Читати книгу - "Холодна атмосфера, Агне Ашкелянець"

Меланія з дітьми поїхала на всі вихідні до своїх родичів, Арсеній же із задоволенням залишився вдома. Він міг би відправитись із ними, та вважав необхідним вирішити деякі питання в Криволіссі, до того ж надто важкою для нього виявилась атмосфера скорботи. Вона немилосердно потрапляла в саме серце, де зберігались застиглі переживання смерті його матері. Краще б вони й далі спочивали там, а не намагались зрадницьки вибратись назовні, позбавляючи волі й контролю. Втратити контроль Арсеній не міг, особливо зараз, коли Меланія так потребувала його.

Арсеній сидів на дивані у вітальні й роздумував про свої почуття, коли з двору почувся попереджувальний гавкіт Генрі, тоді стукнули двері автомобіля. Виглянувши у вікно, він побачив темно-синю «БМВ», на якій зазвичай приїжджали родичі Белани. Цього разу машина припаркувалась біля дому Паустовських. Усередині Арсенія все похололо: невже щось трапилось із сусідкою?

Він вийшов на вулицю. За огорожею його вже чекала Єнікея, одягнена в коротку шкіряну куртку, з-під якої виглядали червона спідниця-олівець нижче колін і туфлі на невеликому підборі. Схоже, жінка приїхала сама. Втім, це не збентежило Арсенія. Після їхнього знайомства вони встигли декілька разів випадково зустрітись у місті: Арсеній відвозив Дем’яна на футбол неподалік від спа, в якому любила бувати Єнікея. Поки син займався спортом, батько чекав його в одному з ресторанів, куди зазирала Єнікея після масажу. Разом вони охоче випивали чашечку кави, розмовляли про дітей, про Белану, а також кожен розповідав про себе.

— Чи все гаразд із Беланою? — почав Арсеній замість привітання. Генрі же не спішив ластитись до незнайомки.

— Так-так, із нею все гаразд, — здавалось, її очі були повними смутку. — Я приїхала поговорити з тобою. Белана сказала Філіпу по телефону, що Меланія з дітьми поїхала, от я і подумала…

Збентежений, Арсеній провів її в будинок. Він не мав жодного уявлення, що з ним хотіла обговорити родичка Белани, та щось у ній викликало співчуття.

— У тебе все добре? — запитав він.

— Ні, — зізналась Єнікея, скидаючи куртку на диван, під якою знову виявився червоний топ. — Ніколи ще зі мною такого не було. Я навіть не думала, що таке можливо. Я ж ніколи в це не вірила.

— Ти говориш загадками. Що трапилось? Що з тобою відбувається? Я можу чимось допомогти?

—  Тільки ти можеш мені допомогти, Сеня, — Єнікея наблизилась до нього майже впритул і взяла за руку. Вона провела його рукою собі по обличчі, потім поцілувала пальці.

Арсеній дивився на неї обома очима.

— Я думаю про тебе весь час, — прошепотіла вона. — Згадую кожне твоє слово, твою усмішку, твої жести. Я хочу заснути з тобою і прокинутись далеко звідси. Цілувати тебе, торкатись ось так і знати, що ти лише мій. Будь ласка, давай поїдемо з цього місця?

Арсеній від несподіванки не міг вимовити ні слова.

— Скажи мені, що ти також цього хочеш. Скажи мені, що ти також думаєш про мене й мрієш залишитись зі мною. Я знаю, у кожного є сім’я, але… Я готова покинути все, якщо ти тільки скажеш мені «так». Прошу тебе, поїдемо звідси. Тільки ми з тобою, Сеня.

— Єнікеє, я думаю, ти все неправильно зрозуміла… Ти дивовижна жінка і мені подобається з тобою розмовляти, але я…

— Дивовижна я тільки з тобою. Тільки з тобою я почуваю себе справжньою жінкою, тією, яку цінують за внутрішні якості, а не за зовнішність. Невже ти не розумієш, що зводиш мене з розуму? Прошу тебе, молю, не відмовляй. Я все для тебе зроблю, тільки поїдьмо зі мною. Зараз, коли твоєї дружини немає, ти можеш спокійно зібрати речі. Я не знаю, куди ми відправимось, ця ідея прийшла до мене раптово. Та ми зможемо визначитись по дорозі, головне зараз поїхати з Синероги. О, Сеня, ми будемо такі щасливі! Скажи мені тільки «так», будь ласка!

— Єнікеє, я не можу тобі давати таких обіцянок…

— Т-с-с, — Єнікея приклала палець до його губ. — Поцілуй мене, любий. Я хочу займатися коханням з тобою просто тут.

Мабуть, ніколи ще слова не діяли на Арсенія настільки протверезно. Він миттю відскочив убік, скинув із себе руки Єнікеї, і заговорив більш рішуче:

— Тобі краще поїхати. Я перепрошую, якщо своїми словами та вчинками увів в оману. Моя цікавість до тебе цілком дружня, я одружений і хочу залишитись вірним своїй сім’ї.

— Ти не можеш говорити серйозно. Меланія ніколи не зрівняється зі мною.

— Меланія моя дружина, я обрав її і з нею залишусь.

— Ти не говориш, що любиш її.

— Звичайно, я люблю свою дружину. Ми прожили разом багато років, у нас двоє дітей.

— У мене теж двоє дітей, Сеня. Я зразкова дружина та мати — й подивись на мене: я ж дійсно готова на все, лиш би ти був поряд зі мною. Філіп ніколи не знав, як зі мною поводитись. Я вийшла заміж за нього через відчай, нас нічого не пов’язує.

— Мені дуже жаль, що ти нещаслива у шлюбі. Та я нічим не можу допомогти, пробач.

Єнікея уважно поглянула на Арсенія, точно намагаючись оцінити правдивість його заяв. Неочікувано її обличчя стало змінюватись і тремтіти, на очах з’явились сльози.

— Це все виглядало надто добре, щоб бути правдою, чи не так? Яка ж я дурепа! Я завжди насміхалась над сентиментальними подругами, які говорили мені про кохання. Просто я ніколи сама не любила, розумієш? Я завжди знала, чого хочу, і йшла до цього. Ти не входив у мої плани, та коли я вперше побачила тебе, то всередині щось ніби обірвалось. Я подумала: а що, якщо… якщо я можу прожити життя по-іншому? Побудувати сім’ю на дечому більшому, ніж статус і фінансове становище? Стати справді щасливою? Та, мабуть, у мене все-таки інша доля.

— Ти говориш дуже сумні речі. Я впевнений, що не все так безнадійно і ти ще зможеш налагодити своє життя, можливо, навіть врятувати свій шлюб. Белана говорила, що ходить до психотерапевта, він їй дуже допомагає. Можливо, тобі теж варто…

Єнікея різко обірвала його:

— Я не піду до мізкоправа. Я прекрасно знаю, що маю робити.