Читати книгу - "Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту"

— Чи стане в тебе мужності?

Я так давно чекав на це запитання, що тепер, почувши його зненацька, злякався. Мабуть, у мене був не дуже героїчний вигляд, коли я сказав:

— Мужності відчаю.

— Оце якраз і є справжня мужність,— відповів він і засміявся здушеним сміхом.— Ну то як?

Я мовчав. Несподівано десь ізгори на нас ударила така потужна хвиля несамовитого реготу, що я мимоволі здригнувся, наче з холоду.

— Я боюсь,— тихо сказав я.

— Я також. Ти не віриш у мене?

— Чого ж? Тільки... Ну та що там... Гайда...— сказав я хрипко й, підштовхнувши його вперед, додав: — Мені байдуже.

Ми ступили в тісний коридор, обставлений з обох боків сяк-так збитими фанерними будками; тут і там раз у раз перебігали якісь строкато вбрані постаті; крізь щілину в убогих лаштунках я вгледів на сцені клоуна, що саме роззявив велетенського мальованого рота; до нас долинув дикий регіт публіки, але ту ж мить Юп упхнув мене в якісь двері й причинив їх за собою. Я озирнувся навкруги. Будка була дуже тісна й майже геть гола. На одній стіні висіло дзеркало, на єдиному цвяшку в другій самотньо повисли Юпові ковбойські шати та на кривоногому стільці лежала стара колода карт. Юп нервово заметушився: скинув з мене мокре пальто, зняв із стіни ковбойський костюм, а на те місце почепив моє пальто й зверху свою куртку. Вгорі за стіною безверхої кабіни я побачив на червоній дорійській колоні електричний годинник, що показував двадцять п'ять хвилин на дев'яту.

— П'ять хвилин,— промимрив Юп, одягаючись у ковбойське вбрання.— Може, варто спочатку спробувати?

Тієї ж хвилини хтось застукотів у двері будки й гукнув:

— Приготуватися!

Юп застебнувся й насунув на голову крислатого ковбойського капелюха.

Я сказав, силувано сміючись:

— Чи не хочеш ти скарати смертника спочатку задля спроби?

Юп ухопив валізку й потяг мене за собою з кабіни. Поблизу сцени стояв якийсь лисий чоловік і дивився на останні викрутаси клоуна. Юп щось зашепотів йому на вухо, чого я не розчув; на обличчі в чоловіка проступив переляк, він глянув на мене, на Юпа й енергійно похитав головою. І знов Юп зашепотів йому на вухо.

Мені було до всього байдуже. Нехай мене хоч живцем настромлять на ніж. Плече мені не служить, я живу день убогою самокруткою, а завтра мушу за сімсот п'ятдесят грамів хліба потовкти на дріб'язок сімдесят п'ять каменюк. Завтра?..

Здавалось, буря оплесків змете лаштунки. Клоун з утомленим, перекривленим обличчям видибав із-за лаштунків у коридор, кілька секунд понуро стояв там, а тоді знов поплентався на сцену, де, привітно всміхаючись, заходився кланятися глядачам. Оркестр ударив туш. Юп знов щось зашепотів на вухо лисому. Клоун тричі виходив поза лаштунки й тричі вертався на сцену, всміхався й кланявся на всі боки. Потім оркестр заграв марш, і Юп з валізкою в руці жвавою ходою подався на сцену. Його привітали мляві оплески. Я втомлено дивився, як Юп настромлював карти на гвіздки, видно, заздалегідь понабивані в стіну, як він потім одну за одною продірявлював їх ножем саме посередині. Оплески погустішали, але не стали палкими. Далі під тихе бухкотіння барабана він виконав номер з великим ножем і дерев'яним бруском. Попри всю свою байдужість я відчував, що виходить справді бідненько. Навпроти, по той бік сцени, за Юпом назирала купка напівголих дівуль... І тоді лисий раптом ухопив мене за плечі, витяг на сцену й, привітавши Юпа церемонним помахом руки, сказав голосом поліцая на службі:

— Добрий вечір, пане Боргалевський!

— Доброго здоров'я, пане Ердмендере,— й собі роблено врочистим тоном сказав Юп.

— Оце я привів вам конокрада, пане Боргалевський, негідника, яких світ не бачив, щоб ви його трішечки полоскотали своїми блискучими ножичками, перше ніж його повісять... Отакий поганець...

Його голос здався мені прикро вимученим, нестерпно жалюгідним, наче паперові квіти або дешева помада. Я перевів погляд на залу, де сиділа публіка, і з тієї миті, побачивши перед собою хтиву, тисячооку, багатоголову потвору, що причаїлась у темряві, мовби ось-ось мала стрибнути на свою здобич,— з тієї миті я просто задерев'янів.

Мені було на все начхати; різке світло прожекторів засліпило мене; у своїй витертій одежі та злиденних черевиках я, мабуть, і справді скидався на конокрада.

— О, прошу, залишіть його мені, пане Ердмендере, якось уже я дам йому раду.

— Атож, атож, подбайте про нього, та не шкодуйте ножів!

Юп ухопив мене за барки, а пан Ердмендер, вищиривши зуби, широким кроком подався зі сцени Звідкись на сцену кинули мотуза, і Юп прив'язав мене до червоної дорійської колони, на яку з другого боку були сперті сині диктові двері Байдужість ніби впоїла мене. Праворуч від себе я чув лиховісний гомін ворушкої публіки, і я зрозумів, що Юп мав слушність, коли казав про кровожерність юрби. Здавалося, з нетерплячки тремтіло навіть нудке, застояне повітря. Оркестр невпинним напружено-сентиментальним бухкотінням барабанів на тлі приглушеної хтивої мелодії ще посилював