Читати книгу - "Теологічно-політичний трактат, Бенедикт Барух Спіноза"

Далі, перш ніж перейти до третього пункту, хочемо спочатку цю нашу думку (що з чудес не можна пізнати Бога) потвердити авторитетом Святого Письма. І, хоча Письмо ніде відверто не вчить цього, однак із нього легко можна зробити висновок про це, особливо з того, що Мойсей («Повторення Закону», 13) велить засуджувати на смерть пророка-ошуканця (seductorem), якби він сотворив чудо. Бо він так говорить: «(якщо навіть) збудеться та ознака й те чудо (portentum), що сказав він тобі... не слухайся (однак) слів того пророка... бо цим Господь Бог ваш випробовує вас... А пророк той нехай буде забитий» тощо. Із цього стає зрозуміло, що чудеса могли чинити і неправдиві пророки, і що люди, якщо вони недостатньо тверді в істинному пізнанні Бога і любові до нього, можуть через чудеса так само легко прийняти неправдивих богів, як і правдивого. Бо він додає: «Господь Бог ваш випробовує вас, щоб пізнати, чи ви любите Господа Бога вашого усім своїм серцем і всією своєю душею».

Далі, ізраїльтяни, бачачи стільки чудес, не могли витворити ніякого здорового поняття про Бога. Це сам досвід засвідчив. Бо коли вони переконалися, що Мойсей пішов од них, вони просили в Аарона видимих богів, і (о ганьба!) їхнім уявленням про Бога (яке вони, зрештою, виробили собі із стількох чудес) був телець. Асаф, хоч і чув про багато чудес, але сумнівався щодо промислу Божого і ледве був не збився з правдивого шляху, якби, нарешті, він не зрозумів істинного блаженства (дивись Псалом 73). Соломон, у часи якого справи юдеїв перебували в найквітучішому стані, також схильний думати, що все відбувається завдяки випадку («Еклезіаст», 3:19, 20, 21; 9:2, 3 тощо). Нарешті, майже для всіх пророків було дуже неясним таке: яким чином можна узгодити порядок природи і жереб людей з поняттям, яке вони створили про промисел Божий. Однак для філософів, які намагаються зрозуміти речі, виходячи не з чудес, а з чітких понять, це було завжди дуже зрозумілим. Особливо для тих, які вбачають справжнє щастя тільки в доброчесті й душевному спокої і виявляють старання не про те, щоб природа їх слухалася, а навпаки, щоб вони слухалися природи. Бо вони напевне знають, що Бог править природою так, як цього вимагають її універсальні закони, а не приватні закони людської природи, і що, отже, Бог бере до уваги не один людський рід, але всю природу.

Отож і з самого Письма видно, що чудеса не дають справжнього знання про Бога і не вчать ясно про промисел Божий. [Щоправда], в Письмі часто зустрічається, що Бог творив чудеса з метою стати відомим серед людей, як у 10:2 «Виходу»; що Бог знущався з єгиптян і давав знамення про себе, аби ізраїльтяни знали, що він є Богом. Але з цього, однак, не випливає, що чудеса справді вчать цього, а лише що юдеї мали такі погляди, що їх легко можна було переконати тими чудесами. Вище, в розділі II, ми докладно показали, що пророчі, тобто утворювані шляхом одкровення докази (rationes) постають не з загальних і загальноприйнятих, а лише дозволених понять, навіть і абсурдних, та з міркувань тих, хто одержує одкровення або кого Дух Святий хоче переконати. Це ми пояснили на багатьох прикладах, а також свідченнях Павла, який із греками був грек, а з юдеями — юдей. Але хоч ті чудеса й могли переконувати єгиптян і юдеїв відповідно до їхніх рівнів понять, однак вони не могли дати справжньої ідеї і знання про Бога. Змогли привести лише до того, що єгиптяни і гебреї допустили існування божества (Numen), яке могутніше від усіх речей, їм відомих, і допустили, що більше, ніж про всіх інших, воно дбало про гебреїв, у яких на той час усі надмірні сподівання справджувалися найщасливішим чином. Але що Бог про всіх рівно піклується, вони не припускали, бо цього може навчити тільки філософія. Тому юдеї і всі ті, які довідалися про промисел Божий тільки з неоднакового стану людських справ і нерівної долі людей, прийшли до переконання, що юдеї були Богові миліші від решти народів, хоч, проте, вони й не переважали решти правдивою людською досконалістю, як ми вже показали це в розділі III.

Отож переходжу до третього пункту, а саме: покажу з Письма, що рішення і накази Бога, а відповідно і промисел [Божий) насправді є не чим іншим, як порядком природи. Тобто, коли Письмо говорить, що те чи те зроблене Богом або волею Божою, то Письмо насправді передбачає, що це було зроблено саме згідно з законом і порядком природи, а не передбачає (як вважає простолюд), ніби природа тоді перестала діяти або її порядок на деякий час був порушений. Але Письмо прямо не вчить того, що не стосується його вчення, тому що (як ми показали стосовно божественного закону) не його справа — пояснювати речі за допомогою природних причин і вчити речей чисто спекулятивних. Тому те, що ми хочемо показати тут, доводиться виводити (eliciendum) за допомогою висновків із деяких історичних оповідей Письма, випадково розказаних докладніше, з багатьма супутніми обставинами. Отож вкажу на деякі з таких розповідей. В « І книзі Самуїловій» (9:15, 16) розповідається: Бог відкрив Самуїлу, що пошле до нього Саула, однак Бог не послав його до Самуїла, як зазвичай посилають люди одного до другого. Але це послання Боже було не що інше, як сам порядок природи. Справді, Саул (як розповідається в попередньому розділі) шукав загублених ослиць і, маючи намір вже без них повернутися додому, за порадою свого слуги прийшов до пророка Самуїла довідатись від нього, де він може їх знайти. І зі всієї оповіді не видно, щоб Саул, окрім цього порядку природи, мав інший наказ від Бога прийти до Самуїла.

У Псалмі 105 (вірш 24) мовиться, що Бог змінив дух єгиптян так, що вони зненавиділи ізраїльтян. Ця зміна також була цілком природною — так випливає з глави 1 «Виходу», де викладається серйозна підстава, яка спонукала єгиптян обернути ізраїльтян у рабство. У книзі «Буття» (9:13) Бог говорить Ноєві, що він дає веселку у хмарі. Ця дія Бога, звичайно, теж є не чим іншим, як переломленням і відбиттям сонячних променів, якого зазнають самі промені в краплинах води. У Псалмі 147 (вірш 18) та природна дія і теплота вітру, від якого тануть іній і сніг, називається словом Божим, а у вірші 15 мова Божа і слово називаються вітром і холодом. У Псалмі 104 (вірш 4) вітер і вогонь називаються посланцями і служниками Бога. І багато чого іншого подібного зустрічається в Письмі. Це вельми ясно показує, що рішення, наказ, мова і слово Бога є не чим іншим, як самою дією і порядком природи. Тому немає сумніву, що все, про що розповідається в Письмі, відбулося природним шляхом. Однак усе приписується Богові, тому що, як ми вже показали, Письму не властиво вивчати речі через