Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський 📚 - Українською

Читати книгу - "Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Як Україна втрачала Донбас" автора Денис Казанський. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 76
Перейти на сторінку:
отримати значно більшу популярність, ніж «Союзу народжених революцією». Ця нова організація мала назву «Донецька республіка». Тоді мало хто в Донбасі звернув увагу на цю подію. Навряд чи хоч хтось міг повірити в те, що у майбутньому цей задум може вилитись у щось серйозне.

Прапором своєї організації Пургін та Цуркан обрали прапор «Інтерруху Донбасу», який на той момент уже не проявляв жодної активності. Починаючи з 2006 року, «Донецька республіка» час від часу проводила свої акції у місті. І хоча акції ці завжди були нечисленними, а їхні учасники нагадували міських божевільних, виступи ДР завжди привертали до себе увагу. Для Донецька така сепаратистська організація виглядала на той момент екзотично.

22 червня 2006 року представники «Донецької республіки» брали участь у мітингу, організованому місцевим осередком КПУ. На цьому мітингу сепаратисти вперше закликали до створення так званого «народного ополчення», однак тоді ці заклики ніхто не сприйняв усерйоз.

«Наш рух закликає до формування народного ополчення. Ми не говоримо, що якщо це народне ополчення, то обов’язково з палицями бігати. Ні. Поки є можливість, поки проголошені демократичні перетворення, ми будемо діяти за законом і, не порушуючи закону, протестувати. Але завжди матимемо на увазі, що можемо провести акції громадської непокори», — заявив із трибуни Олександр Цуркан.

У своєму виступі лідер «Донецької республіки» традиційно лякав донеччан вторгненням «помаранчевих паразитів» і звинувачував правлячу коаліцію у прагненні «знищити Донбас».

«Сьогодні дуже трагічний день у нашого народу — початок Великої Вітчизняної війни. І до того ж, так вийшло, що в цей день у Верховній Раді було сформовано антинародну коаліцію — «помаранчеву», яка, практично, об’єдналася для того, щоб повністю знищити наш Донбас. Це моє глибоке переконання, тому ми не можемо сидіти вдома і чекати, поки до нас прийдуть помаранчеві паразити і з'їдять те, що у нас ще залишилося. Ми втратили вже все. Нам втрачати більше нічого, і ми не зупинимося», — волав Цуркан.

Однак у 2006 році мобілізаційний ефект від подібних страшилок уже не йшов у жодне порівняння з тим, що було в 2004 році. На Донбасі, як і раніше, не любили Ющенка, але вже не боялися його. За два роки після Майдану страшилки вже не виглядали правдоподібними.

У листопаді того ж року активісти «Донецької республіки» встановили агітаційні намети у самому центрі Донецька, на площі Леніна, в яких відкрито збирали підписи на підтримку референдуму про створення «незалежної Донецької Федеративної Республіки» та поширювали брошури відверто фашистського толку. Намети, які використовували Цуркан і Пургін, належали КПУ. Сепаратисти лише закрили символіку комуністів прапорами своєї організації. Як відзначали донецькі журналісти, подібна акція навряд чи могла б відбутися без негласного заохочення міської влади.

Таке нахабство навіть за мірками вегетаріанських часів ющенківського президентства було вже перебором.

Представники націонал–демократичних політсил Донецька обурились як самою акцією, так і «злочинною бездіяльністю» міської влади та правоохоронців. На сепаратистів надійшли скарги до прокуратури та СБУ. Після довгих розглядів, у 2007 році, організація «Донецька республіка» була все ж заборонена судом за позовом Донецького обласного управління юстиції і перейшла на нелегальне становище. Крім того, СБУ порушила кримінальні справи щодо лідерів «Донецької республіки» за посягання на територіальну цілісність держави.

Та насправді цих активістів ніхто не переслідував, і вони й надалі відкрито діяли в Донецьку. Розслідування і суд тяглися аж до 2013 року, й у підсумку закінчилися нічим. У роки президентства Януковича справа передбачувано розвалилася.

Риторика активістів «Донецької республіки» більше нагадувала тролінг. Олександр Цуркан у своїх інтерв’ю пропонував «перейменувати Україну на Бандеріну», а сама організація час від часу публікувала абсолютно божевільні заяви, які важко було сприймати всерйоз. Наприклад, у 2008 році від імені ДР поширювалася резолюція, в якій, окрім іншого, пропонувалося «вважати гуманітарним злочином проти етносу русів штучно створену спільність і як таку, що не існує, — «українську націю».

Обіцяв Цуркан також створити «Армію порятунку Донбасу», щоб протистояти «українській окупації», однак втілювати ці плани однодумцям довелося вже без нього. У 2009 році Цуркан помер і командувати «Донецькою республікою» почав Андрій Пургін.

Судячи зі знімків, які активісти «Донецької республіки» викладали у соціальних мережах, у 2008–2009 pp. сепаратисти час від часу влаштовували на Донеччині щось на зразок військових таборів. Виїжджали у безлюдний степ, де жили у наметах, навчалися стріляти з вогнепальної зброї та жбурляти пляшки із запалювальною сумішшю. На знімках, зроблених під час таких зборів у 2009 році, активісти ДР позують з автоматом Калашникова і снайперською Гвинтівкою та стріляють бойовими патронами у портрети українських націоналістів. Окрім подібних виїздів, лідери «Донецької республіки» також тісно співпрацювали з ультраправою російською організацією «Євразійський союз молоді» Олександра Дугіна і їздили до Росії, де брали участь у зльотах цієї організації.

9 лютого 2009 року вже заборонена на той час «Донецька республіка» спокійно провела чергову акцію у центрі Донецька. Лідери організації установили на площі Леніна намет і заявили, що проголошують «державний суверенітет Донецької Федеративної Республіки». У листівках, які роздавали сепаратисти, вказувалося, що ДФР є правонаступницею ДКР, утвореної у 1918 році. До складу нової республіки лідери ДР включили не тільки Донбас, а й також Херсонську, Запорізьку, Дніпропетровську та Харківську області.

Акція нагадувала клоунаду. Ніхто в Донецьку не сприймав маргіналів із «Донецької республіки» всерйоз. Проте діяльність організації, вочевидь, негласно спонсорувалася та заохочувалася місцевою владою для того, щоб позлити «помаранчевих» у Києві і вчергове пригрозити їм сепаратизмом. На користь цієї версії свідчить і той факт, що після перемоги Януковича на президентських виборах у 2010 році активність «республіканців» різко впала, і аж до подій 2014 року про них майже нічого не було чутно.

У 2005 році вперше заявив про себе й Роман Лягін, який так само, як Пургін та Хряков, прославився на всю країну навесні 2014‑го. Після перемоги Ющенка майбутній «голова ЦВК ДНР» створив у Донецьку рух «Ми», який спонсорувався політиками з Партії регіонів. Організація Лягіна була ще більш маргінальною, ніж опереткова «Донецька республіка», і не запам’яталася нічим, окрім кількох заяв.

Уся діяльність самого Лягіна аж до початку так званої «русской весны» фактично обмежувалася провокаціями досить дрібного масштабу.

У 2006 році він змінив ім’я і став Олександром Лук’янченком, щоб брати участь у виборах мера Донецька та відбирати голоси у міського голови, якого звали так само. Цей фокус Лягін виконав за завданням впливового донецького регіонала Олександра Бобкова, який підлаштовував Лук’янченку дрібні капості, оскільки сам мріяв зайняти пост мера Донецька У 2007 році скандальну популярність

1 ... 27 28 29 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський"