Читати книгу - "Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Проте з наближенням президентських виборів регіонали почали згадувати про федералізацію рідше. Як і раніше, це питання було не дуже популярним за межами Донбасу. Крім того, поступово змінювалася політична ситуація в країні.
Ще з початку 90‑х федералізація держави розглядалася «донбаськими кланами» як втішний приз. Мовляв, якщо всю Україну контролювати не виходить, то слід виторгувати бодай «свої» регіони на півдні та сході, домогтися для них статусу автономій і встановити там повну гегемонію. Але у 2009 році перспектива отримати всю Україну знову набула реальних обрисів. Постійні чвари у «помаранчевому» таборі та слабкість Віктора Ющенка зробили шанси «донецьких» на реванш дуже вагомими. Тому на президентські вибори Янукович ішов уже без федералістських гасел, які могли відштовхнути від нього електорат. У його передвиборчій програмі, яка називалася «Україна — для людей!», слова «федерація» або «федералізація» не зустрічалися жодного разу.
Один із головних спікерів ПР на тему федералізації Борис Колесніков на момент початку виборів також фактично відмовився від своїх поглядів. 29 листопада 2009 року в ефірі телеканалу ТВі він висловив думку про те, що Україна ще «не дозріла» до федеративної моделі.
«Федерація неможлива Дуже багато потрібно зробити змін у законодавстві. Бюджетну федерацію вже можна спробувати», — заявив він.
Коли ж Янукович, нарешті, виграв президентські вибори у 2010 році, його риторика змінилася на 180 градусів, і з прибічника федералізації він перетворився на її противника.
«Україна — унітарна держава. Крапка. Унітарна та демократична», — заявив він улітку 2010 року в інтерв’ю газеті «2000».
Після того, як владу було сконцентровано в руках «донецьких», жодна федералізація їм, зрозуміло, потрібна вже не була. Разом із Януковичем різко змінили свої думки і його однопартійці. Депутат Верховної Ради від Партії регіонів Артем Щербань у червні 2010 року в інтерв’ю газеті «Київський телеграф» говорив, що «федералізація — варіант віддаленої перспективи».
«На даному етапі політичного розвитку це не прийнятно. На мій погляд, як не парадоксально, федералізм можливий тільки у стабільній, економічно сильній державі. Федеральні землі треба ще вміти утримати, щоб одні не побігли у Росію, а інші — в Євросоюз», — розповідав Щербань журналістам.
Така різка метаморфоза доводила, що донбаські політики ніколи насправді не вірили у позитивний ефект федералізації для України. Просували цю тему вони лише з власних корисливих інтересів — для того, щоб виторгувати для себе якісь додаткові преференції. Та коли «донецькі» самі стали владою, ніякого сенсу послаблювати владу центру вже не було. І тема федералізації поступово відповзла з перших шпальт газет на периферію маргінальних форумів та листівок.
НАРОДЖЕНІ МАЙДАНОМ. СЕПАРАТИСТСЬКІ РУХИ ДОНБАСУ СЕРЕДИНИ 2000-Х
Перемога Майдану‑2004 та пов’язані з нею легенди про американське втручання в українські вибори породили на Донбасі нову хвилю сепаратистських рухів. Переважно — маргінальних та маріонеткових, підконтрольних політикам із тієї ж Партії регіонів. Утім, не всі з них відкрито проголошували сепаратистські гасла та використовували антиукраїнську риторику. Більшість маскувало українофобію «антипомаранчевою» політичною позицією. Віктор Ющенко втілював для них усе те, чого вони так боялися і що ненавиділи — Америку, НАТО, Захід, український націоналізм.
Після 2004 року ветерани донецького сепаратизму 90‑х відійшли на другий план і майже припинили нагадувати про себе, проте почали з’являтися нові структури з новими ватажками, про які раніше ніхто не чув. У Донецьку на початку 2005 року вперше заявив про себе Андрій Пургін, який очолив карликову організацію «Союз народжених революцією». У лютому 2005 року ця організація, створена за підтримки місцевої влади, встановила у центрі Донецька невеличке наметове містечко, яке виглядало поганою пародією на Майдан у Києві. Містечко було відвертою фальшивкою. У ньому ніхто не жив, і намети здебільшого стояли порожніми. Учасники акції висунули 12 вимог до нової української влади, серед яких, зрозуміло, були федералізація та надання російській мові статусу другої державної, однак довго намети не простояли, й уваги на акцію практично ніхто не звернув.
У мережі збереглося інтерв’ю Андрія Пургіна, яке він давав у березні 2005 року виданню «Новости Донбасса» і де розповідав про плани своєї організації. У той час головним жупелом для жителів Донбасу була організація «Пора», яка підтримувала на виборах 2004 року Віктора Ющенка. В інтерв’ю Пургін стверджував, що активісти цієї організації тероризують Донецьк і ночами б’ють на вулицях дівчат. Жодних доказів цих звинувачень він при цьому не наводив.
«Ми намагаємося знайти людей, які постраждали і які страждають ночами у нас у Донецьку. Одна дівчина півтори доби у непритомному стані, інша у Красногорівці в лікарні з вибитими зубами та щелепою. Ми все–таки будемо піднімати питання, що «Пора» — це терористична організація, яка тероризує наше місто. І якщо влада не в змозі буде це вирішити, значить, це будемо вирішувати ми», — розповідав Пургін.
У березні 2005 року «Союз народжених революцією» провів біля стін Донецької ОДА акцію проти «Пори». В руках активістів «союзу», очолюваних Андрієм Пургіним та його заступником Сергієм Рибалком, були транспаранти з гаслами: «Пора пороти «Пору», «Пора» — геть з Донбасу». У квітні вони протестували вже проти візиту в Донецьк групи «Океан Ельзи», яка підтримала на виборах «помаранчевих». Тоді ж проявив себе ще один відомий у майбутньому донецький сепаратист — голова Донецької обласної спілки підприємців малого та середньою бізнесу Олександр Хряков. Він заснував у Донецьку рух «За Україну без Ющенка», який регулярно брав участь у різних вуличних акціях у 2005–2006 pp., але, як і більшість маргінальних донецьких організацій подібного штабу, складався фактично з кількох осіб.
Хряков та Пургін висували досить радикальні гасла, включаючи заклики до насильства та розколу держави. Офіційно Партія регіонів ніякого стосунку до маргіналів не мала, але неофіційно регіонали явно підтримували їх, оскільки радикали могли вільно озвучувати те, що було неприпустимо для топових політиків та офіційних осіб. Приховати зв’язок із сепаратистами у ПР особливо не намагалися. Той же Олександр Хряков був помічником народного депутата Андрія Клюева, який очолював на виборах 2004 року тіньовий передвиборний штаб Віктора Януковича.
У грудні 2005 року Пургін разом з Олександром Цурканом заснував у Донецьку ще одну організацію, якій судилося
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський», після закриття браузера.
