Читати книгу - "Сини змієногої богині"

Те саме, що багатобожжя, протилежне монотеїзму – єдинобожжю.

Дніпро-Славута – символ долі українського народу, персонаж фольклору, літератури. На думку деяких дослідників, Славута був богом головної річки давніх слов’ян, сином богині Слави, що символізувала військову перевагу. Існує праслов’янське передання про походження Дніпра та Дунаю (назва пов’язується з богинею наших предків Даною) з крові богатирів-богів.

У часи своїх мандрів по світу Геракл зазнав усяких пригод: якось забрав він собі у Геріона, якоїсь потвори, волів. Так оповідає міфологія (релігійні перекази) – із приміток Т. Коструби.

Океан, на думку греків, це мовби величезна ріка, що обіймає всю землю. Стовпи Геракла – Гібралтар, Гедейра – колонія фракійців у Півд. Іспанії (Гадес фінікійців у Півд. Іспанії (Гадес, Гадір) – примітка Т. Коструби.

«Библейская энциклопедия», у якій подаються наукові коментарі до всіх географічних назв та імен Біблії, згадує і Скіфопіль (пізніше з єврейською назвою Бефсан, Бео-Сан, Бет-Шеан), який лежить «за 600 стадій від Єрусалима», і що він був «весьма сильною крепостью как по своему естественному положению, так и по своим искусственным укреплениям, величественные развалины коих сохранились и доныне…» І далі зазначається: «Во времена Спасителя (себто Ісуса Христа. – В. Ч.) Скифополь был главным городом Дикополя (на теренах Палестини. – В. Ч.), или союза 10 городов, населенных большею частью язычниками». Довгий час Скіфопіль перебував у ранзі столиці «Дикополя». Згадувався він і в Біблії (щоправда, чомусь у виданнях лише до 1911 року): «И Манассия не выгнал жителей Бефсана (который есть Скифополь) и зависящих от него городов» – «Книга суддів».

Істр – Дунай, Тирас – Дністер, Гіпаніс – Південний Буг, Борисфен – Дніпро, Пантикап, Гіпакірис, Геррос – не означені точно лівобережні ріки, Танаїс – Дон. Пората – Прут, Тіарант – Альт, Арар і Напарис – Яломіта і Серет, Ордесс – Ардиж. Марис – тепер Теїс.

Анатолія (в перекладі з грецьк. – схід) – назва у 20-х роках ХХ ст. всієї азіатської частини Туреччини, що на півострові Мала Азія.

Самодійські народи – група народів: ненці, енці, нганасани та селькупи, що живуть нині на півночі Росії.

З історичного роману автора «Ольвія».

До речі, для вирахування коефіцієнту праці рабів, які зрання й дотемна трудилися в царських та храмових господарствах, на різних будівлях, в майстернях, ассирійці придумали таке поняття (щоб оцінити виконану роботу), як – ЛЮДИНОДЕНЬ. Як це, виявляється, близьке нам, адже за часів СРСР у колгоспах теж був схожий термін для колгоспників, кріпаків державної системи – ТРУДОДЕНЬ.

Багаті черепи своїх ворогів, переможених ними в поєдинку на очах у царя і після герцю перетворених на чаші, обковували по краях золотом. Варто додати тут і добре відомий з історії факт, що саме так вчинили колись половці, коли вбили на Нижньому Дніпрі київського князя Святослава.

Принагідно і до теми. Якось автору довелося прочитати одне фантастичне оповідання, вельми привабливе з художнього боку, як у лабораторних умовах далекого майбутнього, коли наука розвинулась аж-аж, створили таких напівлюдей-напівконей – кентаврів. На жаль, їм не знайшлося місця на Землі та й небезпека для них була значна. Тож коне-дівчатами і коне-хлопцями вирішено було заселити нововідкриту, ніким ще не обжиту планету в якомусь там далекому сузір’ї.

Тут і далі цитуються фрагменти з історичного роману автора з життя скіфів «Смерть Атея», що розповідають про тактику й стратегію скіфського війська.

Трибалли – фракійська народність, вельми могутня, що населяла територію між Дунаєм і Моравою. Трибалли вважалися свободолюбивими і досить войовничими. Після скіфського царя Атея остаточної поразки трибаллам завдасть Олександр Македонський.