Читати книгу - "Теологічно-політичний трактат, Бенедикт Барух Спіноза"

природні причини, але властиво тільки розповідати про ті речі, які широко охоплюють уяву і до того ж розповідають тим самим методом і в тому стилі, які краще сприяють, аби викликати більше здивування, а отже, і тому, щоб закарбовувалася побожність в душі простолюду. Отож, якщо у Святому Письмі трапляється щось, причини чого ми не вміємо викласти і що, напевне, трапилося поза, ба навіть всупереч порядку природи, то це не повинно нас зупиняти, але безумовно слід вважати, що те, що справді відбулося, відбулося природним чином.

Це потверджується також тим, що чудеса супроводжувалися багатьма обставинами, хоча про них не завжди розповідається, особливо коли їх оспівують у поетичному стилі. Обставини чудес, кажу, ясно вказують, що вони вимагають природних причин. Так, для того щоб єгиптяни захворіли на коросту (scabie infestarentur), треба було, щоб Мойсей розкидав у повітрі попіл («Вихід», 9:10). Сарана напала на країну єгиптян також завдяки природному наказові Бога, а саме: внаслідок східного вітру, який дув упродовж цілого дня і ночі, а залишила її внаслідок вельми сильного західного вітру («Вихід», 10:14, 19). За таким же велінням Бога і море відкрило шлях юдеям («Вихід», 14:21), а саме: завдяки східному вітру, який дув вельми сильно протягом цілої ночі. Далі, Єлисей, щоб оживити хлопчика, якого вважали мертвим, повинен був якийсь час лежати на ньому, доки він спочатку не зігрівся і не відкрив нарешті очей («II книга Царів», 4:34, 35). Так само в «Євангелії від Івана» у главі 9 розповідається про деякі обставини, якими користувався Христос для зцілення сліпого. Ми знаходимо в Письмі також і багато інших обставин, і все це достатньо показує, що чудеса вимагають чогось іншого, аніж абсолютного, як кажуть, наказу від Бога. Тому треба думати, що хоч обставини чудес і їхні природні причини не завжди й не всі вказуються, однак без них чудеса не відбувалися.

Це видно також із «Виходу» (14:27), де розповідається тільки, що за одним помахом руки Мойсеєвої море знову завирувало, і нема жодної згадки про вітер. А тим часом у пісні (15:10) мовиться, що це відбулося тому, що Бог подув вітром своїм (тобто вельми сильним вітром). В оповіді, таким чином, ця обставина пропущена, і чудо з цієї причини здається більшим. Але, може бути, хтось наполягатиме на тому, що в Письмі ми зустрічаємо багато такого, що жодним чином, напевне, не може бути пояснене природними причинами, як, наприклад, те, що гріхи людей і їхні молитви можуть бути причиною дощу та родючості землі або що віра могла зцілювати сліпих, і інше подібне, про що розповідається в Біблії. Але я вважаю, що вже відповів на це. Адже я показав, що Письмо не вивчає речі через найближчі їхні причини, але тільки розповідає про речі в тому порядку і в тих висловах, якими воно більше за все може надихнути людей, а особливо простолюд, до побожності; і з цієї причини воно говорить про Бога і про речі дуже неточно, тому що воно, власне, має на меті не розум переконувати, але заторкнути і полонити фантазію та уяву людей. Адже якби Письмо розповідало про спустошення якоїсь держави так, як зазвичай розповідають політичні історики, то це аж ніяк не зворушувало б простолюд, і, навпаки, воно вельми сильно зворушує, якщо все зображує поетично і відносить до Бога, як це зазвичай буває.

Отож, коли Письмо розповідає, що земля через людські гріхи стає неродючою, або що Бог через людські гріхи гнівається, сумує, жалкує щодо обіцяного і зроб­леного блага, або що Бог згадує обіцянку, тому що бачить знамення, і багато чого іншого, то це висловлено поетично або розказано згідно з міркуваннями і забобонами читача. Тому ми тут рішуче робимо висновок, що все, про що говориться в Письмі як про таке, що трапилося насправді, трапилося з необхідності, як і все, згідно з законами природи; і якби знайшлося щось, стосовно чого неспростовно (apodictice) можна довести, що воно суперечить законам природи або не могло з них випливати, то про це треба думати, як про додатки, зроблені до Святого Письма людьми, які не шанують святині. Адже все, що проти природи, те і проти розуму; а що проти розуму, те безглузде, а тому й мусить бути відкинуте.

Тепер лишається тільки згадати ще трохи про тлумачення чудес або краще повторити (бо головне вже сказано) й ілюструвати тим чи іншим прикладом, що я обіцяв тут зробити по-четверте. І я хочу це зробити для того, щоб хтось, погано витлумачивши якесь чудо, не дивувався легковажно, що він знайшов у Письмі щось таке, що суперечить світлу природи. Дуже рідко буває, щоб люди розповідали про якусь справу, що завершилася, так, щоб до оповіді не можна було нічого додати від свого міркування. Навпаки, коли вони бачать або чують щось нове, то, якщо старанно не утримуються від своїх упереджених думок, воні здебільшого до такої міри виявляються у їхній владі, що сприймають зовсім інше, аніж те, що бачать або чують про те, що трапилось. Особливо якщо зроблене переважає розуміння оповідача або слухача, а головним чином — якщо для їхніх інтересів важливо, щоб усе відбулося відомим чином. Внаслідок цього й буває, що люди у своїх літописах та історіях викладають більше свої думки, аніж [описують] самі дії. Один і той самий випадок розповідається двома людьми, які мають різні думки, настільки по-різному, що здається, ніби говорять про два різні випадки. І, нарешті, часто не дуже важко тільки за [характером] оповіді встановити думку літописця та історика. На потвердження цього я міг би навести багато прикладів, і з [праць] філософів, які писали натуральну історію (historia naturae), і з [розповідей] літописців, якби не вважав це зайвим.

Зі Святого ж Письма я наведу тільки один [приклад], а про 1інші читач хай сам судить. У часи Ісуса [Навина] гебреї (як ми вже вище згадували) вірили нарівні з простолюдом, що Сонце в денному, як його називають, перебігу рухається, Земля ж перебуває у спокої, і під цю упереджену думку вони підвели чудо, яке трапилося з ними під час походу проти відомих п’ятьох царів. Бо вони не просто розповідали, що тодішній день був довший за звичайний, але що Сонце і Місяць зупинилися або спинили свій рух. Це для них у той час також могло немало прислужитися, щоб переконати поган, які шанували Сонце, і потвердити самим досвідом, що Сонце перебуває під владою іншого божества, за чиїм велінням воно зобов’язане змінити свій природний лад. Тому почасти з релігійних поглядів, почасти з упереджених міркувань вони зрозуміли і розповіли справу цілком інакше, аніж вона могла відбутися насправді.

Отож, щоб тлумачити чудеса Письма і розуміти з оповідей про них, яким чином вони відбувалися насправді, необхідно знати думки тих, які про них уперше розповіли і які залишили нам їхній опис, і відрізняти їх від того, що могли їм передати їхні відчуття. Інакше-бо з самим чудом, як воно насправді відбувалося, ми змішаємо думки і судження оповідачів. І не тільки для цього, але й для того, щоб не змішувати речей, які справді відбулися, з речами уявними,