Читати книгу - "Під прицілом італійської мафії, Еліс Кларк"

— Ми підготували для вас кімнату для гостей, — кажу я мамі Стаса, коли ми закінчуємо вечеряти.  — Якщо хочете, можу вам її показати зараз чи пізніше. 

— Дякую, Алю, можна і зараз, я з цими пригодами з машиною трохи втомилась, — зізнається Ольга. 

— Тоді ви можете зараз прийняти ванну і відпочити, а завтра можна поїхати в місто, купити щось, якщо вам щось потрібно, ну і дізнатися про те, як поліція розслідує справу з викраденням машини…

— Я б не хотіла вас надто сильно напружувати своєю присутністю, — каже вона. — Але в мене дійсно вперше подібна ситуація…

— Що ви, ви зовсім нас не напружуєте, — я кажу це щиро. Хоч я і боялася знайомства з Ольгою, але вона виявилася цілком симпатичною жінкою. 

— Так, ма, завтра поїдемо розбиратись з машиною, — каже Стас. — Тоді я можу закласти посудомийку, а ти, Алю, покажеш все мамі. 

Ми з Ольгою йдемо до кімнати для гостей, я показую їй, де що лежить, бажаю спокійної ночі і виходжу. 

Поки розмовляю з нею, Стас уже теж піднімається нагору. Він каже, що піде в душ, а я розстеляю ліжко, і тут мій погляд падає на книги, що лежать на тумбочці, це ті самі книги італійською, які передав нам Тоні. 

Завтра він прийде на заняття і запитає, чи читала я книгу, а я навіть не відкривала її. Буде незручно, — думаю я. 

Тому вирішую зараз, поки Стас в душі, хоча б погортати книгу, щоб мати уявлення, про що вона. А вже більш детально почитаю, коли Ольга поїде, і я матиму більше вільного часу. 

Так, здається, Тоні казав, що сіра книга — для Стаса, а червона — для мене…

Я беру її в руки, перегортаю кілька сторінок і раптом бачу всередині в книзі невеликий конверт. Перша моя думка — що просто Тоні використовував конверт, як закладку, і забув його вийняти з книги. 

Але потім помічаю на конверті напис: “Для Алі”.

Я заінтригована, беру його до рук і тільки збираюся розпечатати, як чую, що Стас заходить до кімнати. Тому я швиденько ховаю конверт під подушку. 

Стас, здається, не помічає цього.

Він підходить до мене, зазирає в очі і обіймає за талію.

Його тіло вологе, а рушник прикриває не так багато. 

— Я ніби швидко, — шепоче він мені на вухо.

— Тепер, певно, я сходжу в душ, — кажу я, — а потім…

— Добре, — він торкається губами моєї шиї. — Тільки швидко…

Увесь час, поки я приймаю душ, мої думки крутяться навколо того конверта. Що в ньому? При Стасові точно не варто дивитися, тому що в нього неприязнь до Тоні, а коли раптом Тоні написав мені якесь освідчення в коханні, то Стас тоді ще більше розгнівається. 

Я кажу собі, що хай там навіть буде любовний лист, це нічого не змінить, адже я кохаю тільки Стаса. Треба буде просто сказати про це Тоні, коли ми будемо наодинці, і розставити всі крапки над “і” — сказати, що ми з ним можемо залишитися тільки друзями…

***

Я виходжу з душу і бачу, що Стас лежить і гортає книгу, яку я тільки що читала. Як добре, що я вчасно сховала той конверт! 

— Опановуєш італійську? — усміхаюсь я.  

— Щось типу того, — він підіймає погляд на мене. — А ти? Вже дивилась ту книгу?

— Та тільки погортала сторінки, бо думаю, що Тоні завтра прийде і спитає, про що вона, а я навіть не буду в курсі…

— І то правда, — Стас киває, а потім закриває книгу і кладе її мені на тумбочку, а потім знов дивиться на мене. — Іди сюди…

Я підходжу і, усміхаючись, лягаю  поруч із ним і обіймаю його. 

— Ти задоволений тим, як пройшов день? Ну, за винятком вкраденої машини, звичайно?

— Так, — киває Стас, а потім перевертається так, щоб нависати наді мною. 

Ми все ще обіймаємось, тільки тепер поза більш інтимна, я відчуваю вагу його тіла, а його обличчя дуже близько. 

— Я кохаю тебе, Алю, — каже він і торкається губами моїх губ, прикриваючи при цьому очі. 

 — Я теж тебе кохаю, — відповідаю я. 

Він обіймає мене, цілує то в губи, то в шию. Його рухи незвичайно плавні, все відчувається якось не так, як раніше. Але від того тремтіння в тілі тільки посилюється. 

Я думаю про те, яка я щаслива, що він зі мною, що Стас кохає мене. Стає на мить лячно, що щось може трапитися, і порушити цю ідилію, але я проганяю цю думку геть і ще тісніше притуляюся до нього. 

 — Хочу, щоб так було завжди, — шепочу йому на вухо. 

— Якщо хочеш, значить так і буде. Бо я теж дуже хочу цього, — каже він і знову втягує мене в солодкий поцілунок…