Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Метаморфози 📚 - Українською

Читати книгу - "Метаморфози"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Метаморфози" автора Публій Овідій Назон. Жанр книги: 💛 Інше / 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 133
Перейти на сторінку:
йому піднялось, похололому з жаху.

Тут опікунка його, Паллада, злинувши з неба,

Кадмові землю орати велить і сипати в неї

Змієві зуби, з яких прорости має люд войовничий.

Тільки-но скиба за плугом лягла, в борозну вже ті зуби

Сипле, як велено, Кадм — сівач умирущого роду.

Тут же (нелегко й повірити в те) ворухнулися скиби,

Й де борозна була — вістря списів заблищали спочатку,

Згодом шоломи зійшли, захиталися китиці грізні,

Далі зринають обтяжені зброєю плечі, й погруддя,

/110/ Й руки — стіною піднявся засів щитоносного люду.

Так у театрі, коли під час свят опадає завіса{137},

Постаті різні ростуть: появляються спершу обличчя,

Потім — все інше повільно на світ наче з дна випливає,

Поки, врешті, й нога на краю підмостків не стане.

Знову за зброю хапається Кадм, не виходячи з дива.

«Кинь! — йому крикнув один із мужів, що з землі народились. —

Кинь! І втручатись не смій до наших боїв міжусобних!»

Мовивши, тут же сусіда свого, земнородного брата,

Гострим ударив мечем, але й сам загибає від списа.

/120/ Довго й убивця не жив: через рану під серцем глибоку

Тут же видихнув те, що вдихнув нещодавно, повітря.

Щойно з'явившись, лягають ряди в бойовищі кривавім.

Брат на брата встає, щоб за хвилю обом їм упасти.

Так ось юнацтво коротковічне, кривавлячи землю,

Рідну матір, об неї грудьми, розгарячене, б’ється.

П’ятеро воїнів ще не зітнулись; один з них, Ехіон,

Голос Трітонії вчув і, на землю кинувши зброю,

Мир обіцяє братам, вимагаючи сам у них миру.

Їх тоді взяв у підмогу собі пришелець сідонський,

/130/ Зводячи мури міські, як велів йому Феб-ясновидець.

Ось уже й Фіви стоять! І, здавалося б, що й на вигнанні,

Кадме, тобі усміхається щастя: з Венерою й Марсом

Ти споріднився; чимало заважила й знатність дружини,

Стільки ще дочок, синів та улюблених паростків роду —

Внуків, уже юнаків! Але завжди людині чекати

Слід на останній свій день: щасливим назвать когось годі,

Поки не вмре, й не зів'ється над тілом вогонь похоронний.

Та серед щастя й удач причиною першого болю,

Кадме, внук тобі став, що раптово зробився рогатим.

/140/ Потім — кров'ю господаря ситі мисливські собаки.

Втім, коли зважиш усе, — не злочин у цьому побачиш:

Виявиш Долі вину, бо ж помилка — не злодіяння.

Горб височів, де не раз хижаків убивали на ловах.

Полудень саме надходив, коротшали тіні довкола.

Сонце від двох своїх меж зависло на віддалі рівній.

Друзів-мисливців тоді по глухих, бездоріжних яругах

Словом погідним юнак гіантійський{138} скликає до себе:

«Досить вже сіті й списи нам на ловах кривавити, друзі!

Нині щасливим був день. А завтра, коли на рожевім

/150/ Повозі знов нам Аврора заблисне — тоді, відпочивши,

Діло продовжим своє. Тепер ось од Заходу й Сходу

Рівно Феб віддаливсь: аж порепалось поле від спеки.

Вже відпочити пора, то згорніть вузлуваті тенета».

Роблять, як велено, ті, — відкладають лови на завтра.

Діл був, сосною порослий увесь і струнким кипарисом,

Звався «Гаргафія» він — заповідна діброва Діани.

Десь у найдальшім куточку діброви ховалась печера,

Скромна, без жодних прикрас, та не згірш од митця там явила

Хист свій природа сама: склепіння тієї печери

/160/ Дугоподібне вона з ніздрюватого каменю склала.

Зліва струмок гомонить, кришталевою хвилею грає.

А по боках моріжок охопив його, наче окрайком.

Тут богиня лісів після ловів утомливих часто

Тіло дівоче в прозорій воді холодити любила.

От, прийшовши туди, вона спис, і послаблений лук свій,

І сагайдак віддає зброєносиці німфі, а друга

Руки мерщій простягла — від богині одежу приймає.

Дві — роззувають її, а з усіх найздібніша Крокала,

Донька Ісмена-ріки, хвилясте волосся Діани

/170/ В'яже майстерно вузлом, хоч своє розпустила по плечах.

Воду тим часом черпають Нефела, Гіала, Раніда,

Псека, Фіала — й по вінця наповнюють дзбани опуклі.

Поки Титанія{139} тіло своє неквапливо зливає,

Кадма внук у той час, полювання удатне відклавши,

Гаєм незнаним іде навмання, і тут ненароком

(Видно, вже доля така!) забрідає в той закут священний.

Тільки ввійшов під склепіння глухе, де джерела струмились,

Німфи, що вже роздяглись, нежданого вгледівши гостя,

Вдарили в груди себе й розкричалися так, аж луною

/180/ Гай одізвавсь, а тоді, обступивши Діану юрбою,

Тілом своїм приховали її; вона зростом, одначе,

Серед усіх виділялась — на голову вища, ніж інші.

Як запалає хмаринка не раз, коли променем сонце

Здалеку вразить її, як багрянцем горить Зоряниця,

Так, без одежі побачена, вся зашарілась Діана.

Хоч і нелегко було ворухнутись в оточенні подруг,

Боком вона повернулась-таки й озирнулась за плечі,

Та не було під рукою стріли, а так їй, хотілось

Лука напнути в ту мить! Дотягнувшись устами до хвилі,

/190/ Порскає нею в лице юнака; оросивши й волосся,

Так йому, мстива, майбутню біду пророкує та горе:

«Йди та розказуй тепер, коли щось розказати зумієш,

Як ти роздягнену бачив мене». Не додавши ні слова,

Оленя роги йому понад мокрим чолом підіймає,

Шию видовжує, над головою — загострює вуха,

Кисть у копито тверде перемінює, руки ж — у довгі

Ноги, а тіло вкриває густою плямистою шерстю,

В серце вселяє ще й страх: утікаючи, син Автоної

З дива не сходить: відкіль у ногах така прудкість береться?

/200/ Та, спостерігши у хвилі струмка свою голову й роги, —

«Горе!» — зойкнути

1 ... 25 26 27 ... 133
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Метаморфози», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Метаморфози"