Читати книгу - "Нарцис і Ґольдмунд, Герман Гессе"

в ньому негайно кожна прониклива жінка, саме це робило його її коханцем. А він здобував досвід. За короткий час він навчився не тільки різноманітних способів і мистецтва любові, увібравши в себе досвід своїх численних любасок. Він навчився також бачити, відчувати, вгадувати, розпізнавати на запах жінок у всьому їх розмаїтті; він тонко вловлював на слух будь-який тип голосу і навчився у багатьох жінках лише за їх звучанням безпомилково вгадувати їхній характер і ступінь здатності любити; з невпинним захопленням він розглядав нескінченну різноманітність того, як на шиї може триматися голова, як волосся розмежовується з чолом, як рухається колінна чашечка. Він вчився у темряві, з заплющеними очима, ніжними чутливими пальцями відрізняти один тип жіночого волосся від іншого, один тип шкіри, вкритої пушком, від іншого. Він почав помічати, досить швидко, що, можливо, в цьому й полягає сенс його мандрів, може, саме тому він дрейфує від однієї жінки до іншої, щоб дедалі тонше, ширше і глибше вдосконалювати цю свою здатність знати й розрізняти. Може, в цьому полягало його призначення – пізнавати жінок і любов сотнями способів і з сотнями нюансів до досконалості, як деякі музиканти можуть грати не на одному інструменті, а на трьох, чотирьох, багатьох. Щоправда, він не знав, до чого все це призведе; він тільки відчував, що це його шлях. Хоч до латини і до логіки він теж мав здібності – але до любові, до гри з жінками у нього був особливий, дивовижний, рідкісний дар, тут він вчився невтомно, нічого не забуваючи, тут досвід накопичувався і впорядковувався сам собою.

Одного разу, провівши у мандрах вже рік або два, Ґольдмунд потрапив до садиби одного заможного лицаря з двома красивими юними доньками. Був початок осені, ночі ось-ось мали вже стати прохолодними, минулої осені й зими він неабияк натерпівся, тому не без тривоги думав про наступні місяці, взимку мандрувати було важко. Він попросив поїсти і дозволу переночувати. Його прийняли чемно, а коли лицар почув, що він навчався і знає грецьку, то попросив його пересісти від столу для прислуги за свій стіл і поводився з ним майже як з рівним. Обидві доньки, Лідія і Юлія, сиділи, потупивши погляд, старшій було вісімнадцять, молодшій – не більше шістнадцяти.

Наступного дня Ґольдмунд зібрався йти далі. Він не мав жодної надії завоювати прихильність однієї з цих двох чарівних білявих панянок, а інших жінок, заради яких можна було б залишитися, тут не було. Але після сніданку лицар відвів його вбік і провів до кімнати, призначеної для особливих цілей. Скромно говорив старий чоловік юнакові про свою любов до вченості і книг, показав йому невелику скриню з рукописами, які він зібрав, показав письмовий стіл, зроблений на його замовлення, і запас найкращого паперу і пергаменту. Цей скромний лицар, як згодом дізнався Ґольдмунд, замолоду навчався, але потім цілком поринув у військове і світське життя, доки під час важкої хвороби божественна засторога не спонукала його здійснити паломництво і покаятися у гріхах молодості. Він дістався до Рима й навіть до Константинополя, а повернувшись додому, застав батька мертвим, а будинок порожнім, залишився тут, оженився, втратив дружину, виростив доньок, а зараз, на початку своєї старості, зібрався докладно описати свою колишню паломницьку подорож. Він уже написав кілька розділів, але – як він зізнався юнакові – його латина була недосконала і постійно обмежувала його. Він запропонував Ґольдмундові новий одяг і дах, якщо той виправить і перепише начисто вже написане і допоможе продовжити цю роботу.

Була осінь, Ґольдмунд знав, що це означає для бродяги. Нове вбрання теж було не зайвим. Але насамперед юнакові подобалася перспектива надовше залишитися в одному будинку з прекрасними сестрами. Він, не роздумуючи, погодився. Вже через кілька днів ключниці довелося відкрити скриню, де знайшлося хороше коричневе сукно, з якого замовили у кравця костюм і шапку для Ґольдмунда. Лицар думав спочатку про щось на зразок чорної магістерської мантії, але його гість не хотів і чути про це і зумів його відмовити, в результаті вийшло симпатичне вбрання чи то пажа, чи то мисливця, яке йому дуже личило.

З латиною теж все йшло непогано. Вони разом проглянули вже написане, і Ґольдмунд не тільки виправив багато неточних і відсутніх слів, а й замінив подекуди короткі безпорадні речення лицаря красивими латинськими періодами з солідними конструкціями і правильними часовими формами. Лицар був цим дуже задоволений і не скупився на похвалу. Кожен день вони проводили за цією роботою щонайменше дві години.

У замку – це був, власне, трохи укріплений просторий селянський двір – Ґольдмунд знаходив, як згаяти час. Він брав участь у полюванні й навчився стріляти з арбалета у мисливця Гінриха, подружився з собаками і міг їздити верхи скільки заманеться. Рідко він залишався наодинці; це був або собака, або кінь, з якими він розмовляв, або Гінрих, або ключниця Лєа, товста стара з чоловічим голосом і великою схильністю до жартів і сміху, або цуценя, або пастух. З дружиною мірошника, найближчого сусіда, було б неважко завести роман, але він стримувався і вдавав незайманого.

Від обох дочок лицаря він був у захваті. Молодша була красивіша, але така неприступна, що майже не розмовляла з Ґольдмундом. Він до обох ставився з найбільшою повагою і ввічливістю, але обидві сприймали його присутність, як безперервне залицяння. Молодша, від сором’язливості норовлива, зовсім замкнулася в собі. Старша, Лідія, знайшла по відношенню до нього особливий тон, поводилася з ним напівшанобливо-напівнасмішкувато, як учений до якоїсь дивної тварини, ставила йому безліч цікавих питань, розпитувала про життя в монастирі, але постійно демонструвала у поводженні з ним певну іронію і ґречну зверхність. Він був згоден на все, поводився з Лідією, як з леді, з Юлією – як з малою черницею, і коли йому вдавалося своїми розмовами затримати дівчат за столом після вечері довше, ніж зазвичай, або якщо у дворі або в саду Лідія зверталася до нього і починала дражнити, він був задоволений, відчуваючи прогрес.

Довго трималося цієї осені листя на високих ясенах у дворі, довго ще цвіли в саду айстри і троянди. І ось, одного разу прибули гості, сусід по маєтку з дружиною і конюхом, заохочені погожою дниною, вирушили верхи на незвично довгу прогулянку, заїхали сюди й попросилися переночувати. Їх прийняли дуже добре, ліжко Ґольдмунда негайно перенесли з кімнати для гостей в кабінет і підготували кімнату для відвідин, забили кілька курей і послали до млина по рибу.

Ґольдмунд із задоволенням брав участь у святковій метушні і зразу ж помітив, що