Читати книгу - "Хіть, Ельфріда Елінек"

Міхаель пирскає сміхом, адже це щось унікальне. Чи порозумнішаємо ми коли-небудь настільки, щоб, займаючись подібними справами, одна людина могла прийти до іншої, говорити з нею і розуміти її? Жіночі геніталії, безсоромно вбудовані в пагорб, відрізняються між собою більшістю ознак, стверджує знавець, як відрізняються одне від одного всі люди, що носять найрізноманітніші головні убори. А в наших дам різного надто багато. Жодна не схожа на іншу, однак коханцеві байдуже. Він бачить те, до чого звик в інших, він бачить у дзеркалі своє відбиття: свого власного Бога, що розгулює по гладі морський, і йде рибалити. Він напружує плоть, і він здатен без зволікання наструнчити чергову клієнтку перед своїм геть мокрим статевим обрубком, аби увірватися в неї й надавати ляпасів. Техніка не є витвором людини, тобто вона не є тим, що робить її такою сильною.

Куди б ви не подивилися, звідусіль на вас видивляються ті, хто сам не свій до екстазу від цього вбудованого, напівавтоматичного товару. Наважтеся хоча б раз на те, що має цінність! Чи воно пробивається крізь жили, що обплутали ваш череп, ваше почуття, пробивається вперед, наче поганенький гід? Нам не обов’язково дивитися на нього, коли воно росте, ми можемо знайти собі іншого вихованця, якого ми розбудимо і якому радітимемо. Проте присмаки як слід перемішано, і ми теж у піднесеному настрої. Наше тісто піднімається під впливом одного тільки повітря всередині, росте над горами, немов атомний гриб. Двері затріскуються, і от ми знову самі. Поруч із нами немає життєрадісного чоловіка Ґерті, що так безтурботно розмахує своїм «пенізликом», немовби його краплі падають із великого дерева, і він не може тепер накласти лапи на дружину ані вибити інструмента з рук дитини. На цю думку жінка голосно сміється. Парубок, який на тлі дерев’яного оббиття стін мав би геть симпатичний вигляд, оскільки він не стоїть як бовван, потужними ударами толока намагається ширше розкрити внутрішній світ цієї жінки. Цієї миті він відчуває радісний інтерес, і йому знайома та зміна, що відбувається навіть із непоказними жінками під впливом дедалі вищої, свіженької й духмяної чоловічої плоті. Плоть є нашим незаперечним осередком, але ми мешкаємо не в центрі. Ми вважаємо за краще влаштовуватися просторіше, забиваючи житло додатковими приладами, які ми на бажання можемо вмикати й розбивати вщент. Жінка в глибині душі вже прагне назад, на свою присадибну ділянку, де вона сама збиратиме плоди своєї чуттєвості й виконуватиме роботу власноруч. Навіть алкоголь зрештою вивітрюється. Однак парубок, майже ревучи від радості із приводу власної зміни, якої він хотів доп’ясти, як і раніше перериває це комфортабельне таксі. Він зазирає під сидіння. Він відкриває Ґерті й знову захляпує її. Нічого не знайшов!

Звісно, ми можемо натягнути гігієнічну шапочку, щоб ненароком не занедужати. Усього в нас удосталь. І навіть тоді, коли добродії задирають ніжку й спрямовують цівку на своїх супутниць, вони однаково не залишаються з ними надовго, квапляться далі, неспокійні, до наступного дерева, по якому діловито снуватимуть їхні статеві хробачки, поки хто-небудь їх звідти не зніме. Біль ударяє в жінок немов блискавка, але не вражає їх настільки, щоб їм довелось оплакувати обвугліле вмеблювання й розплавлені електроприлади. Потім біль знову залишає їх. Ваша партнерка готова відмовитися від усього, але тільки не від почуттів, вона так охоче сама виробляє їх, цю їжу для бідних. Я навіть думаю, що вона добре тямить у готуванні й, зрештою, здатна довести чоловіче серце до цілковитої готовності. Бідняки воліють відвернутися убік, не боячись гіда. Їхні кінці смиренно укладаються перед ними, а краплі точаться в них просто із серця. Вони залишають на простирадлах лише крихітні цятки, і ми теж зникаємо разом з ними.

У всякому разі, в деяких келихах єдино розумним вмістом є вино. Директор фабрики занадто глибоко заглядає в склянку, поки не побачить дна, і слідом за цим він відчуває потребу витекти назовні зі своєї потужної посудини, хлюпнути достоту на свою Ґерті, яку він розбив перед собою, ніби грядку на садовій ділянці. Варто йому побачити її, як він одразу оголюється й наскакує на неї, мов негода з неба, перш ніж вона встигає сховатись у безпечному місці. Член у нього великий і важкий, він цілком заповнить маленьку сковорідку, якщо поряд покласти ще і яйця; колись він пропонував свої причандали багатьом жінкам, які із задоволенням годувалися із цього пасовища. Тепер на цьому ґрунті більше не росте трава. Плоть людська, деформувавшись через надмір гулящого часу, спочиває в затишних садових фотелях або плететься собі рінистими доріжками, спокійнісінько поглядаючи згори вниз із мішечка, в якому її носять, охоче й мірно розгойдуючись, немов дитячий м’ячик. Праця швидко перетворює людину з усім її причандаллям на дику тварину, якою, власне, її і задумано. Примха природи призводить до того, що чоловікам їхня соромота здається замалою ще до того, як вони навчаться правильно її носити. І ось вони вже перегортають каталоги екзотичних товарів, щоб додати собі обертів за допомогою потужніших двигунів, які, крім усього іншого, витрачають менше палива. Вони опускають свої кип’ятильники в будь-яку посудину, що їм тільки трапиться, і посудина ця найнадійніша — їхні дружини, яким вони, однак, не надто довіряють. Вони люблять залишатися вдома, щоб сторожити дружин. Потім вони кидають свої погляди в бік фабрики, схованої в імлі. Було б у них на дрібку більше терпіння, вони б під час відпустки добралися до берегів Адріатики, щоб занурити там у море свої дриґотливі шишки, ретельно впаковані в еластичні смужки плавок. Дружини їхні носять вузькі купальники. Перса їхні дуже дружні між собою, однак зовсім не виключають можливості познайомитися з рукою незнайомця, з рукою, що грубо витягає їх із шезлонгів, у яких вони себе м’яко й затишно заколисують, а потім рука мне їх між пальцями й жбурляє до найближчого смітника.

Уздовж доріг стоять вказівники, вони вказують у бік міст. Цій жінці доводиться втручатися в життя дітей, які мають ритмічно посуватися своєю життєвою стежкою. Перепочиньмо трохи й продовжуймо! У будиночку-годівниці, як і раніше, морозно й пахне лісом. Відчувається запах сіна, запах нашого страху перед тваринами. У цей закуток уже багатьох водили. Багато хто здіймав тут фонтан бризок, наче виграв автоперегони, — заради цього вони занурювали свою плоть у жінку, щоб на тій ріллі, де вони посіяли плоть, можна було зібрати багатий урожай. Щедрість їхня — від