Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"

——— Я — Бог життя, — посміхнувся він. — Я маю безкінечний запас життів. Мене неможливо вбити. 

——— А я — богиня смерті. Я — та, хто прийде рано чи пізно до всіх незалежно від раси чи походження. Я — та, хто завжди виходить з кімнати остання і вимикає світло за всіма. 

Її голос звучав твердо, але в глибині душі вона знала, що безсила перед цим безсмертним ворогом. Вона вже багато разів намагалась підловити його, але всі її спроби закінчувались однаково. Не вдалось їй і забрати його дитину. Хоча на перший погляд завдання здавалося легким.

Коли Латерія вперше почула, що їй доведеться вбити невинне дитя, то подумала, що це може зламати Міхаеля. Боялась, що він так і не відновиться після цього, що це занадто сильно вдарить по його психіці… Проте він її переграв. І не тільки її. Він переграв всіх, поставив на коліна всі закони, що вигадав Творець світів. Для нього більше не існувало жодних авторитетів чи перешкод. Була тільки ціль, до якої він потроху наближався кожного дня. Хоча, звісно, були такі миті, коли йому хотілось просто лягти на землю і нічого не робити. Проте він змушував себе підніматись і це нарешті дало гідний результат.

——— Так, — подивився Міхаель на Латерію, — і на мій превеликий жаль, тебе також неможливо вбити. Ніщо не здатне перемогти смерть. Ти — найсильніша істота всіх світів, які колись існували чи будуть існувати.

Латерія ще раз вдарила Міхаеля косою. Цього разу вона направила удар прямо в його живіт, розрізаючи шкіру і тканини. Лезо коси пройшло крізь нього, але жодна крапля крові не впала на сніг. Рана знову затягнулася з неймовірною швидкістю, і коса розчинилася в її руках. Залишилося тільки розчарування, змішане з відчаєм. Вона опустила очі…

Спостерігаючи за спробами Латерії, Міхаель тільки зітхнув. На його обличчі з'явилось невдоволення, яке важко було не помітити. Він схрестив руки на грудях і глянув на неї з погордою. Від його погляду Латерії знову ставало не по собі. Він змушував її відчувати себе меншою і слабшою.

——— Я не найсильніша істота, — сказала вона.

Потім спробувала зібрати докупи своє довге волосся, яке розвивалося від холодного вітру. Пальці тремтіли від нервовості, коли вона знову й знову намагалася приборкати свої локони. Голос тремтів.

——— Батько найсильніший. — В її голосі було чути відчай, але вона намагалася триматися впевнено.

Міхаель закотив очі. Його терпіння починало закінчуватися. Ця розмова все більше йшла не в те русло, яке він планував. Він хотів швидко завершити це протистояння, але Латерія змушувала його витрачати більше часу і сил.

——— Тоді чому він наклав обмеження на твою косу, якщо не через те, що боїться тебе? — його голос був насмішливим, але в ньому також було щось підступне, щось, що змушувало Латерію відчувати невпевненість. 

Він дивився на неї, ніби знаючи всі її слабкості і страхи, і Латерія застигла, широко розкривши рота. Її серце знову забилося швидше, відчуваючи, як Міхаель маніпулює її емоціями. Вона розуміла, що він грає на її страхах, але не могла не піддатися його впливу.

——— Так, він боїться, що одного дня ти прийдеш за ним. Саме тому він і намагається вести такий лінивий спосіб життя, щоб продовжити свій термін і відстрочити ту мить, коли ти прийдеш за ним, — його слова звучали впевнено, наче він дійсно знав, про що говорить. 

——— Ти брешеш! — закричала Латерія. — Я тобі не вірю! 

Вона відчувала, як її внутрішній світ починає тріщати під тиском його слів. Руки знову затремтіли. Сльози почали підступати до очей.

Міхаель почав ходити навколо неї повільно і обережно, наче намагався зловити її в пастку. Він був наче хижак, який кружляє навколо своєї здобичі, чекаючи зручного моменту для атаки.

——— Подумай сама, скільки йому років? Мільйони? Мільярди? Трильйони? Припустимо, він проживе ще пару мільйонів років, а що далі? — його голос звучав на диво спокійно. — Тіло вже старе — швидко втомлюється, порушено режим сну, взагалі відсутній апетит, постійно щось забуває, а за серце я вже й мовчу. Ти чула хоч раз, як б'ється його серце? Ні, ти не чула, бо він заборонив тобі чути! Але я чув! 

Його слова були, як отрута, яка поступово проникала в душу Латерії. Вона відчувала, як кожне його слово осідало в її свідомості, змушуючи її сумніватися в тому, що вона знала. Її розум був наче в тумані, а серце билося так швидко, що здавалося, воно ось-ось вирветься з грудей. Руки почали тремтіти, і Латерія ледве стримувала себе, щоб не заплакати. Вона відчувала, як хвиля відчаю накочується на неї, загрожуючи поглинути.

І тут Міхаель раптом зупинився, немов хотів дотриматися якихось урочистостей перед тим, як сказати свій вирок. Його обличчя стало серйозним, і він зробив глибокий вдих. 

——— Ще кілька стресових ситуацій — і воно зупиниться, не витримає. Бум — і все, батька немає. Залишимося тільки ми удвох, — його слова були наче удар, який пробивався крізь її захист. 

Вона відчула, як її серце ще більше стиснулося від болю. Але йому було цього замало. Він потягнувся до її вуха та прошепотів ніжним, але підступним голосом: 

——— То чому б нам вже зараз не розпочати домовлятись між собою? Я все одно не залишив тобі іншого вибору. 

Його дихання було теплим на її шкірі, але це не збуджувало. Навпаки, така його близькість лякала її. Вона раптом відчула, як холодний піт почав покривати її спину. Його слова звучали так, наче він вже переміг. 

Латерія відійшла від нього, намагаючись зберегти відстань, але Міхаель продовжував говорити:

——— Цей бар’єр, — показав він в бік купола над містом, — створено з кількох сотень тисяч душ. Твоя коса ніколи не зможе забрати таку кількість. Проте, якщо ти все ж якось зможеш покращити свою косу та пролізеш всередину, увімкнеться механізм, який відкриє портал пекла. Через нього на тебе почне лізти колосальна кількість нежиті. Можливо, вони і не вб’ють тебе. Та пройти повз них далі ти не зможеш. Вони нападатимуть на тебе знову і знову, скільки б ти не розрізала їх своєю косою. Тобі залишиться тільки відступити назад, щоб відновити свої сили. І що заважає мені відновити бар’єр за той час, поки ти відпочиватимеш?