Читати книгу - "Дочка королеви, Наталі Блейк"

Часу було обмаль. Вже був майже кінець робочого дня, то ж я мусила поквапитися. Найближча аптека була за квартал від офісу, і, як на зло, тут була черга. Я взяла план Б, прокладки та знеболювальне та чекала нарешті коли я зможу вийти звідси. Жіночка  яка переді мною стояла в черзі, дивно та осудливо косилася на мене. Мені було абсолютно чхати що вона там собі думає, бо я поспішала. Ці тортури закінчилися через п'ятнадцять хвилин, і я як підірвана бігла до офісу назад. Коли я влетіла в офіс Дерек побачив мене і попросив зайти до себе.

В його кабінеті ще досі пахло сексом, палким, тваринним та неймовірним. Він виглядав наче нічого не сталося, сорочка була не м'ята та й решта костюма були охайними. Але як? може в нього запасний набір чи щось таке.

- Я ходила в аптеку, якщо це те що ти хотів спитати. Мені треба...

Він притиснувся до мене і його губи гралися зі мною, він прикусив мою нижню губу і я застогнала. Так, нам треба повертатися назад на планету Земля, бо такими темпами я нічого не встигну. Я його відштовхнула.

- Мені правда вже час. Я хочу встигнуть хоч щось корисне зробити.

- Ти могла б попросити мене дістати те що тобі потрібно.

- Не думаю.

Я видихнула і збирала залишки концентрації аби повернутися до свого кабінету та нарешті сісти за відривки для осінньої виставки. Все було на своїх місцях, окрім того, що я не бачила Катріс. Може в неї вихідний чи щось таке. Добре це не моя справа.

Я прочитала дуже довгий список побічних ефектів від таблетки та ковтнула її. Мій організм завжди погано сприймав гормональні, але вибору не було. Сподіваюсь я не вмру після цього. Пройшло дві години, вже була майже восьма година. Мені стало погано, спочатку це було легке недомагання, але переходило в більш неприємні побічні реакції. Я вилаялась, бо роботи було багато, а сконцентруватися все було важче й важче.

- Ти йдеш до дому? чи тут будеш ночувати? - спокійний голос Дерека вирвав мене з моїх страждань, але не дуже на довго.

- Так.. я вже йду.. зараз.. зберусь і йду. - мій голос тремтів та звучав невпевнено.

Скільки б я не намагалася, мій організм не хотів слухати мої команди, і удавати що все добре. Дідько, все й де обертом.

- Давай я тебе підвезу.

- Я згодна.. тільки.. мені щось не дуже добре.

Він допоміг зібрати речі, і відвів мене прямо до машини. Я була вдячна за це. Дуже.

- Яка в тебе адреса?

Я продиктувала та оскільки задні сидіння ніхто більше не займав, то прилягла.

- Може в лікарню?

- Ні, все не настільки погано.

Ми доїхали швидко, мене навіть не нудило, але стан був кепський. Дерек відкрив задні двері, я вже підвелася і сиділа рівно, шукаючи ключі від квартири.  Я їх знайшла, не дуже швидко, але все ж. Мій водій нахилився до мене, обхопив мене за спиною та ноги, та легко підняв.

- Що... що ти  робиш? Відпусти, я сама дійду.

- Я тебе віднесу, не пручайся.

Так це було сексуально, так я відчувала тепло в тілі від того що Дерек так про мене турбується. Але все ж ігнорувати що я кажу, не дуже гарною ідеєю, плюс я б не хотіла зустрітися з сусідами ось так. Чому чоловіки навколо мене намагаються бути лицарями це якесь закляття, напевно. Не скажу що мені не подобається, я в захваті, але все ж  я звикла про таке читати в книжках та затримувати подих в очікуванні якихось неймовірних вчинив за для кохання. Але всі книжки мали спільне та головні герої мали спільне - щасливий кінець в який повірити було важко. Дерек чудовий, але все ж що йому заважає зробити так само як вчинив Кріс. Я не тримала зла на Кріса, але все ж вчинити правильно він міг .. я на це заслуговувала. Що ж можу віддати належне, поки я проводила час з Дереком я не згадувала про Кріса аж до зараз, і згадала я його саме, тому що він так само був екстравагантно ввічливим зі мною в ту ніч.Я б нічого не змінила, навіть як би знала, що станеться далі.

Я посміхнулася, вигравши суперечку з Дереком, він мене відпустив, ми вже як раз були не далеко від квартири. Я відкрила двері ключем і навіть не подумала про те що я не сама.

- Запросиш мене?

- Так, звісно вибач. Заходь.

Він впевнено крокував по квартирі та оглядав все навколо. Він підійшов до одної з моїх дитячих фото та уважно роздивлялися.

- Постав назад.

-Ти дуже гарна була в дитинстві.

Я не хотіла бути стервом, але вже ж слова з мене вибухнули  додавши ненависті та відчуття злості, хоч насправді я цього не хотіла.

- Я й зараз виглядаю досить непогано. 

Дерек розсміявся і подивився мені в очі.

- Так і є, я не це мав на увазі.

Я відсторонилася, і десь в середині в мені прокинулася господиня, і згадала що треба його чимось пригостити. 

- Якщо ти хочеш, то можу зробити каву або чай.

- Давай каву. дякую.

Я зайшла на кухню та поставила чайник. Поки він нагрівався, я впала на крісло знесилена і вирішила випити знеболювальне, відчула що мій стан не покращується. Я відкинула голову назад в крісло і Дерек сів навпроти мене.

- Що сталось?

- Я випила таблетки після того .. як ми переспали аби не завагітніти - видушила я і закрила очі.

- Вибач, я зазвичай пам'ятаю про презервативи, просто цього .. разу .. було все інакше.

- Що саме?

- Ти була.. ти мене розлютила тим що зробила в конференц-залі.

- Ти через те що .. я нахилилася невдало. Ти трахнув мене тільки, тому що злився на мене?

 - Ні, я злився не на тебе .. і не тому .. я хотів тебе з першої зустрічі, але ти чітко дала зрозуміти під час нашої розмови що, стосунки не можливі.. і я це поважаю, ти не подумай. Але те як збудила всю раду директорів це вже було занадто .. я не міг спостерігати.. як вони пожирають тебе очима..

- Я цього не хотіла.. і вони не прям всі дивилися на мене, не треба перебільшувати.

- Навіть Альберт якому було далеко за шістдесят з цікавістю дивився на твій зад.

Я засміялася.

- О ні, це не правда.. Я  обіцяю так не робити.

- Звісно ти більше такого не будеш робити, бо наступного разу я їх всіх вб'ю і ти будеш дивитися на це.