Читати книгу - "Холодна атмосфера, Агне Ашкелянець"

На величезне полегшення Арсенія, вона взяла куртку і направилась до виходу.

— Єнікеє, мені дуже шкода, що все так вийшло. Я справді не хотів давали марних надій, навіть не думав ні про що таке!

—  Єдине, про що я жалію, — вона знову направила на нього свої сумні очі, — що простушка Меланія ніколи не зможе любити тебе так, як я.

Єнікея забарилась, чекаючи будь-якої реакції, та обличчя Арсенія залишилось непроникним навіть після такої заяви. Самовладання знову покинуло її, вона буквально вибігла з дому до своєї машини. Арсеній зачинив хвіртку й почав гладити Генрі, коли помітив Белану, що виглядала з-за огорожі.

— Це була Єнікея? — запитала вона здивовано.

— Я теж не очікував, — у цьому він не злукавив. — Вирішила висловити співчуття від імені своєї родини.