Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

— А як у вас справи?

— Нічого, — чоловік знизив плечима, усміхаючись. — Чекаємо.

— Коли чекаєте?

— Місяців через п’ять.

— Кого?

Чоловіки знову усміхнулися, синхронно.

— Так я тобі й сказав. Кого треба, того чекаємо.

Капітулюючи, Гліб підняв руки. Не хоче, нехай мовчить. Зрештою, всі навколо й так говорять про те, хто кого чекає більше, ніж про коливання валюти.

— Ну і як воно? Важко? — помітивши, як Гліб укотре скосив погляд, співрозмовник не стримався від того, щоб закотити очі, але промовчав.

— Важко буде потім. А зараз терпимо. Знаєш, чому терпимо?

Гліб знову подивився на чоловіка навпроти, похитав головою.

— Тому, що я мушу терпіти.

Скільки було відчаю в цих словах. Справжній чоловічий біль, яким ділитися можна тільки з такою ж жертвою. Потенційною, колишньою, реальною. Жертвою найвищого з почуттів — любові.

— Я ніколи не підпишуся на таке, — і прочитавши цей самий біль, Гліб вчергове зарікся на гачок цього найвищого не потрапляти. Нерви дорожчі, життя важливіше, він не готовий, він занадто молодий.

Співрозмовник подивився на Імагіна недовірливо, потім ще більше недовірливо, потім зовсім безнадійно недовірливо. Підпишеться. Як пити дати, підпишеться, ще й добровільно, із задоволенням, а потім буде страждати й терпіти! Бо за задоволення треба платити.

— Б’ємося об заклад?

— Тобі мало суперечок? — співрозмовник мимоволі скривився.

— Ні. Мабуть, багато.

— Як вони, до речі?

— Нічого. Він страждає не менше, чому я дуже радий. Ну а вона… Знаєш, мені своєї вистачає, я вважаю за краще сторонніх уникати.

— Ти стаєш соціопатом.

— Психом я стаю, Імагін. Психом.

— Нічого, скоро все закінчиться…

Співрозмовник застогнав, відкидаючись на спинку крісла. Скориставшись паузою, Гліб знову кинув погляд навскіс.

— Кого ти там шукаєш? — не витримавши цього, чоловік обернувся, намагаючись зрозуміти, що так наполегливо приковує до себе погляд Гліба протягом вечора.

Зрозумів. Дівчина сиділа до них боком, нервувала, водила пальцями по серветці, водночас вкотре усміхаючись чоловікові-співрозмовнику, який у цей самий момент зустрівся поглядом з Імагіним.

— Знайомі? — питання адресувалося Глібові, той у відповідь лише кивнув.

А потім на них подивилася вже дівчина.

***

Що може бути краще, ніж вечір у компанії Євгена? Його несмішні жарти, двозначні фразочки, вічні спроби вчепитися за руку, провести по щоці, пом’яти мочку вуха, хай йому грець. Мабуть, у пошуках ерогенної зони, якої у тому місці в Насті немає. Хоча куди б Євген не ткнувся, зараз у неї ерогенних зон не було взагалі, тільки зони роздратування й ще більшого подразнення. А все чому? Ах, так, що може бути краще, ніж вечір у компанії Євгена? Тільки вечір у компанії Євгена, коли через два столики сидить ніхто інший, як Гліб Імагін.

Настя помітила його далеко не одразу. Просто в якийсь момент відчула поколювання, а ще загорілися вуха. Кинувши погляд направо, дівчина зрозуміла, чому.

Імагін сидів обличчям до неї, дивлячись прямо на неї. Не так, як зазвичай у Метелику — випалюючи-пропалюючи. Він був здивований, напевно, не менше ніж вона. Але вона тут же опустила погляд, вкотре киваючи базікалу Євгену, а Імагін відірвався не одразу. І все було б добре. Щоправда, вона забула б про присутність… небажаного об’єкта, він загубився б у загальному шумі, за музикою, людьми, які сновигали, гаморі, але Імагін періодично нагадував про себе, кидаючи погляди. Ніби медом намазано. Ковзне, затримається на пару секунд, а коли вона обернеться, щоб злісно блиснути очима у відповідь, він уже знову дивиться на співрозмовника. Киває, усміхається, щось говорить, а потім знову… Ці бісики вже вкрай набридли. Набридли настільки, що Настя серйозно роздумувала над тим, щоб встати й… Ні, не підійти й запитати безпосередньо, чого він хоче. Чого вже два тижні хоче. Встати й піти.

Але в момент, коли ця думка сформувалася остаточно, Імагін був помічений Піром. Помічений, втішений, щенячим захопленням надарований.

— Почекаєш секундочку, я відійду, — Настя кивнула, не бачачи сенсу пручатися або норовитися.

Сама підходити до того столика вона не збиралася. Формально, з Імагіним вона навіть не знайома, адже і словом не перекинулись. А плентатися за Євгеном… Як хто? 'Гоу-гоу з клубу'? Або 'пасі… дівчина Піра'? Та й навіщо?

Взявши зі столика келих, вона піднесла його до губ, кидаючи косий погляд вслід за Євгеном. Ні, підходити вона, безумовно, не збиралася, але підглянути страшенно хотілося.

І чому Настя не здивувалася, знову натрапивши на погляд Імагіна?

***

Так, він зауважив Піра із компаньйонкою набагато раніше, ніж Настя його. Так, кидав погляди, чомусь сподіваючись на те, що вона усвідомлює, що за нею спостерігають. Так, зрадів, коли усвідомила, здається, розлютилася.