Книги Українською Мовою » 💛 Інше » До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь) 📚 - Українською

Читати книгу - "До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)" автора Франческо Петрарка. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 45
Перейти на сторінку:
не можуть бути першими, і ті, що зазнали розчарування, починають нарікати на долю. Якби люди розуміли, наскільки обтяжливим є високе становище, вони б не домагались, а страшились його, що підтверджують свідчення тих, які ціною великих зусиль підносились на вершину, але незабаром починали проклинати занадто легке здійснення своїх прагнень. Цю істину слід би знати всім, зокрема тобі. Чи ж не показав тобі тривалий досвід, що високе становище завжди є важкою, тривожною і безперечно жалюгідною долею? Звідси випливає, що немає становища, яке не давало б жодних підстав для нарікань, бо й ті, хто досяг успіху, і ті, хто зазнав поразки, однаково висувають обґрунтовані претензії: одні почуваються розчарованими, інші — зневаженими. Тому, за порадою Сенеки, «коли побачиш, скільки людей тебе випереджає, то озирнись, аби глянути й на тих, хто за тобою. І якщо хочеш бути вдячний богам і своєму життю, зваж на те, яку велику юрбу ти залишив позаду». І як він вчить у тому ж місці: «Поклади межу, поза яку навіть коли б міг, не захочеш ступити»[75].

Ф р а н ч е с к о

Я давно вже визначив певну межу своїм бажанням, і, як мені видається, доволі скромну. Але чим є скромність за безсоромними поняттями мого сторіччя? Недоумкуватістю або млявістю.

А в г у с т и н

Чи ж мають впливати на твою душевну рівновагу судження натовпу, який ніколи не судить справедливо, ніколи не називає речі своїми іменами? І якщо пам’ять не зраджує мене, тобі начебто байдуже до загалу?

Ф р а н ч е с к о

Можеш мені повірити, я ніколи ще так не зневажав думку натовпу, як тепер. Вона для мене важить не більше, ніж думка отари овець.

А в г у с т и н

То в чім же річ?

Ф р а н ч е с к о

Мені прикро, що, хоча жоден з відомих мені моїх сучасників не плекав скромніших бажань, нікому з них не випадало домагатися своєї мети з такими труднощами. А що я ніколи не прагнув високого становища, засвідчить та єдина, хто нині нас чує, бо вона завжди читала мої наміри і знає, як щоразу, за типовим для людського способу мислення звичаєм примірюючи на себе всі громадські стани, я ніколи не знаходив на вищих суспільних щаблях того спокою і тієї душевної ясності, яким, на мій погляд, варто віддавати перевагу перед рештою. Уникаючи життя, сповненого турбот і тривог, я завжди тверезою думкою вибирав скромне становище, не лише на словах, але всім серцем схвалюючи пораду Горація:

Золотій середині хто довіривсь,

Той не стане жить ні в злиденній хижі,

Ні палацом він у людей не буде

Заздрість будити[76].

А обґрунтування, яке він наводить далі, сподобалось мені не менше, ніж сама думка:

Вітер дужче гне щонайвищу сосну,

Для стрімкіших веж — і падіння важче,

Де верхів’я гір — ось туди й вогненна

Б’є блискавиця[77].

Я і сумую тільки, що ніколи мені не вдавалося досягти справді скромного становища.

А в г у с т и н

А що як те, що вважаєш скромнішим, недосяжне для тебе? Що, як справжньої помірності ти давно вже домігся? Що, як домігся сповна? Що, як ти далеко перевершив її і для багатьох служиш радше предметом заздрощів, ніж презирства?

Ф р а н ч е с к о

Нехай так, але я переконаний у зворотному.

А в г у с т и н

Поза сумнівом, хибна є причина всіх твоїх нещасть, а зокрема й цього. Тому, за висловом Туллія, мусиш тікати від цієї Харибди на всіх веслах і вітрилах.

Ф р а н ч е с к о

Звідки тікати, куди спрямувати човен, і я маю вірити не тому, що сам бачу?

А в г у с т и н

Ти бачиш те, що перед твоїми очима; а якби озирнувся, ти побачив би, що за тобою суне незліченна юрма і що ти ближче до передніх, ніж до тих, що плентаються позаду. Але твоя малодушність і впертість не дають тобі озирнутись.

Ф р а н ч е с к о

Я озирався і зауважив, як багато таких, що відстали від мене. І я не соромлюся своєї долі, але мені шкода моїх турбот і прикро за мої спроби, бо я змушений, кажучи словами того-таки Горація, «серед марних речей… жить то в страху, то в надії»[78].

Якби звільнитись від цієї тривожної непевності, я був би понад міру задоволений тим, що маю, і охоче повторив би те, що він говорить далі:

Що відчуваю, мій друже, про що я, гадаєш, молюся?

Хай маю те, що тепер, хай і менше, аби тільки рештку

Віку свого, що богами відміряний, жив я для себе[79].

Я ніколи не впевнений щодо майбутнього, завжди в тривозі, і тому подарунки долі не втішають мене. До того ж досі, як бачиш, я живу для інших, а це найзлиденніше, що можна вигадати. Якби ж, принаймні, залишок старості виявився для мене щасливим, щоб, згаявши життя серед хвиль, я зміг померти в тихій гавані.

А в г у с т и н

У бурхливому людському вирі, непевний своїх успіхів, не відаючи майбутнього і, коротко кажучи, цілковито підвладний примхам долі, — хіба тільки ти серед тисяч і тисяч людей хотів би провадити безтурботне життя? Зваж, смертний, чого ти бажаєш! Чого вимагаєш від долі! Що ж до твоїх нарікань на те, що ти живеш не для себе, то це не злидні, а рабство. І це, погоджуся з тобою, найзлиденніше, що можна вигадати. Але якщо ти роззирнешся довкола, то помітиш, що лише дуже небагато людей живуть для себе. Бо навіть ті, що вважаються найбільш щасливими і для яких живуть тисячі, навіть вони живуть для інших, про що свідчать їхній неспокій і безнастанні клопоти. Заради чого? Наведу тобі найвиразніший приклад: Юлій Цезар, — якому належить влучний, хоча й зухвалий вислів: «Рід людський живе для небагатьох», — хіба він, примусивши рід людський жити для нього самого, не жив також для інших? Можливо, ти запитаєш, для кого? Для тих саме, що його згодом убили, — для Брута, Кімбра та інших учасників зрадницької змови, що їхню жадібність не могла наситити навіть його невичерпна щедрість.

Ф р а н ч е с к о

Зізнаюсь, ти переконав мене, тож я більше не досадую ні на своє рабство, ні на свою бідність.

А в г у с т и н

Краще досадуй на те, що ти не мудрий, бо тільки мудрістю ти міг би придбати і свободу, і справжнє багатство. Втім, той, хто байдуже ставиться до браку причин і водночас нарікає на брак наслідків, навряд чи має правильне

1 ... 25 26 27 ... 45
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)» жанру - 💛 Інше:


Коментарі та відгуки (0) до книги "До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)"