Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

А ось він не злився. Бавився, ну і трохи милувався. Напевно, прийшов час визнати, що йому подобається дівчина, з якою він ще навіть жодного разу не розмовляв, а тільки розглядав здалеку. Люди вважають таку поведінку маніакальною? Цілком можливо, тільки він не є небезпечним. Дивитися дивиться, руками не чіпає. Поки.

— Глібе Юрійовичу! — Пір підійшов до їхнього столика, простягнув руку. Перш ніж відповісти на рукостискання, Гліб окинув його серйозним поглядом.

Чого вже гріха таїти? Йому не сподобалося бачити метелика в компанії Пампушка. Не так, щоб аж тут йому бити морду — нема за що, але осад залишився. 'Осад', який ліг рівним шаром поверх значного такого 'намулу' відповідно до результатів перевірки в Батерфляї.

— Познайомся, це Євген Пір, адміністратор у Батерфляї, — співрозмовник кивнув, простягнув руку, теж вітаючись, познайомився, а Гліб на пару секунд відвернувся, щоб натрапити на погляд метелика.

Шпигунка стежила за тим, що відбувається, маскуючись з допомогою келиха. Цікаво. Так чому не підійшла? Нарешті познайомилися б.

Хоча Гліб швидко відкинув подібні думки. Познайомитися з нею, як із компаньйонкою Пампушка, не хотілося.

— А ви тут…

— Відпочиваємо, — Пампушок обернувся в бік свого столика, підморгнув Насті. Та ледве не вдавилася, бідоласі довелося ставити келих на стіл і прокашлюватися. Гліб же, побачивши таку реакцію, пирснув, а потім кашлянув пару раз, не даючи собі розтягнутися в усмішці. Йому лестило, що вона відреагувала на фамільярний жест Пампушка саме так.

— А ми працюємо, — ні, стримати посмішки не вийшло, коли Гліб звів очі до обличчя Піра, сяяв яскравіше п’ятака. І нехай Євген не зрозуміє, чому роботодавець світиться, це теж не засмутило. Ось якби дівчина фліртувала з Піром весь вечір, тоді Імагін, може, засмутився б.

— Вдало попрацювати, а я тоді…

— Йди-йди, — Гліб усміхнувся ще ширше, знову дивлячись на компаньйонку Пампушка. — Метелику привіт.

— Передам.

Пір відкланявся, закривши собою увесь вигляд. Хоч-не-хоч, довелося перевести погляд на співрозмовника.

— Хто вона? — він же, схилившись до столу, змовницьки підморгнув.

— Метелик.

— Тобто?

— Танцює в Батерфляї.

— Стриптиз, чи що?

Гліб пирснув, чомусь розсердившись.

— Ні.

— Гаразд, — холодність тону співрозмовника пройняла, наполягати на подальшій розмові він не став. Замовк… на пару секунд. — Але в тебе з нею щось…

— У мене з нею контракт. Підписував Пампушок, цей штрих, — Імагін ледве помітно кивнув у бік все того ж столика, — але клуб мій і гроші плачу я, бо…

— Тому в ресторани вона ходить не з тобою.

— А має зі мною?

— Ну… Судячи з того, як мило ви пускаєте бісики, ти не проти, та й вона…

— Добре, все. Ти втомився, тобі потрібно відпочити, тебе вдома чекає дружина, діти…

Знав же, стерво, на що тиснути. Співрозмовник застогнав, запускаючи пальці в неслухняне волосся.

— Ходімо? — оплативши рахунок, чоловіки встали.

***

— Про що ви говорили? — запитати Настя спробувала максимально спокійно й ліниво. Ніби їй це зовсім навіть не цікаво, ні крапельки не важливо, у голові не роїться хмара думок, про те, чому ця погань посміхалася, дивлячись на неї. Не цей… інший.

— Просто привіталися, — скориставшись розгубленістю дівчини, Євген нарешті схопив її за руку, потягнув до губ, щоб поцілувати вздовж і поперек. Поцілував, Настя навіть вириватися не намагалася, тільки відчула жар, коли попри них, не звернувши жодної уваги, пройшли чоловіки із сусіднього столика.

— А вони що тут…

— Понеділок, Настусю, усі відпочивають. Хто відпрацював, відпочиває, і хто палець об палець не вдарив, а тільки вказівки роздавав, теж відпочиває.

Ні, Євген, безперечно, любив і цінував себе куди більше, ніж це було задумано природою. Уміння похвалити себе на рівному місці — його стихія.

— Може, поїдемо вже? — він відпустив дівочу руку, заглянув у зелені очі. — Га?

— Так, добре, — Настя кивнула, нервово усміхаючись. Ну ось, скоро настане час найвідповідальнішої частини марлезонського балету — акт із відмовою Євгену.

Їм теж принесли рахунок, Пампушок оплатив, потішивши офіціанта щедрими чайовими, які Настя мусила зауважити та зазначити, встав, запропонував руку.

Виходячи з приміщення, Веселова кинула ще один погляд на місце, з якого за нею велося стеження. Цікаво, якби вона сиділа сьогодні за тим столиком, вечір виявився б таким же марно потраченим чи ні?

Проганяючи дурну думку, вона обернулася.

***

— Передавай своїм жінкам привіт, — Гліб простягнув руку, цілком щиро усміхаючись співрозмовнику.

— Передам. Сніжана, до речі, запрошувала тебе до нас на дачу. У тата риба, Марина озвіріла — записалася на кулінарні курси, тепер готує щось неймовірне, але місцями смачно, ну й повітря…