Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Усі на місці, — почулася відповідь. — Чекаємо, коли ви накажете, що з ними робити.
— Їм не з’їсти стільки. Покладіть у дві миски закуски й однесіть до другої пані для Пін’ер, — розпорядилася Юаньян.
— Не треба, вона вранці добре попоїла, — сказала Фенцзє.
— Не з’їсть сама, нагодує кішку, — мовила Юаньян.
Одна з жінок одразу поставила в кошик дві миски й однесла.
— Де Суюнь? — запитала Юаньян.
— Вона тут, їсть разом з іншими служницями, — відповіла Лі Вань, — навіщо вона тобі?
— Гаразд, нехай їсть, — сказала Юаньян.
— Треба б послати Сіжень частування, — зауважила Фенцзє.
Юаньян одразу розпорядилась, а потім знову звернулася до служниць:
— Ви все приготували, уклали в кошики?
— Встигнемо, час є, — відповіли жінки.
— Покваптеся, — наказала Юаньян.
— Слухаємося!..
Фенцзє тим часом пішла в кімнату Таньчунь, де розмовляли матінка Цзя й інші жінки.
Таньчунь дуже любила чистоту й простір, тому в її будинку перегородки прибрали й три кімнати з’єднали в одну. Посередині стояв великий мармуровий стіл, на ньому — аркуші паперу зі зразками каліграфії, кілька десятків коштовних тушниць, склянки й підставки для пензликів — їх був цілий ліс. Тут же стояла жучжоуська порцелянова ваза місткістю цілий доу з букетом хризантем, який нагадував кулю. На західній стіні — картина Мі з Сан’яна[282] «Серпанок під час дощу», а обабіч неї — парні написи пензля Янь Лугуна, які говорили:
На світанку прозорий серпанок. Тілу радісно — перепочить би. Там, де камінь і чиста криниця, — Між полів я живу, на відшибі...Під картиною стояв на столику триніжок, ліворуч од нього на підставці з кипариса — велике блюдо, наповнене цитрусами «рука Будди», праворуч, на лаковій підставці, — ударний музичний інструмент бімуцінь, зроблений із білої яшми, і маленький дерев’яний молоточок для гри.
Баньер уже не торопів, як спочатку, і навіть спробував узяти молоточок, аби вдарити по бімуціню, але служниці його стримали. Потім йому схотілося покуштувати цитрус. Таньчунь вибрала один, дала йому й сказала:
— Можеш побавитися, тільки не їж, він неїстівний.
Біля східної стіни стояло широке ліжко, вкрите запоною із зеленого газу з візерунком зі строкатих квітів, трави, метеликів і різних комашок.
Баньер, не тямлячись од захвату, підбіг до запони і, тицяючи в неї пальцем, закричав:
— От коники, а це сарана!
— Паршивець! — прикрикнула на нього стара Лю й дала йому ляпаса. — Тебе пустили подивитись, а ти пустуєш!
Баньер розревівся, насилу його заспокоїли.
Матінка Цзя крізь тонкий шовк вікна подивилась у двір і сказала:
— Утуни біля тераси дуже гарні, тільки дрібнуваті.
У цю мить вітер доніс до них звуки музики й удари барабана.
— Десь весілля! — мовила матінка Цзя. — Вулиця ж недалеко.
— Та хіба тут чутно, що робиться на вулиці? — скрикнула пані Ван. — Це наші дівчатка-акторки розучують п’єси.
— А чи не покликати їх? — сказала матінка Цзя. — Зіграють що-небудь для нас. І самі розважаться, й ми повеселимося. Що ви на це скажете?
Фенцзє розпорядилася покликати дівчаток і наказала служницям поставити посередині залу підмостки й застелити їх червоною повстю.
— Нехай краще грають у павільйоні Запашного лотоса, — мовила матінка Цзя, — там, над водою, музика звучатиме ще краще. А ми перейдемо в покої Візерунчастої парчі, де просторіше, звідтіля добре буде чутно.
Усі погодились, а матінка Цзя звернулася до тітоньки Сюе:
— Ходімте! Молоді не люблять гостей, бояться, як би в них у кімнатах не напаскудили! Не будемо набридати, покатаємося краще на човні, а потім вип’ємо вина.
Із цими словами матінка Цзя підвелася з місця.
— Що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі», після закриття браузера.