Читати книгу - "Пси господні, Марчін Швьонтковський"

Шенк вирішив прийняти це, але на своїх умовах. Примо, він вигнав сільського старосту з дому, відправивши його до сусідів. Секундо, наказав зібрати дитину чи жінку з кожної хатини та помістив їх у своєму новому приміщенні як заручників. Він і не думав розраховувати на хитку лояльність селян, але сподівався, що в такому маленькому селі не знайдеться жодного сучого сина, готового продати свою дитину чи жінку за кілька срібняків. Тим паче, що для збереження атмосфери взаєморозуміння і злагоди він заплатив пфеніг селянинові, у якого раніше забрали козла, а решті сімей роздав по кілька крейцерів. Але з добротою йому не хотілося переборщити. Тим не менш, це було грубо, д того ж більша частина бюджету ганзи, скоріш за все, пропала разом із кістками Краузе, зашита у вигляді золотих дублонів у його жилеті.

Усі ці старання не оминули й сільського старосту, видно було, що головатого.

– Не вбивайте і не ґвалтуйте, пане, – сказав він Шенку, виходячи з хатини, – і ми нікому не дамо знати, що ви тут відпочиваєте. А донечку милостивого пана я прийму згідно звичаю.

Ця зворушлива й підозріла лояльність до графа не тільки викликала у Шенка недовірливість, а й посилила його нервозність. Він наказав поставити варту і стежити за селянами. Це, в свою чергу, не залишилося непоміченим рештою команди. Хоча необхідність по черзі стирчати, як кілок біля дверей хати, їх зовсім не приваблювала, хлопці високо оцінила заходи, вжиті для забезпечення її відносного спокою та безпеки. Шенк почувався впевненіше як по відношенню до селян, так і до власної банди.

Дівчину посадовили на єдиній лавці в хаті, на посланні з соломи та плащів. У селі не було молодої дівчини, яка б могла перепродати або віддати свій одяг, тому вони залишили Катаріні вовняну сукню, подерту та спалену; Шенк лише сказав одній із жінок вмити графіню. Катаріна ніби заспокоїлася. Залишалося тільки дочекатися, поки вона прокинеться.

Коли найманець помітив зморшкуватий ніс і презирливе обличчя Ейве, який з явною тривогою і відразою дивився на тварин, що були у приміщенні, він наказав вигнати їх на вулицю до корівника, запевняючи селянина, що скоро потеплішає і вони не замерзнуть; він не зважав на протести найманців, які, в свою чергу, вважали, що самі змерзнуть. Він дійшов висновку, що якщо голландський бовдур так відреагував на виснажену корову і кілька кістлявих поросят, то графиня зі старої шляхти відреагує ще гірше. Йому не спадало на думку, що голландський бакалавр мав менше можливостей спілкуватися з тваринами, ніж німецька дворянка зі Швабії. Але навіть якби він здогадався, то волів би не ризикувати і не дражнити Катаріну. І небезпідставно. Він намагався мислити стратегічно. Попереду на них чекало чверть тисячі миль дороги через охоплену війною Німеччину. Співпраця з боку дівчини була б більш ніж бажаною. Тоді вони могли б видати себе за звичайний ескорт мандрівної шляхтянки. А якби довелося везти її прив'язаною до сідла або в закритій кареті, справа ускладнилася б, хоча він був готовий і до такого варіанту розвитку подій.

Було вже далеко за полудень, коли Шенк вийшов