Читати книгу - "Женоненависник"

День був похмурий. Раз по раз дув пронизливий осінній вітер, на обрії збиралися чорні хмари.

Ми страшенно боялися, що вечірку буде зіпсовано. Але під вечір вітер вщух, почалася справжня літня ніч, тиха й тепла.

Я подумала: «Можливо, світанок цієї чудової ночі стане свідком поразки женоненависника». Дядько з дядиною та старші гості були зовсім знесилені важким днем. Частина з них рано розійшлися по своїх покоях, а частина, хоч і вештались туди-сюди, але радше як привиди, як мара... Якби ми на їхніх очах стали підпалювати садибу, то в них навіть не знайшлося б сил протестувати. Таким чином, ми були повністю полишені самі на себе.

На вечірці було понад п’ятдесят чоловік — і хлопців, і дівчат. Майже всі дерева в саду були прикрашені ліхтариками.

Я була постійно зайнята Гомункулусом, тож не могла уважно стежити за всім. А довкола було на що подивитися. Таке коїлось, такі закручувалися пригоди!..

Ця ніч, щаслива для Весіме й Ремзі-бея, принесла щастя ще шістьом. Тобто троє хлопців та троє дівчат познайомились, сподобались одне одному й заручилися.

Одна з трьох пар, власне, вже кохали одне одного, але через нестатки ніяк не наважувалися офіційно заручитися. Але ніч була чудова, гості сп’яніли від вина, музики й танців і втратили здатність раціонально мислити. Нерви глухо, приємно бриніли, мов напнуті струни кинутої на пронизливому вітрі гітари. В такі хвилини життя здається таким прекрасним і легким... Здається, одним знаком, одним поглядом можна наказати зірці впасти з неба під ноги — варто лишень захотіти... Коли все так просто, то здається загадкою, як деякі люди можуть бути нещасними. В таку мить людина на що тільки не відважиться, Нермін!

Під впливом цих обставин несміливі хлопець та дівчина, які вже хтозна-відколи страждали, наважились прийняти рішення. Тепер вони вже не вважали за потрібне критися зі своїми маленькими таємницями.

Не сумніваюся, що в цю мить їм здавалося, що для одруження, для щастя досить молодості, іскри кохання, пригоршні чистої джерельної води.

Друга пара — це довготелесий очільник спортсменів та дочка одного з місцевих багатіїв, випускниця американського коледжу в Стамбулі. На противагу височезному й худорлявому спортсмену, панянка зовсім низенька на зріст та огрядна, в усьому ж іншому вони складають чудову пару. Втім, хто б із нас не вийшов за нього, ми всі будемо поруч із ним здаватися карлицями. Побажаймо, щоб віку їм було відміряно, як нареченому зросту, а щастя було повним, як наречена.

Третя пара — дочка судді та муніципальний лікар. Дівчину так ревно ховали від чужого ока, що навіть коли вона хворіла, батько не дозволяв возити її до лікаря. І ти дивись, як винагороджено суддю за чистоту віри: навіть у заміжжі його дочку не оглядатимуть чужі лікарі.

Дядько з дядиною добряче попомучились у той вечір, доки випросили для сердешної дівчини дозволу бути на весіллі.

Суддя дозволив, але за умови, що дівчина дивитиметься на весілля з вікна будинку. «Я, в принципі, не маю нічого проти цих розваг... Але все одно світла в кімнаті не запалюйте — ще побачить хтось знадвору...» — наполягав він. Коли вранці дядько з дядиною дізналися, що це невинне дитя, в якого ще молоко на губах не обсохло, за ці кілька годин встигло заручитися, вони не знали, що й робити. У бідолашних зі страху аж губи пополотніли.

Ще б пак! Суддя ж усю провину за це звалить на них! Вже два дні все місто гуде, обговорюючи цю новину. Суддя ще нічого не знає. Він все у себе в суді перебирає чужі справи про одурених дівчат. Зараз лікарева мати збирається йти, як годиться, до судді та волею Аллаха сватати дівчину. Якщо ж суддя затнеться, то буде лихо!

Десь до пів на третю гості потомилися. Настав час вечері. Щодо вечері в нас виникла свіжа ідея. Попід деревами порозставляли столики на дві персони. Завдяки цій вигадці кожен міг повечеряти наодинці, з ким схоче, і поговорити, про що заманеться. Цьому, власне і завдячуємо згаданими заручинами...

Однак втілення цієї ідеї виявилося складнішим, ніж ми думали. Наприклад, подружжя та наречені, природно, склали пари. А як бути з рештою? Хто їх паруватиме?

Деякі жінки та чоловіки симпатизували одне одному,-і це було помітно. Але всадовити їх за один стіл означало б публічно заявити про цю симпатію. І це, напевно, було б зовсім неетично. Але не можна було й полишати цю справу на власний розсуд кожного.

В розпачі ми не знали, що нам робити.

Мої товариші по організаційному комітету стали нападатися на мене:

— Це ти, Capo, таке вигадала, то й розбирайся тепер сама.

Так, це була моя ідея. І причина очевидна: я хотіла залишитися наодинці з Гомункулусом і нанести ворогові раптового удару саме тоді, коли він найменше цього очікує.

Але ця ситуація прикрим чином руйнувала мої плани.

І ось у цю скрутну хвилину хтось згадав про жереб:

— А давайте тих, хто не одружений та не заручений, розсадимо за столи жеребкуванням!

Ідея була не надто вдалою. Багато кому вона розстроювала потаємні задуми. Але іншого способу владнати справу не було.

Разом із тим, були в жеребкуванні й приємні сторони. Наприклад, усі, як чоловіки, так і жінки, могли попитати долі. Крім того, можна було вдатися до невеличких хитрощів і тим самим чесно заробити цю годину флірту. Власне, метикуваті так і зробили.

Я вже не сподівалася, що мені випаде сидіти за одним столиком із Гомункулусом. Але я сказала собі: «Якщо вже я від імені жіноцтва оголосила цю священну війну, то, може, Аллах допоможе мені?»

Щодо способу жеребкування, то один зі спортсменів запропонував таку незвичайну систему:

Кожен чоловік пише на клаптику паперу якесь число, а потім питає у жінок: «Яке в мене число?» Кожна з жінок називає число, наприклад,’ одна каже п’ять, інша — вісім, третя — три. У кавалера на папірці, скажімо, написано число «три», тож він віддає папірця тій жінці, яка вгадала, і запрошує до столика. Цікаве жеребкування, правда