Читати книгу - "Американська трагедія"

Проте, коли це доходить до лікурзьких Гріфітсів, вони в нестямі: її приїзд — це нова неприємність! А Клайд у своїй камері теж читає газети, правді, з деяким запізненням, і хоч він болісно сприймає вульгарну поголоску, якій піддається тепер усе, що так чи інакше пов'язане з ним, думка:, що мати тут, близько, вгамовує його, а трохи згодом йому стає навіть приємно. Адже це його мати, які б не були її слабкості і примхи! І вона приїхала, щоб допомогти йому. Нехай там думають, що хочуть. Тільки мати не кинула його, не зрадила, коли тінь смерті лягла на нього. І хіба не заслуговує всіляких похвал несподівана знахідливість, яку вона проявила, зв'язавшись з деи-верською газетою?

Раніше не можна було й подумати, що вона здатна на такі вчинки. Хто знає, може, незважаючи на гірку свою злиденність, вона зуміє розв'язати проблему повторного суду і врятувати його життя?! Хто знає?! Адже ж як злочинно байдужий він бував до неї інколи, як багато, як глибоко він винуватий перед нею! А вона все-таки поспішила до нього, мучиться за нього і страждає, і любить, і заради його ж блага описуватиме для якоїсь провінціальної газети подробиці його засудження. Її поношене пальто і старомодний капелюшок, її широке непорушне обличчя, незграбні, вайлуваті манери вже не викликали в ньому роздратування і сорому, як це було ще зовсім недавно. Це була його мати, і вона любила його, і вірила йому, і боролася за його порятунок.

Зате Белнепа і Джефсона перша зустріч з нею трохи збентежила. Чомусь вони не чекали побачити щось до такої міри провінціальне і некультурне, хоч і таке впевнене в своїй правоті. Ці тупоносі черевики без каблуків. Цей неймовірний капелюх. Це старе коричневе пальто. Але минуло кілька хвилин, і їх заворожила серйозна простота її мови, і сила її віри та материнської любові, і прямий, запитливий погляд її чистих голубих очей, в яких читалося непохитне переконання і готовність жертвувати всім без жодних оглядок і застережень.

Чи вірять вони самі в те, що її син не винуватий? їй це треба знати перш за все. Чи про себе вони вважають його винуватим? Усі ці заперечливі свідчення замучили її. Господь поклав тяжкий хрест на її плечі і плечі її близьких. Та хай святиться ім’я його! І обидва адвокати, бачачи і відчуваючи її велику тривогу, поспішили запевнити її, що не мають сумніву в невинуватості Клайда. Якщо його скарають на смерть за злочин, якого він не вчинив, це буде страшна карикатура на правосуддя.

І все ж обох під час цієї розмови бентежила думка про матеріальний бік справи, бо з її розповіді про те, яким способом вона приїхала до Бріджбурга, видно було, що в неї нічого немає. Апеляція ж, безперечно, має коштувати тисячі дві, якщо не більше. Цілу годину вони розмовляли з нею, перераховуючи всі статті витрат — складання витягів, знімання копій, необхідні відрядження, а м-с Гріфітс тільки повторювала, що не знає, як бути. Потім раптом, трохи несподівано для своїх співрозмовників, але із зворушливою і хвилюючою силою, вона вигукнула:

— Господь не залишить мене. Я знаю. Він явив мені свою волю. Це його голос звелів мені звернутися до денверської газети. І тут я теж покладуся на нього, і він напутить мене.

Але Белнеп і Джефсон тільки переглянулися з недовір’ям і здивуванням безвірників. Так вірити! Адже вона одержима! Чи просто релігійна фанатичка. Та в Джефсона враз промайнула ідея. Релігійне почуття у публіки — фактор, на який доводиться зважати, і така нестямна віра завжди матиме відгук. Припустимо, лікурзькі Гріфітси упиратимуться, — що ж, тоді існують церква і чимала кількість віруючих. То чи не можна, коли вона вже тут, використати цей темперамент і цю силу віри для впливу на ті самі елементи, які досі особливо рішуче осуджували Клайда і сприяли схваленню суворого вироку, — викликати в цих співчуття і добути від них необхідні кошти?

Скорботна мати! Її віра в сина!

Скоріше за роботу!

Публічна лекція, стільки-то за вхід, і з лекторської естради мати, вражена своїм явним для всіх горем, спробує переконати вороже настроєну аудиторію в тому, що справа її сина — справедлива справа, і постарається домогтися не тільки співчуття, а й двох тисяч доларів, без яких нема чого й думати про подання апеляції.

І от Джефсон відкриває їй свій план і пропонує накидати текст лекції, використовуючи матеріали оборони, — усі ті дані, які проливають справжнє світло на справу її сина, — а вона вже сама добере і піднесе їх публіці по-своєму. І в неї вже запалюються очі і смугляві щоки заливає рум’янець: вона згодна. Вона спробує. Вона мусить спробувати. Бо хіба це не господня длань простягнулася до неї і не божий голос прозвучав у годину безпросвітного страждання?

Наступного ранку Клайда привели в суд, щоб оголосити йому вирок, і м-с Гріфітс з олівцем і блокнотом у руці сіла поруч нього, готуючись робити репортерські нотатки про цю нестерпно тяжку для неї сцену, що відбувається на очах у натовпу, який з цікавістю розглядав її. Його рідна мати! В ролі репортера! В тому, як вони сидять поруч, в усій цій сцені є щось надмірно безглузде, безсердечне, навіть протиприродне. І подумати тільки, що лікурзькі Гріфітси — їх найближча рідня!

Але Клайда її присутність підбадьорює і підтримує. Адже вчораї ввечері вона знову побувала в тюрмі і розповіла йому про свій план. Одразу ж після оголошення вироку — який би він не був — вона береться до діла.

І коли настає, нарешті, ця найстрашніша мить його життя, він підводиться майже несвідомо і слухає монотонний голос судді Обер-уолцера, який коротко викладає суть обвинувачення і основні моменти процесу — на його думку, цілком справедливого і безстороннього. За цим іде звичайне запитання:

— Чи можете ви навести міркування, внаслідок яких оголошення вам смертного вироку зараз було б протизаконне?

У відповідь на це Клайд, на здивування матері і всіх присутніх, крім Джефсона, за чиєю порадою та інструкціями він діє, твердим і виразним голосом промовляє:

— Я не винуватий у тому злочині, про який