Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"

Латерія стояла, як завжди, за бар’єром, коли раптом відчула, що щось наближається до неї. Вона злегка прислухалася, і морозний вітерець холодом обдув її щоки. Навколо лежав густий сніг. Сніжинки кружляли в повітрі. Але богині смерті було не до того, щоб насолоджуватися зимою. Швидко викликавши косу про всяк випадок, вона обернулася і побачила Міхаеля. Той стояв у кілька кроків від неї, посміхаючись своєю зловісною посмішкою. 

Придивившись, Латерія помітила вампірські ікла в нього. Серце відразу ж забилося швидше, а кров ніби застигла в жилах. Невже він зумів повернути собі демонічну подобу? Хто ж він тепер — Бог чи демон? Чи, може, Міхаель якось зумів поєднати в собі найкраще від двох сутностей? 

Стискаючи косу в руках, вона намагалась підготуватись до будь-якого розвитку подій і продумати план дій. Але Міхаель не збирався нічого робити. Принаймні, поки що.

——— Тихіше, люба Латерія, — розвів він руками, намагаючись виглядати безневинно. — Чи не ти казала, що ми маємо доповнювати один одного і діяти, як команда? 

Латерія зітхнула. Вона дійсно так казала йому колись, бо вірила в це. Вогню потрібна вода, ночі — день, а смерть приходить тільки, якщо було життя. Неживе не може померти. Та й живе не зможе жити вічне. Немає нічого гіршого за вічне життя…

Тож вона спробувала заспокоїти своє дихання і зібрати докупи свої думки. Коса зникла з її рук. Відчуття небезпеки трохи відступило. 

——— Молодець, правильний вибір, — трохи наблизився Міхаель до неї. — Тепер давай спробуємо поговорити. Як Бог життя, я постійно створюю нові форми життя і відбудовую занедбані міста, перетворюючи цю планету на місце, яке можна було б назвати раєм. Однак Еліза не може насолоджуватися всім цим, бо змушена сидіти за бар’єром і ховатись від тебе. Чи не соромно тобі, Латеріє, змушувати так сильно страждати вагітну жінку? А що буде з дитиною? Невже вона народиться в межах бар’єру і ніколи не зуміє побачити, наскільки великий і прекрасний насправді світ?

Останнє питання все ж вивело богиню з рівноваги. Та косу створювати вона не стала. Замість цього підняла один палець вгору і почала погрозливо махати ним перед обличчям свого опонента.

——— Ти вбив багато невинних! Хоча в тебе немає права вбивати! — вигукнула вона. — І в тебе ще вистачає нахабності казати про те, який гарний цей світ?

Та він тільки знизав плечима, наче не розумів, в чому саме була його провина. Латерія відчула, як всередині неї закипає злість. Її пальці міцно стиснулись в кулак.

——— Я був змушений зробити це! Інакше б ти забрала в мене їх обох! — його голос звучав настільки впевнено, що здавалося, він щиро вірить у свою правоту.

Латерія знову відчула гнів, який піднімався всередині неї. Її очі блищали від невимовного розпачу. 

——— А пекло? — ніяк не заспокоювалась вона. — Нащо ти відтворив його? Ти ж знаєш, що це суперечить волі батька! Ми маємо робити тільки те, що він наказує нам!

Міхаель тільки злегка посміхнувся, наче завжди чекав цього питання. 

——— На випадок, якщо ти все ж зумієш якось зламати бар’єр, пекло стане моєю останньою лінією оборони! — відповів він.

Його слова звучали майже байдуже, але Латерія відчула в них приховану загрозу. Їй навіть здалось, що сили почали покидати її, залишаючи тільки біль і розчарування. Хотілось кричати і битись головою об землю. Вона не витримувала погляду Міхаеля. Їй було важко знаходитись поруч з ним, і цьому було тільки одне пояснення: в ньому справді щось змінилось. Він наче став новою істотою, якої ще не існувало ніколи раніше. Серце стискалось від страху.

——— Але батько заборонив створювати пекло! Як ти можеш йти проти його волі? — тремтів її голос. 

——— А ти ніколи не йшла проти його волі? — запитав він, і в його голосі прозвучала зневага. 

Він дивився на неї так, наче був вище всіх її слів та всього, що відбувалось навколо. Його зарозумілий погляд, сповнений презирства, проймав її наскрізь. Це був погляд істинного бога або того, хто вже давно пізнав усі закони буття. Погляд того, хто навчився бачити всіх наскрізь, розкривати їхні найпотаємніші думки і страхи. І Латерія відчула, як її серце стиснулося під вагою цього погляду. Вона опустила голову, не витримавши цієї важкості. 

Сльози зрадливо почали текти по її щоках, додаючи ще більше гіркоти. Вона спробувала стримати плач, але почуття були занадто сильними. 

Міхаель зробив крок вперед, бажаючи скористатися її слабкістю. Його рухи були плавними, але впевненими, наче він був хижаком, що наближається до своєї здобичі.

——— Як цікаво, і хто ж цей щасливчик? — його голос став тихішим і більш проникливим. 

В його словах було щось гіпнотичне, що змушувало Латерію відчувати себе вразливою і відкритою перед ним. Він обережно взяв її за підборіддя і, піднявши її обличчя вгору, раптом побачив в очах відображення Седрика. 

——— То ти його жадаєш понад усе? — запитав Міхаель, відпустивши її підборіддя. — Крім сил Бога життя, я маю ще й сили Бога долі. Я можу зробити так, що він назавжди стане твоїм, незалежно від того, хоче він цього чи ні.

Латерія злегка затремтіла від цих слів. Вона подивилася прямо в очі Міхаелю, і в її руках знову зʼявилась її коса.

——— Говориш так, наче таки став демоном. Якби я не бачила, з ким розмовляю, то подумала б, що ти намагаєшся спокусити мене.

Міхаель засміявся. Але його сміх був холодним і відстороненим. В ньому не було нічого божественного, тільки пустота і байдужість.

——— А якщо і так, що в цьому поганого? Подумай сама: ти житимеш вічність разом зі своїм ельфом десь посеред лісу. Будете ходити разом на полювання, збиратимете лісові ягоди, кохатиметесь всю ніч десь на березі ріки! Хіба не цього ти хочеш? Натомість я лише прошу не чіпати Елізу і дати нам можливість спокійно виховувати нашу доньку!

——— Гадаєш, що я погоджусь? 

——— А хіба в тебе зараз є вибір? — посміхнувся знову Міхаель.

Латерія замахнулася косою і залишила глибокий поріз біля його шиї. Коса розрізала шкіру, і на мить вона побачила, як кров починає виходити з рани. Але це тривало лише кілька секунд. Поріз швидко затягнувся, і на його обличчі знову з'явилася посмішка. Її обличчя спалахнуло гнівом, але водночас вона відчувала безнадійність ситуації. Невже їй таки доведеться погодитись?