Читати книгу - "Ілюзія Бога"

Френсіс Крік, котрий разом із Вотсоном здійснив революцію в молекулярній генетиці, свого часу пішов із посади професора в кембриджському коледжі Черчилля, коли там на вимогу мецената вирішили спорудити церкву. Під час інтерв’ю з Вотсоном у коледжі Клер я умисно заговорив про те, що деякі люди, на відміну від нього та Кріка, не бачать суперечності між наукою і релігією, мовляв, наука пояснює, як функціонує світ, а релігія — для чого він існує. «Не думаю, що ми існуємо заради якоїсь мети, — відрізав Вотсон. — Ми просто продукт еволюції. Хтось може поспівчувати мені: “Друзяко, твоє життя, мабуть, дуже безрадісне, якщо ти не маєш мети”. Але, наприклад, зараз я планую смачно пообідати». І ми з ним справді смачно пообідали.

У намаганні непохитних захисників релігії нашкрябати серед видатних науковців нашого часу бодай дещицю набожних осіб відчуваються непомильні нотки відчаю, а від їхніх розпачливих зусиль чути тільки дзвінкі звуки дряпання по дну порожньої бочки. Єдиний веб-сайт зі списком «християн-науковців серед нобелівських лауреатів», який мені вдалося знайти, наводив перелік із шести осіб з-поміж кількох сотень науковців, удостоєних Нобелівської премії. Серед цих шести чомусь опинилися чотири особи, які взагалі не отримували премії, а одна, як мені достеменно відомо, в Бога не вірить, а церкву відвідує лише, щоб догодити оточенню. Більш систематичне дослідження провів Бенджамін Бейт-Галамі, з’ясувавши, що «серед нобелівських лауреатів як із науки, так і з літератури рівень нерелігійності значно вищий, ніж у країнах, які вони представляють»52.

На сторінках впливового журналу «Nature» 1998 року з’явилися результати дослідження, проведеного Ларсоном і Вітгемом, згідно з яким серед американських науковців, обраних колегами за свої видатні досягнення до Національної академії наук (а це аналогічно обранню в члени Королівського товариства в Британії), лише близько 7 % вірять у персоніфікованого Бога53. Таке засилля атеїстів становить дзеркальну протилежність американського населення загалом, серед якого понад 90 % вірять у яку-небудь надприродну істоту. Якщо брати менш видатних науковців, котрі не потрапили до Національної академії, то кількість атеїстів серед них скромніша. Як і серед членів академії, набожні становлять тут меншість, але вже не таку крихітну — 40 %. Саме такого результату я й очікував: що американські науковці менш набожні за американську громадськість загалом, а найвидатніші з-поміж них є одночасно й найменш набожними. Насторожує в цій статистиці діаметральний контраст між релігійністю американського суспільства загалом та атеїзмом його інтелектуальної еліти54.

Після цього не дивно, що провідний креаціоністський веб-сайт «Відповіді про Буття» (Answers in Genesis) посилається на дослідження Ларсона й Вітгема, але не для того, щоб критично подивитися на релігію, а щоб використати його як аргумент у внутрішній війні проти тих вірян, які вважають, що теорія еволюції сумісна з релігією. У статті під заголовком «Національна академія наук невиліковна у своїй безбожності»55 веб-сайт цитує завершальний абзац із листа Ларсона й Вітгема до редакції журналу «Nature»:

Поки ми збирали інформацію, Національна академія наук видала брошуру, в якій закликає викладати теорію еволюції в державних школах. Це питання провокує постійні чвари між науковою спільнотою та деякими консервативними християнами США. Брошура запевняє читачів: «У питанні про існування Бога наука займає нейтральну позицію». А президент академії Брюс Альбертс заявляв: «Серед найвидатніших членів Національної академії наук багато глибоко релігійних людей, із них багато біологів, котрі вірять у еволюцію». Проте наше дослідження свідчить про протилежне.

Складається враження, що Альбертс скористався принципом NOMA з причин, викладених у підрозділі «Еволюціоністська школа імені Невілла Чемберлена» (див. другий розділ). Але редакція веб-сайту «Відповіді про Буття» стоїть на радикально протилежній позиції.

У Британії (а також інших країнах Співдружності, зокрема Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Індії, Пакистані, англомовній Африці тощо) роль національної академії наук виконує Королівське товариство. Поки я готував цю книгу до видання, мої колеги Елізабет Корнвел і Майкл Стеррет провели схоже, але ґрунтовніше дослідження релігійних поглядів членів Королівського товариства. Його остаточні результати вони опублікують дещо пізніше, але люб’язно дозволили мені навести попередні дані. Вони скористалися стандартним методом оцінювання думки респондента за допомогою семибальної шкали Лайкерта. Анкету розіслали всім 1074 членам Королівського товариства, які мали електронну пошту (таких була переважна більшість), а відповіді надійшли від 23 % із них (це добрий результат для таких досліджень). Учасникам опитування пропонували твердження на зразок такого: «Я вірю в персоніфікованого Бога, який переймається життєвими справами людей, дослухається до молитов, стежить за гріхами й переступами та судить за них». Кожне з тверджень пропонувалося оцінити за шкалою від 1 («повністю не згоден») до 7 («повністю згоден»). Формат отриманих результатів важко порівняти з дослідженням Ларсона й Вітгема, позаяк останні пропонували академікам лише трибальну шкалу, але в загальних рисах окреслюється та сама тенденція. Абсолютну більшість серед членів Королівського товариства, як і серед американських академіків, становлять атеїсти. Лише 3,3 % учасників опитування повністю погодилися з існуванням персоніфікованого Бога (тобто обрали пункт 7 на шкалі), тоді як 78,8 % висловили повну незгоду з цим твердженням (обравши пункт 1 на шкалі). Якщо «вірянами» називати тих, хто обрав пункти 6—7, то серед опитаних налічується 213 атеїстів і всього лише 12 вірян. Слідом за Ларсоном і Вітгемом, Корнвел і Стеррет підтвердили слабку, але значущу тенденцію, яку зауважували Бейт-Галамі й Арґайл: біологи більш схильні до атеїзму, ніж фізики. З деталями дослідження та багатьма іншими цікавими висновками можна буде ознайомитися в статті Корнвел і Стеррета, коли вона вийде друком56.

А якщо вийти за межі кола елітних науковців Національної академії та Королівського товариства, чи є якісь докази того, що серед усього населення атеїстами частіше стають краще освічені й розумніші люди? Статистичний зв’язок між релігійністю та рівнем освіти, а також релігійністю та інтелектом (IQ) вивчався у кількох дослідженнях. Наприклад, Майкл Шермер у книзі «Як ми віримо: Пошуки Бога в наукову епоху» розповідає про масштабне опитування, яке він разом із колегою Френком Салловеєм провів на випадковій вибірці американців. Вони отримали багато цікавих результатів, зокрема з’ясували, що релігійність має зворотний зв’язок з освітою (що вища освіта в людини, то менш імовірно, що вона релігійна). Також релігійність негативно пов’язана з інтересом до науки й має сильно виражений негативний зв’язок із політичним лібералізмом. Загалом, у цьому немає нічого дивного, як і в тому, що рівень релігійності особи позитивно корелює з релігійністю її батьків. Вивчаючи британських дітей, соціологи з’ясували, що лише одна особа з дванадцяти зрікається релігійних переконань своїх батьків.

Різні дослідники по-різному вимірюють досліджувані ними явища, тому порівнювати отримані ними результати часто буває непросто. Метааналіз — це підхід, який передбачає порівняння всіх наукових статей, опублікованих на одну тему, шляхом підрахунку кількості тих, у яких зроблено один висновок, на противагу тим, автори яких отримали інший висновок. Мені відомий лише один метааналіз зв’язку між релігією та інтелектом — стаття Пола Белла в журналі «Mensa Magazine» за 2002 рік (Mensa — це спілка людей із високим показником IQ, тож