Читати книгу - "Спомини"

та надзвичайних справ Церкви, з 1919 — церковний радник польського посольства при Апостольській Столиці. Був у дружніх стосунках з папою Пієм XI. Помер у Римі 26 травня 1931 р. Польська історіографія високо оцінює заслуги цього прелата, тоді як українські історики відзначають його виразно антиукраїнську позицію. Негативне ставлення до Скірмунта помітне також і в цих рядках “Споминів” Йосифа Сліпого. Про нього див.: Bolesław Skirmunt. W służbie Kościoła i Polski: Ks. Dr. Kazimierz Skirmunt. Poznań 1931; Августин Баб’як. Подвиг митрополита Андрея Шептицького як Апостольського візитатора для українців (1920–1923) і його взаємини з урядом Польщі. Тренто — Больцано 2013.(обратно) 300

Йосиф Теофіл Теодорович (Józef Teofil Teodorowicz, 1864–1938) — вірменський церковний та політичний діяч пропольської орієнтації, за Австрії — депутат Крайового сейму у Львові та верхньої палати австрійського парламенту, згодом депутат польського сейму та сенатор II Речі Посполитої, почесний громадянин Бережан (1897) та Львова (1924). Родом з Покуття (с. Живачів), вивчав право у Чернівецькому університеті, згодом закінчив семінарію і душпастирював у Бережанах та Львові. У 1901 р. став архиєпископом Львівським Вірменської Католицької Церкви, у 1912 р. здобув докторат з богослов’я, у 1928–1930 pp. провів ґрунтовну реставрацію Вірменського собору у Львові. Помер 4 грудня 1938 р. у Львові. Після смерти Теодоровича посада Львівського архиєпископа Вірменської Католицької Церкви залишається вакантною. Про нього див.: Stanisław Gawlik. Życie і działalność ks. abpa Józefa T. Teodorowicza. Kraków 1988; Roman Kubik. Józef Teofil Teodorowicz. Ostatni arcybiskup polskich Ormian. Gorzów Wielkopolski 1998.

(обратно) 301

Надзвичайні повноваження були надані митрополитові Андреєві Шептицькому на двох авдієнціях у папи Пія X 14 та 18 лютого 1908 р. в Римі. Під час цих зустрічей митрополит просив про надзвичайні права в Росії і подав письмове прохання, яке було підписане папою і завірене приватним секретарем папи монсеньйором Джамбаттістою Бресаном. Своїм підписом під цим документом папа Пій X визнав митрополита Андрея адміністатором греко-католицьких єпархій в Росії (на той час номінально існувала тільки Кам’янець-Подільська єпархія). Іменем Апостольської Столиці митрополит отримав єпископську юрисдикцію над усією територією Російської імперії з такими самими правами, які маронітський патріярх мав у межах свого патріярхату, а також владу висвячувати нових єпископів без відома Державного секретаріяту. Окрім того папа Пій X уділив митрополитові три важливі привілеї: 1) затвердив поширення на Росію норм, закріплених у Конституції Лева XIII “Orientalium dignitatis”, зокрема щодо мішаних шлюбів; 2) надав владу скликати від імени Святішого Отця собори богословів-каноністів для розв’язання деяких питань; 3) уділив привілей щодо “communicatio in sacris” (тобто владу звільняти вірних від заборони приймати таїнства в некатоликів). Повернувшись до Львова, митрополит Шептицький зробив 10 копій цього документа. Оригінали він зберігав у себе. Одну з копій він завірив у кардинала Ґеорґа Коппа, архиєпископа Вроцлава, і довірив на зберігання вроцлавському кардиналові Адольфу Бертраму. Тепер копія документа зберігається у Ватиканському архіві: Archivio segreto Vaticano degli Affari Ecclesiastici Straordinari, b. 500. Надзвичайні права Шептицького щодо Росії були знову потверджені папою у 1909, 1910 та 1914 pp. На авдієнції у Пія X в 1914 р. митрополит Шептицький просив, щоб ці привілеї були делеговані не просто йому особисто (iure delegate), але також і його наступнику (iure ordinario et proprio), але на це папа не погодився. Оскільки надзвичайні повноваження були надані митрополитові Шептицькому таємно від Державного секретаріяту, то новий папа Бенедикт XV нічого про них не знав, аж поки митрополит не представив йому документ за підписом Пія X, завірений приватним секретарем папи. Ймовірно, саме про цей документ і пише тут Йосиф Сліпий. Після цього папа Бенедикт XV потвердив повноваження Шептицького, але наклав на них деякі обмеження. Див. Archivio segreto Vaticano degli Affari Ecclesiastici Straordinari, 1918–1919, pos. 1315–1318, fasc. 518, ff. 72–75; див. також лист асесора Конгрегації Східних Церков монсеньйора Ісаї Пападопулоса від 20 березня 1921 р. зі звітом про юрисдикцію, яку отримав митрополит Шептицький в Росії: Archivio segreto Vaticano degli Affari Ecclesiastici Straordinari, 1921–1924, pos. 636, fasc. 23, f. 5–7; Cyril Korolevsky. Metropolitan Andrew (1865–1944). Lviv 1993, c. 259–269.

(обратно) 302

Климентій (Казимир) Шептицький (1869–1951) — рідний брат митрополита Андрея Шептицького. Закінчив гімназію святої Анни в Кракові, навчався в університетах Кракова, Мюнхена і Парижа, у 1892 р. здобув ступінь доктора права в Яґеллонському університеті в Кракові. Закінчив також Інститут лісництва. Працював адвокатом, був членом Галицького сейму, у 1900–1907 pp. — депутатом австрійського парламенту. Співавтор загального австрійського закону про ліси, автор праць з сільського господарства, голова Галицького лісничого товариства. У 1907 р. відійшов від політичної діяльности, зайнявся господарською працею в маєтку, де побудував церкву для греко-католиків. У 1911 р. вступив до бенедиктинського монастиря у Байроні, в 1912 р. перейшов у греко-католицький монастир студійського уставу у Кам’яниці в Боснії, де склав монаші обіти під ім’ям Климентія. В 1915 р. став єромонахом. Богословську освіту здобував в університеті Інсбрука (1913–1917) разом з Йосифом Сліпим. У 1918 р. став настоятелем монастиря в Уневі, а в 1926 р. — ігуменом Свято-Успенської Унівської лаври. У 1936–1937 pp. разом з братом Андреєм уклав “Типікон” для монахів студійського уставу, апробований папою Пієм XII. У 1939 р. таємно призначений екзархом Росії та Сибіру. Під час Другої світової війни переховував у стінах свого монастиря євреїв. У листопаді 1944 р. був зведений митрополитом Йосифом Сліпим у сан архимандрита монахів студійського уставу. У грудні 1944 р. очолив делегацію УГКЦ до Москви для переговорів з радянською владою. 5 червня 1947 р. був заарештований і після року слідства засуджений на вісім років ув’язнення. Покарання відбував у Володимирській тюрмі, де помер 1 травня 1951 р. в тюремній лікарні. У 1996 р. отримав звання праведника народів світу за порятунок євреїв у часи війни. 27 червня 2001 р. беатифікований папою Іваном Павлом II. Про нього див.: Ян К. Шептицький. Отець Климентій Шептицький. Життєпис на підставі архівних матеріалів родини Шептицьких. Львів 1996; Вікторія Чорнописька. Діяльність Климентія Шептицького в період німецької окупації (1941–1944 pp.) // Волинські історичні записки 5 (2010) 250–255; Congregatio de Causis Sanctorum, prot. № 2256, т. 2. Roma 2001, c. 919–974; Світлана Гуркіна. Архимандрит Климентій Шептицький: Маловивчені сторінки життя // Сторінки воєнної історії України, вип. 14. Київ 2011, с. 203–215.

(обратно) 303

Руссікум (Pontificium Collegium Russicum Sanctae Theresiae a Iesu Infante) — Папська російська колегія св. Терези від Дитятка Ісуса під проводом єзуїтів, відкрита папою Пієм XI 15 серпня