Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Метаморфози 📚 - Українською

Читати книгу - "Метаморфози"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Метаморфози" автора Публій Овідій Назон. Жанр книги: 💛 Інше / 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 133
Перейти на сторінку:
мав, але так і не вимовив слова,

Лиш застогнав, — це й була його мова, — й сльози обличчям,

Вже не людським, попливли; тільки розум колишнім лишився.

Що тут робить? Чи додому, в палати, вернутись, чи в лісі

Сховок найти? Дома соромно буде, в гущавині — страшно.

Поки вагався, помітили пси його. Першими двоє

Гавкіт зняли — Іхнобат, що нюх мав гострий, з Мелампом.

Кноським був Іхнобат, Меламп — спартанської крові.

Далі — ринули всі, залишаючи й вітер позаду:

/210/ Памфаг, Доркей, Орібаз — гончаки чистокровні аркадські —

Дужчий за всіх Неброфон, Лелапа й Терон жорстокий,

Бистрий гончак Птерел і чуйний Агр, а за ними —

Лютий Гілей — нещодавно кабан його іклом поранив;

Напа, вівчарка породиста, що народилась од вовка,

Пемена й Гарпія хижа з двома щенятами разом,

І сікіонський Ладон, що живіт наче втягує в себе,

Тігрід, Алкея, Дромад, Канакея завзята, й Стіктея

І білосніжний Левкон, і чорний скуйовджений Асбол,

Дужий Лакон і Аелл, витривалий у бігу стрімкому,

/220/ Фой, швидкий Кіпріон у парі з братом Лікіском,

Гарпал, що білою міткою світить на чорному лобі,

І Меланей, і Лахнея, що шерсть наїжачує грізно;

Побіч — Лабр, Агріод, у яких лаконянка — мати,

Батько — діктеєць, а далі — лункоголосий Гілактор.

Не зрахувать їх усіх! І ця зграя, жадаючи крові,

Через провалля, верхи, через дикі, неходжені скелі —

Є там стежина яка, чи нема — пролітає, мов вихор.

Той утікає, хоч тільки що й сам переслідував звіра.

Горе! Тікає від слуг своїх власних, гукнути їм хоче:

/230/ «Я — Актеон, ваш господар! Пригляньтесь до мене, впізнайте!»

Слів не знаходить, однак. А гавкіт — усе голосніший.

Першим йому Меланхет у спину вгризся зубами,

Потім — Терідамад, на плечі повис Оресітроф.

Вибігли дещо пізніше вони, подолали, одначе,

Пасма гірські навпростець, і поки там гаяли пана,

Інші наспіли й разом його шматувати взялися.

Весь він суцільною раною став, тільки стогін ще чути,

Наче вже не людський, але й олень так не застогне.

Тужним голосом повнить місця, йому добре відомі.

/240/ Впав на коліна й, неначе прохач, повертає безмовно

Голову в різні боки, простягти хоче руки в благанні.

Друзі тим часом і криком, і свистом нацьковують зграю

Спрагнених крові собак, розглядаючись за Актеоном.

«Гей, Актеоне! — навперебій, що є сили, гукають

(Той на їх поклик щораз озирається). — Гей, Актеоне!»

Кличуть його: засидівсь, мовляв, а тут он яка здобич!

Він, проте, — поруч, а як би хотів бути й справді відсутній!

Бути б хотів глядачем, та коли б тих укусів не чути!

Пси ж — його вірні пси! — йому в тіло зуби встромивши,

/250/ Рвуть свого пана, бо де ж було знати їм, що то за олень!

Так і сконав од укусів, і тільки тоді наситила,

Кажуть, великий свій гнів мисливиця славна — Діана.

Всяко судили про це: для одних видавалась богиня

Надто жорстокою; інші — хвалили: суворе дівоцтво

Слід саме так берегти, і по-своєму кожен мав слушність.

Байдуже тільки Юноні одній, як цей вчинок назвати:

Їй він на руку пішов, бо ж дім Агенора, врешті,

Горя зазнав. І ось від суперниці Тірської{140} гнів свій

Вже на весь рід переносить вона. Та тут до старої

/260/ Злоби й нова додалась: завагітніла від Громовержця

Діва Семела{141} — Юнона тоді язику дає волю.

«Лайка, проте, не поможе мені, — схаменулась, — на неї

Мушу я впасти, на неї саму, — якщо величаве

Ймення Юнони не марно ношу, — й погубить, якщо маю

Право на скіпетр ось цей осяйний, якщо я — володарка

Й для Громовержця — дружина й сестра (що сестра — то вже певно).

Кривдниці я відомщу — своїм блудом не буде втішатись!

Тільки подумать! — Блудниця, а носить у лоні своєму

Плід од Юпітера! Тільки від нього матір’ю стати

/270/ Прагне, чого ледве я домоглась. У красу свою вірить!

Вір собі, вір! Або я не Сатурна дочка, або скоро

Сам твій коханець тебе зажене в попідземнії води!»

Тут вона з місця встає і, вповившись у хмару жовтаву,

Мчить до Семели. І поки не вийшла ще з хмари тієї,

Робить із себе бабусю стару: побіліли їй скроні,

Зморшки обличчям лягли, пригорбилась, крок став непевним,

Голос — старечим, хрипким. Ось так вона за епідаврську

Няньку себе видає, що колись годувала й Семелу.

Мова зайшла то про се, то про те. Про Юпітера також

/280/ Наче знічев’я згадала стара, ще й зітхнула: «Коли б то, —

Каже, — це в дійсності він, а то всяке бува: не один же

Богом назвавшись, отак прослизне собі в спальню дівочу.

Мало сказати: „Я — батько богів“, якщо є ним насправді, —

Доказ любові хай дасть: яким його звикла приймати

Владна Юнона, таким, величавим, нехай і до тебе

Горнеться; знак же верховної влади при ньому хай буде».

Так вона Кадма дочку, якій горе й не сниться, повчає

Словом лукавим, а та вже в Юпітера просить дарунку.

Він їй на те: «Вибирай! Не відмовлю, будь певна, ні в чому:

/290/ Щоб марнослівним не видавсь тобі, — присягаюся Стіксом,

Він для богів усіх — бог, він острашку й на них наганяє».

Лихом своїм і могутністю горда, і згубним для себе

Послухом бога-коханця: «Яким тебе брати в обійми

1 ... 26 27 28 ... 133
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Метаморфози», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Метаморфози"