Читати книгу - "Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту"

вони не могли вийти на своєму поверсі, бо коридор оточила поліція, і тепер мусили спускатися до себе запасними сходами через третій поверх. Коли двері ліфта відчинилися, з нього, схвильовано перемовляючись, висипалися чоловіки в темних костюмах і жінки в ясних сукнях. Обличчя в них були розгублені, уста викривлені, з них злітали слова: «Це щось нечуване!» і «Це скандал!» Гуго надто пізно зачинив двері, вона побачила його і кинулась коридором до його кімнати. Тільки-но він устиг оберну ти ключа в замку, як вона почала щосили смикати за ручку дверей.

— Відчини, Гуго, ну, відчини ж!

— Не відчиню.

— Я тобі наказую!

— Я вже чверть години не працюю в готелі, шановна пані.

— Ти йдеш звідси?

— Так.

— Куди?

— До свого батька.

— Відчини, Гуго, відчини, я тобі не зроблю нічого поганого й більше не лякатиму тебе! Ти не можеш піти звідси, я знаю, що в тебе немає батька, добре знаю. Ти потрібен мені, Гуго, ти той, на кого вони чекають, і знаєш це. Ти побачиш весь світ, вони поклонятимуться тобі в найкращих готелях, тобі не треба буде нічого казати, досить тільки з'явитися їм на очі. Твоє обличчя, Гуго... Ну ж, відчини, ти не можеш піти звідси!

Вона замовкла і знов смикнула за ручку. Від цього потік її благальних слів на мить припинився.

— Я справді прошу тебе не задля себе, Гуго, забудь усе, Що я казала й робила, я була в розпачі... Ходімо зі мною, задля них... Вони чекають на тебе, ти наше ягня боже...

Ручка ще раз сіпнулася.

— Що вам тут потрібно? — спитала вона.

— Мені потрібен мій син.

— Гуго ваш син?

— Так. Відчини, Гуго.

«Уперше він не додав „будь ласка“»,— подумав Гуго. Він обернув ключа в замку й відчинив двері.

— Ходімо, синку, нам пора.

— Іду, тату.

— У тебе більше немає речей?

— Немає.

— Ходімо.

Гуго взяв свою валізку. Він був радий, що батькова спина затуляє від нього обличчя овечої жриці. Спускаючись запасними сходами, він ще чув її плач.

— Не плачте ж, діти,— сказав старий,— вона повернеться й житиме з нами. Їй було б дуже прикро, якби вона довідалася, що ми так і не випили вино. Все-таки рана його дуже небезпечна, і я сподіваюся, що в нього й досі не зійшов з обличчя вираз величезного здивування, бо вони ж усі вважають себе за безсмертних... Такий короткий, не дуже гучний тріск, а може зробити диво. Дівчата, дайте, будь ласка лад подарункам і квіткам. Леонорі я доручаю квітки, Рут — вітальні листівки, а Маріанні — подарунки. Лад — половина життя... Невідомо тільки, з чого складається друга половина. Я, діти, не можу бути сумним, не можу, й край. Сьогодні великий день, він повернув мені дружину й подарував сина — можна мені так називати вас, Шрелло? Ви ж брат Едіт... Я навіть отримав онука, правда ж, Гуго? Я ще не зважуюся називати тебе онуком, хоч ти й син мого сина, але не мій онук. Я не можу пояснити цього. Який голос забороняє мені називати тебе онуком?

Сідайте. Хай дівчата зроблять нам бутерброди. Витрушуйте кошики з делікатесами й вином, діти, тільки не порозкидайте папок, що їх так гарно склала в стоси Леонора. Найкраще буде, якщо кожен вибере собі паку за якийсь рік і сяде на неї. Ви, Шрелло, візьміть собі паку з літерою «А», вона найбільша. А тобі, Роберте, я запропоную паку за тисяча дев'ятсот десятий рік, вона друга за величиною, добре? А ти, Йозефе, може, сам вибереш, що тобі до вподоби? Непоганий тисяча дев'ятсот двадцять перший рік. От і добре, сідайте. Перший ковток наш буде за пана М., щоб здивований вираз ніколи не сходив з його обличчя... А другий — за мою дружину, хай її благословить господь. Шрелло, гляньте, будь ласка, хто там стукає в двері.

Якийсь пан Грец хоче засвідчити мені свою пошану? Сподіваюся, він не притарабанив на спині кабана? Ні? Слава богу. Прошу, любий Шрелло, скажіть йому, що мені з ним нема про що говорити. Чи, може, ти, Роберте, вважаєш, що сьогодні саме той день і та година, щоб приймати пана Греца? Не вважаєш, правда? Дякую, Шрелло. Сьогодні той день і та година, коли слід урвати фальшиві добросусідські стосунки. Кілька слів можуть коштувати людині життя: «Це гріх і ганьба»,— казала стара пані Грец. І один помах руки може коштувати людині життя, і один погляд, який не так зрозуміють. А тепер, Гуго, налий, будь ласка, вина — сподіваюсь, ти не образишся, коли ми тут, у родинному колі, віддамо належне навичкам, які тобі довелося здобути в житті, і скористаємося ними?

Великі букети ставте перед панорамою абатства Святого Антонія, а менші — обабіч неї, на полиці, де лежать скручені в рурку креслення. Заберіть звідти ті рурки й повикидайте геть, насправді то не креслення, а чистий папір, вони лежать там