Читати книгу - "Мій особистий демон, Валерія Дражинська"

- Анно... Анно... Я ж попереджав тебе! У Гродосі тобі було шкода людей. Чому у своєму світі їх не шкодуєш?

Повільно повертаю голову в бік співака. Той лежить головою на барній стійці з вивернутою догори рукою, яку з легкістю великим і вказівним пальцем утримує Дрого. Хлопець тримається стійко хоча й видно, що йому боляче.

- Мужик, пусти! Не наривайся, - хрипить він, - Одне моє слово і тебе застрелять. Повір, мені за це нічого не буде. Припишуть самооборону, - навіть у такому становищі гордовито усміхається.

Повертаюся вже всім корпусом. Дрого дивно спокійно сканує мене поглядом. На нього спрямовано два пістолети. Крім цього, ще три громили в костюмах загрозливо стоять неподалік. У голові пульсує впевненість, що головна небезпека тут аж ніяк не охорона знаменитості зі своєю зброєю.

- Дрого, будь ласка, відпусти його! - шепочу неслухняними губами, - Він нічого не зробив.

Вловлюю в очах знайомий блиск. Йому вистачило того, що хлопець доторкнувся до мене з натяком. Але насамперед він хоче покарати мене.

- Дрого, будь ласка! Тільки не так. Не вбивай нікого! Покарай мене по-іншому, - у моїх очах застигли сльози, але на них я особливо не розраховую, вони й раніше його не хвилювали, - Я більше не зможу себе пробачити. Будь ласка, не ламай мене!

Лунають клацання зняття запобіжників.

- Ти що несеш, хвора? - очманів співак, - Не бачиш, що він під прицілом?

- Мужик, тобі жити набридло? Швидко руку відпустив! - роздратовано рявкнув охоронець із пістолетом, втративши терпіння.

Усе сталося блискавично. Людське око не здатне таке вловити. І тільки дикий крик болю застиг у повітрі. Я приголомшено озирнулася. Співак корчився на підлозі з неприродно вивернутою рукою. З рани на плечі сочилася кров і стирчало щось біле. П'ять його охоронців нерухомо лежали на підлозі. А Дрого так само нависав наді мною. Здавалося, що він узагалі навіть не поворухнувся. Але хаос навколо говорив про зворотне. Крик із підлоги перейшов у хрипкі стогони. Сльози в мене все ж таки покотилися. Я прикрила рот долонею, щоб теж не закричати.

- Вони живі, Анно, як ти й хотіла, - байдуже подав голос мій особистий демон, стягуючи мене зі стільця, - Але для тебе це нічого не змінює.

Підхопив під попу однією рукою і поніс на вихід. Що в нього за звичка така - після кожної кривавої вистави, влаштованої на моїх очах, тягати мене на руках? Я безпорадно подивилася в зал, який ми залишали. Були зайняті кілька столиків і люди за ними поводилися так, ніби нічого не сталося. Чому це мене не дивує? Головне, що всі залишилися живі, зітхнула я й обхопила руками міцну шию. Совість і властиві їй атрибути придушила. Я у себе одна. Воювати з Дрого однозначно не варто. Так само, як і тікати від нього. До речі, як він мене знайшов?

Посадивши мене в машину, він демонстративно відсунувся подалі. Втративши тепло його тіла, у мене почалася ломка. До жаху хотілося доторкнутися до нього. Що зі мною відбувається? Тікаю від нього, боюся його і водночас хочу до тремтіння в колінах, люблю...

- Ми повернулися з чого почали! - спокійно резюмував він.

- Вибач! - нерозумно видала я про всяк випадок. 

- За що, Анно, мені тебе пробачати?

- За... я не збиралася... так вийшло... я не думала...

- Ти знову мене боїшся, - перервав Дрого мій незрозумілий лепет.

Роблю глибокий вдих, щоб заспокоїться. Чудово! Що він хоче від мене почути? Що я ніколи й не припиняла його боятися? Просто іноді страх затьмарює пелена закоханості.

- Дрого, ти вбиваєш людей як мух. Мені здається це вагомою причиною. Хто ти?

- Я не людина, Анно! І вбиватиму й надалі. Тобі доведеться це прийняти, - спокійно так пояснив він.

- Я не зможу! Це ненормально!

- Зможеш. Іншого виходу немає.

- Тебе рано чи пізно посадять, - зробила розумний висновок, - І гроші не допоможуть. Зрештою в готелі були камери. Там залишилася купа свідків.

"Які спокійно собі сиділи і ніби нічого не бачили", - додала подумки.

- Анно, якщо я захочу - камери працювати не будуть, люди стануть сліпими і глухими до того, що відбувається. Я і тобі можу навіяти що завгодно, але не роблю цього, бо, як ти висловилася, не хочу ламати. Під себе! - без тіні хвастощів констатував він.

А мені стало моторошно від такої могутності.

- Так навіяй, щоб я тебе не боялася, - нервово усміхнулася я.

- Ні! Це не проходить безслідно для психіки.

- Ти мене типу бережеш?

- Типу?! - перепитує зі здивовано піднятими бровами, - Анно, ти не уявляєш, який ступінь мого терпіння щодо тебе. Невже ти думала, що зможеш втекти від мене? Думала я тебе на одного водія залишу? У тебе ж голова напхана різною живністю. Для мене рулетка, що ти видаси наступного моменту. Куди там ще втручатися в цей вигадливий процес?

Було трохи прикро за обрану форму сказаного, але й приємно. Дрого вкотре підтвердив свої почуття до мене.

- Не думай, що твій дурний вчинок залишиться непокараним, - стер з мого обличчя усмішку, що зароджувалася, Дрого, - Я не хотів цього, але ти сама змусила. Посидиш під замком невизначений час. З тобою побуде Ліза. Їй теж поки що зайнятися нічим. У Владара свої розбірки з Істинними.