Читати книгу - "Ілюзія Бога"

Метааналіз за своєю природою не може бути конкретнішим, ніж окремі дослідженні, які були в ньому використані. Будемо сподіватися, що в майбутньому з’явиться більше досліджень такого роду, зокрема на таких елітних групах, як інші національні академії та володарі всіляких престижних премій і медалей, як-от Нобелівської премії, премії Крафорда, медалі Філдса, премії Кіото, премії «Космос» та інших. Маю надію, що майбутні видання цієї книги вже міститимуть новіші результати досліджень. А на основі наявних даних можна зробити такий обґрунтований висновок: з боку апологетів релігії обачніше було б прикусити язика, а не розпускати його, як вони зазвичай роблять, коли йдеться про ставлення до релігії видатних геніїв світу, принаймні науковців.

Ставка Паскаля

Видатний французький математик Блез Паскаль зауважив, що, хоч шанси в питанні існування Бога розподілені надзвичайно асиметрично на користь його відсутності, ще більша асиметрія характеризує потенційні збитки від хибної відповіді на це питання. Краще вірити в Бога, бо, якщо він справді є, на вас чекає вічне блаженство, а якщо його немає, то ви не постраждаєте. Зате якщо ви не віритимете в нього, але він таки існує, то на вас чекають вічні муки; звісно, якщо його немає, то ви навіть у цьому випадку не постраждаєте. Не обов’язково мати розуму понад голову, щоб зрозуміти, який варіант вигідніший. Слід ставити на віру в Бога.

Проте в цей аргумент закралося щось дуже підозріле. Хіба віра — це питання вигоди та корисливих міркувань? Хіба її обирають свідомо? Я можу свідомо вирішити, йти мені до церкви чи ні, читати нікейський символ віри чи ні, присягати на стосі Біблій, що я вірю кожному слову в них, чи ні. Але жоден із цих учинків не зробить із мене справжнього вірянина, якщо я не вірю. Паскалева ставка слугує аргументом хіба на користь того, щоб вдавати віру в Бога. І при цьому сподіватися, щоб Бог, віру в якого ви вдаєте, не виявився все­знавцем, бо інакше від легко розкусить вашу фальсифікацію. Комічну думку про те, що вірити можна за вибором, смачно висміює в романі «Холістичне детективне агентство Дірка Джентлі» Дуглас Адамс, на сторінках якого ми зустрічаємо робота під назвою «Електричний чернець» — це працеощадний прилад, який люди купують, щоб він «вірив замість них». Преміальна модель приладу рекламувалася під гаслом: «Можу вірити в таке, у що не вірять навіть у Солт-Лейк-Сіті».

Але чому ми поквапом вирішили, що, аби догодити Богові, ми обов’язково маємо вірити в нього? Що такого надзвичайного в вірі? Хіба не так само ймовірно, що Бог винагородить доброту, щедрість або смиренність? А щирість? А що, коли Бог схожий на науковця, для якого найвища чеснота — добросовісний пошук істини? А й справді, ким іще повинен бути творець всесвіту, як не науковцем? Колись у Бертрана Рассела запитали, що він скаже, якщо після смерті зустрінеться з Богом і той зажадає відповіді, чому Рассел не вірив у нього за життя: «Замало доказів, Боже, замало доказів», — такою була (мало не сказав «безсмертна») відповідь Рассела. Чому б Богові не пройнятися більшою повагою до відважного скептицизму Рассела (а тим паче до його відважного пацифізму, за який він загримів за ґрати під час Першої світової війни), ніж до слабодухого пристосуванства Паскаля? І хоч ми не можемо знати, в який бік понесе Бога, нам це й не потрібно знати, щоб розвінчати ставку Паскаля. Пам’ятаймо, що ми говоримо лише про ставку, яка, за визнанням самого Паскаля, відкриває кращі шанси, але ще не вказує на істину. А ви б поставили на те, що Богові більше припаде до смаку лицемірна фальшива віра (чи навіть щира віра), ніж чесний скептицизм?

Або уявіть, що, пішовши з життя, ви опиняєтеся віч-на-віч із Ваалом — не менш заздрісним богом, ніж його споконвічний суперник Ягве. Чи не краще було б Паскалю в такому разі поставити на відсутність бога, ніж на неправильно вибраного бога? І взагалі, хіба саме` незліченне розмаїття потенційних богів і богинь, на яких можна ставити, не розхитує всю Паскалеву логіку? Мабуть, Паскаль просто жартував, коли заявляв про свою ставку — так само, як я зараз жартую, розвінчуючи її. Проте мені зустрічалися люди, наприклад, у лекційних аудиторіях, які серйозно сприймали Паскалеву ставку як аргумент на користь віри в Бога, тому я мусив приділити їй коротку увагу.

Чи можемо ми, зі свого боку, запропонувати контрпаскалівську ставку? Припустимо, є якась незначна ймовірність того, що Бог існує. Навіть попри це можна стверджувати, що ви проживете краще й багатше життя, якщо поставите на його неіснування, а не віритимете в нього, марнуючи свій цінний час на поклоніння йому, на жертви, битви та війни за нього. Не буду зараз заглиблюватися в цю тему, але раджу читачам не забувати про неї, коли ми перейдемо до подальших розділів, присвячених згубним наслідкам релігійної віри та ритуалізму.

Баєсівські докази

На мою думку, найхимернішою з усіх відомих мені спроб довести існування Бога, було застосування баєсівських доказів у книзі Стівена Анвіна «Імовірність Бога». Я довго сумнівався, чи взагалі варто починати з ним полеміку, позаяк цей доказ слабший і менш освячений авторитетом старовини, ніж інші. Проте книга Анвіна крім того, що з часу публікації 2003 року привернула значну медійну увагу, ще й дає можливість зв’язати докупи кілька пояснювальних ланцюжків. Ідея Анвіна мені подобається, адже, як говорилося в другому розділі, я переконаний, що існування Бога — це звичайна наукова гіпотеза, яка в принципі може бути перевірена. До того ж чудернацька спроба Анвіна дати кількісну оцінку ймовірності існування Бога не може не повеселити.

Схоже, підзаголовок книги — «Простий розрахунок, який доводить абсолютну істину» — був пізніше доданий видавництвом, позаяк тексту Анвіна не притаманна наскільки зу­хвала самовпевненість. Книга являє собою щось на кшталт пояснення теореми Баєса на пальцях, тому цілком слушно могла бути названа «Теорема Баєса для початківців», у якій існування Бога просто використано як напівжартівливий приклад. Анвін так само міг скористатися прикладом вигаданого вбивства, щоб продемонструвати, як працює теорема. Детектив збирає докази. Відбитки пальців на пістолеті вказують на місіс Пікок. Переведемо цю підозру в кількісний формат, надавши їй числову ймовірність. Однак у професора Плама був мотив підставити її. Віднімемо від імовірності провини місіс Пікок відповідну цифру. За результатами судмед­експертизи стало відомо, що з 70-відсотковою імовірністю постріл зробили з великої відстані й при цьому влучили точно в ціль. Така майстерність вимагає військової підготовки. Додамо відповідну кількісну величину до ймовірності провини полковника Мастарда. Проте найпереконливіший мотив для вбивства був у отця Ґріна23, тож підвищимо ймовірність його провини. Але ж довга біла волосина на одязі жертви могла належати тільки міс Скарлет… і так далі. У голові детектива закручується клубок більш-менш суб’єктивно оцінених імовірностей провини різних осіб, які змушують його метатися то в один, то в інший бік. Теорема Баєса дає йому змогу звести все воєдино. Це математичний