щось на її лиці, знекрашеному чоловіком. Чоловіки здатні відлучатися від світу лише на той час, на який їм хочеться, аби потім тим сильніше влитися у свою звичну туристську групу. Так, у них є вибір, і той, хто їх знає, тому відомо, кого ми маємо на увазі: чоловічий світ містить у собі тисяч зо дві видатних представників спорту, політики, економіки й культури, інші ж хай підуть поколядують, але ж хтось любовно охопить усі ці маленькі надуті вуста? Що здатен розгледіти студент за своїм тілесним інтересом і за своєю тілесною нелюб’язністю? Він бачить рот жінки, що викидає потоки слів, бачить підлогу, з якої на нього з посмішкою дивиться її зображення. Вони безцеремонно обходяться один з одним, ані гадки про охорону приміщення, ані про ґумовий захист, і чоловік повертається трішки боком, аби бачити, як входить у неї й виходить назовні його твердий член. Розетка жінки не прикрита, її порося-скарбничка плямкає й рохкає, вона призначена для того, щоб приймати в себе все й одночасно відразу ж усе вертати. У цьому акті однаково важливо і те, й інше. Спробуйте сказати щось таке сучасному підприємцеві — наляканий, він високо підніме брови й візьме на руки своїх дітей, щоб вони випадком не ступили ногою в гнів і ненависть малих світу сього.

Конвульсії жінки, викликані цим чоловіком, поступово сходять нанівець. Вона одержала свою порцію й, можливо, дістане ще. Спокійно! Зараз озиваються самі почуття, однак ми не розуміємо їхніх слів, тому що під нашими читацькими сідницями вони перетворилися на щось незбагненне.

Студент вихлюпує свої припаси в будиночку, призначеному для годівлі довколишньої звірини. Вони бачать, як ніч, загорнувшись у чорне, остаточно лягає на ліс. Деякі пари ще раз перевертаються, перш ніж любовно влягтися поруч одне з одним і мріяти про людей зі зграбнішою статурою, світлини яких вони бачили в журналі. Коли Міхаель відстібав лижі, він ще не припускав, що спорт, ця нескінченна постійна величина нашого світу, назавжди прописана в телевізорі, не закінчується так просто, коли стягнути з ніг черевики. Все життя є спорт. І спортивний одяг ожвавлює нас. Усі наші родичі до восьмого десятка носять спортивні штани й футболки. Завтрашню газету продають, аби ще ввечері можна було проспівати гімн прийдешньому дню. Є багато вродливіших і розумніших за нас, і про це написано чорним по білому. Але що буде з тими, кого не згадують у газетах, що буде з їхнім зворушливим, але не надто енергійним пенісом? Куди цим людям направити свої струмочки? І де те ложе, в яке вони жадібно виллють і в якому вони знайдуть розраду? На землі вони тримаються гуртом, увесь час піклуючись про свої непоказні органи, але от куди їм побризкати своїми морозотривкими засобами, які покликані захистити їх узимку, щоб мотор не заглух? Де їм торгувати самими собою, і де профспілка може провадити з ними перемовини? Чиї запахущі тіла, немов гірські ланцюги, нагромаджуються на шляхах до худобини, що виростила себе, а вони лізуть з ножем до її горла, і до родини, що виростила себе, а вони замахуються на неї молотом? Адже: люди, що викликають нашу живу симпатію і в справі виказують неабияку жвавість, не є самою лише прикрасою нашого життя, вони беруться за свої члени й хочуть їх куди-небудь застромити. Не будемо забувати, що люди, бажаючи доскочити чогось, шукають прихистку одне в одному, щоб дихання атома не зачепило нас і не перетворило нас на руїни.

Перш ніж хвилинна стрілка щастя погладила їх обох, із Міхаеля потекла назовні рідина, його дороге майно. Та й годі. Однак у жінці, що прагнула відчути й утілити найдужче почуття, вбилася в силу без’ядерна реакція. Вона відкрила для себе джерела, про які потайки мріяла десятиліттями. Такі природні стихії викликає до життя той-таки рисак, який тягне за собою тіло чоловіка і якого шмагають батогом знадливі жіночки, і ці стихії швидко опановують карликові втечі жіночого єства. Вся округа у вогні. Жінка притискає чоловіка до себе, немов він уріс у неї. Вона скрикує. У неї паморочиться в голові від того, що вона відчуває. Незабаром вона піде геть і посіє ці драконячі зуби у своїй маленькій домашній державі, щоб там, де насіння торкнеться землі, з нього проросли маленькі альрауни й інші карликові рослини. Перед коханням усі жінки коряться. Тепер їй необхідні постійні прогулянки в цьому прекрасному парку відпочинку. Лише тому, що парубок витяг з неї свою відмичку, уже майже марну, і вабить її, обіцяючи повторення, його прищаве чоло в очах Ґерті набуває нового значення, що вимагає постійного відновлення. У майбутньому вона залежатиме від багатого арсеналу, що його цей умілий зломник ховає у своїй ширіньці. Відтепер радістю для нього стане жити в Ґерті. На жаль, одна погода дуже швидко змінює іншу, і зовсім незабаром, у потрібний час, — адже далеко за горами відпустка вже бурхливо торсає стегна жінок і дівчат, і їм кортить, щоб їх постійно гладили, — Міхаель оселиться в іншому житлі, у танцювальному кафе районного центру, куди глухими свинцевими зграями злітаються відпускниці, готові лягти горілиць,