Читати книгу - "З Елеанор Оліфант усе гаразд"

матері була дуже рожевою та пахла тальком. Чиста й непримітна, вона, утім, не нагадувала готельний номер, скоріше апартаменти зі сніданком, наскільки я могла їх уявити. Окрім дешевої книжки в м’якій обкладинці та упаковки суперсильних м’ятних льодяників на тумбі біля ліжка, у кімнаті не було нічого особливого, жодного натяку на особистість її власниці. Мене вразило, у найбільш приємний спосіб, що в неї насправді не було особистості: вона була матір’ю, доброю та ніжною жінкою, про яку ніхто ніколи не скаже: «Вона божевільна, та Бетті!», або «Ніколи не знаєш, чим Бетті зараз займається», або «Переглянувши висновок психіатра, Бетті відмовили в заставі через те, що вона становить неабиякий ризик для людей». Мати Реймонда була досить тихою, приємною жінко, яка піклувалася про свою сім’ю, а тепер спокійно живе зі своїми котами і вирощує овочі. У цьому водночас не було нічого особливого і було особливим усе.

— А твоя сестра допомагає доглядати за мамою, Реймонде? — запитала я.

Він намагався впоратися з пуховою ковдрою, і я її в нього забрала. Такі речі вимагають певної спритності. Реймонд не був спритним чоловіком. Тому замість цього він почав заправляти подушки в наволочки з квітковим візерунком і рюшами.

— Ні, — відповів він, зосереджуючи увагу на подушках. — У неї двоє дітей, і вони справжня халепа. Марк моряк, тому на кілька тижнів вона стає мамою-одиначкою. Це не просто. Вона каже, коли діти в школі, їй значно легше.

— Он воно що, — сказала я. — А тобі, тобі подобається бути дядьком?

Дядечко Реймонд: на мою думку, якась неправильна рольова модель. Він здригнувся.

— Так, вони дуже кумедні. Чесно кажучи, я проводжу з ними не так багато часу, лише даю їм трохи грошей на Різдво і дні народження, а ще воджу їх кілька разів на місяць у парк. І все, справу зроблено.

Я ніколи не стану тіткою, звісно ж. Це напевно не для мене.

— Тобі пощастило втекти від мами та її фотоальбому, Елеанор, — сказав Реймонд. — Наступного разу вона виснажить тебе питаннями про внуків, от побачиш.

Я збагнула, що зараз він робитиме багато припущень, але нехай. Я поглянула на годинник і здивувалася, що вже по восьмій.

— Мені час іти, Реймонде, — сказала я.

— Якщо можеш, затримайся ще на годинку, я закінчу тут усі справи, і ми поїдемо на автобусі разом, — запропонував він.

Звісно ж, я відмовилася.

Спустившись, я подякувала місіс Гіббонс за «чай». Вона у свою чергу щедро подякувала мені за прихід і допомогу в хатніх справах.

— Елеанор, це було чудово, правда, — сказала вона. — Я не виходила далі, ніж подвір’я, уже кілька місяців — усе мої коліна, — тому мені приємно бачити нове обличчя, до того ж таке привітне. А ще ти дуже допомогла мені з господарством. Дякую, дитинко, дуже дякую.

Я посміхнулася. Уже вдруге за день я почула на свою адресу подяку й теплі слова! Ніколи не підозрювала, що такі незначні справи можуть викликати такі справжні, щедрі відгуки. Я наче світилася — не спалах, скоріш легке миготіння від невеликої, надійної свічки.

— Приходь у будь-який час, Елеанор, я завжди на місці. Тобі не обов’язково приїжджати з ним, — сказала вона, показуючи пальцем у бік Реймонда. — Якщо хочеш, приходь сама. Тепер ти знаєш, де я живу. Не зникай.

Імпульсивно я нахилилася до неї та притулилася щокою (не тією, що в шрамах, нормальною) до її щоки. Це не був поцілунок чи обійми, але було настільки близько, наскільки я могла дозволити.

— Бувай! — мовила вона. — Щасливо дістатися додому!

Реймонд провів мене до кінця дороги, щоб показати, де автобусна зупинка. Він сказав, що мені, мабуть, доведеться трохи зачекати, бо сьогодні неділя. Я знизала плечима. Я звикла чекати, і життя навчило мене бути дуже терплячою людиною.

— Тоді до завтра, Елеанор, — попрощався він.

Я дістала свій проїзний і показала йому.

— Необмежені поїздки.

Він кивнув і злегка усміхнувся. Дивовижно, але автобус приїхав одразу. Я підняла руку, щоб його зупинити, і увійшла в салон. Поки автобус рушив від зупинки, я дивилася прямо перед собою, щоб уникнути незручностей з маханням рукою на прощання.

День закінчувався. Я почувалася виснаженою, але дещо міцно засіло в моїй голові. Ці нові люди, нові пригоди… цей контакт. Мені він здався надмірним, але, на мій подив, доволі приємним. Я подумала, що впоралася досить добре. Я познайомилася з новими людьми, розповіла їм про себе, і разом ми без проблем провели час. Із сьогоднішніх подій я змогла зробити один висновок: я була майже готова розповісти про свої наміри щодо музиканта. Час нашої важливої першої зустрічі невпинно наближався.

11

Я не бачила Реймонда ані в понеділок, ані у вівторок. Я не думала про нього, але час від часу моя підсвідомість поверталася до Семмі та місіс Гіббонс. Звісно, я могла провідати їх обох і без Реймонда. Насправді обоє наголосили на цьому ще в неділю. Але хіба було б не краще, якби він був зі мною? Підозрюю, що так було б краще, і не в останню чергу тому, що він міг заповнювати мовчання банальними, безглуздими коментарями, а ще ставити запитання, якщо виникає така необхідність. Тим часом я пішла в крамницю з найяскравішою вивіскою неподалік офісу, де продавалися мобільні телефони, і, за доволі підозрілою порадою набридливого продавця, зрештою придбала недорогий телефон і «пакет», котрий дозволяв мені робити дзвінки, відкривав доступ до Інтернету і мав ще якісь функції, які мене не цікавили. Продавець розповів про мобільні додатки та ігри, я запитала про кросворди, але його відповідь мене розчарувала. Я ознайомилася з інструкцією до нового пристрою, замість того щоб внести інформацію про ПДВ у рахунок містера Леонарда, аж раптом збагнула, що навколо відбувається якесь обговорення, оскільки розмови велися гучним тоном. Як виявилося, обговорювали щорічну різдвяну вечерю.

— Так, але вони проводять там різні конкурси! І ще туди йдуть з інших компаній, тому ми зможемо познайомитися з новими людьми, розважитися, — говорила Бернадетта.

Розваги! Я замислилася, чи буде там виступати якийсь музичний гурт, і якщо так, то чи буде це його гурт? Завчасне різдвяне диво? Можливо, це доля? Перш ніж я встигла розпитати подробиці, у розмову втрутився Біллі.

— Ти просто хочеш підчепити якогось п’яного хлопця з «Елліед Карпетс» і затягнути його під омелу, — сказав Біллі. — Я не платитиму шістдесят фунтів за шматок пересушеної індички і паскудну дискотеку. Таланти можна підшукувати не тільки так!

Бернадетта захихотіла і вхопила його за руку.

— Ні, усе не