Читати книгу - "Світло з пітьми. Частина ІІІ, Ольга Сімбірцева"

 Вік пильно дивився на мене. Джонні раптом засміявся. Я суворо глянула на нього.

- Що смішного?

- Ні, - промовив він, намагаючись стримуватися, але знову усміхнувся, хоч і перестав іржати. - У тебе чудове почуття гумору. Вік, - звернувся він до приятеля і, мабуть, штовхнув його ногою під столом, - ти придурок. Ти знаєш про це?

 Вік кинув на Джона злий незадоволений погляд. Я піднялася, збираючись піти. 

- Сядь, - різко вимовив Вік, за що отримав від Джонні чергового стусана. 

- Не йди, - промовив Джон своїм м'яким і приємним голосом. - Я говорив уже: не звертай на нього уваги. Він досить погано поводиться з дівчатами. Таке відчуття, що досі не знає, як поводитися з вами. Взагалі він досить часто робить дивні речі, навіть як для вампіра.

 Вік невдоволено відвернувся, подивившись у бік вікна. Джонні піднявся і наполегливо посадив мене назад на стілець.

 У мене було таке відчуття, що знаю, чого можна очікувати від Віка, але хлопець із родимкою здавався милим і добрим, проте я не знала, який Джонні насправді. Можливо, просто хоче таким здаватися. Але я не відчувала в його словах ні брехні, ні облуди. В обох цих вампірах не бачила ані того, ані іншого.

- Хочеш ти чи ні, - продовжив Джонні, - але ти одна з нас. Тоді ми зобов'язані захистити тебе. Ти повинна залишитися з нами. Ми не можемо відпустити тебе. Ти маєш рацію: ти нічого про нас не знаєш. Але коли дізнаєшся, тим паче залишишся з нами.  І про те, що ти дізнаєшся, нікому не можна розповідати. Від цього залежить не тільки твоє життя. Ти можеш поставити під загрозу існування всієї родини.

- Я нікому не розповім про вас. Ті, хто знає про те, що я можу не боятися сонячного світла, не знають, що є інші такі вампіри. Для мене це теж неймовірний сюрприз. Маркус думає, що я єдина у своєму роді, не рахуючи Єна і... навряд чи він повірить у те, що Ейден досі не переродився. 

- Ми не звинувачуємо тебе за те, що ти допомогла Єну переродитися, - промовив Джонні. - Це легко зрозуміти. Коли на тебе полюють, коли тебе хочуть використати, щоб стати могутнішим і сильнішим, коли тебе хочуть вбити, такий захисник, як Єн - це знахідка. Він піде за тобою. Ну а Ейден, адже він навернув тебе. Але в нас є невелика проблемка. Тепер не тільки Маркус знає про те, ким ти є. 

- І деякі вірять у те, що зможуть переродитися, - додав Вік, глянувши на мене. - І ти знаєш як. 

- Це був єдиний шанс для мене і для... Якщо вампіри повірять у мене, вони можуть протистояти Маркусу. У нього не буде влади над ними. І я хотіла допомогти тим, хто підтримав би мене, у кого не було б бажання вважати мене своїм ворогом. 

- Ти не зможеш допомогти всім, - заперечив Вік. - Боюся, що в решті решт все обернеться у відкрите протистояння. Але не бійся, тебе ніхто не посміє зачепити. 

 Я глянула на Віка. Не могла зрозуміти, що відчуваю тепер. Джонні потроху викликав у мене симпатію і довіру. Вік же мені не подобався. Його дивна манера змінювати колір своїх очей... Це трохи насторожувало.

 У якийсь момент я навіть подумала про те, де його брат-близнюк? Може, і немає ніякого брата? Вік просто майстерно запудрює мізки оточуючим. Може, Лекс - це уявний персонаж?

 Образ маніяка з роздвоєнням особистості втілено сидів навпроти мене.

 І все ж, слова Віка про те, що мене ніхто не посміє зачепити, змусили поглянути на нього по-іншому, але не без частки підозри.  Я все ще не могла позбутися трохи моторошного відчуття, коли Вік перебуває поруч. Він однаково спокійно забере мене з собою або вб'є. І це лякало. 

- Каблучка, - промовив Вік, допитливо уставившись на мене. - Це просто каблучка?

- Вік, не думаю, що зараз це необхідно з'ясовувати, - заступився Джонні.

- Я хочу знати. Наскільки далеко вони зайшли. Хто він? Кого ти обрала? Ейден чи Єн?

 Я не розуміючи подивилася на вампіра. Навіщо йому це? І... не так уже й усе вони про мене знають.

- Не зважай, - знову втрутився Джонні, - він просто ревнує. 

 Вік перевів на нього нищівний погляд потемнілих до чорного очей. Джонні схопив його за руку.

- Прокляття, - вилаявся Вік.

- Не треба, - промовив ледве чутно Джонні, намагаючись заспокоїти свого приятеля. 

 Вік відмахнувся від Джона, звільнивши свою руку. Я не зрозуміла, що Віка так розлютило і чому йому захотілося з'ясовувати такі речі. Але наступної миті подумала про Мелані. Що вони робитимуть, коли дізнаються про дитину? 

- Ходімо, - промовив Джонні, піднімаючись, і беручи мене за руку. - Розплатись, - додав він, звертаючись до Віка. - Ти просидів тут увесь ранок. 

 Вік кинув на нього незадоволений погляд. Джонні, не звертаючи на Віка більше уваги, потягнув мене на вихід. Я слухняно пішла за ним.

- Він тепер буде злитися на мене? - запитала, коли ми трохи відійшли від кафе.

- Ні, - усміхнувся Джонні, - він швидко остигає. Він засмутився. Ти йому сподобалася. 

- Сподобалася?

 Це називається «сподобалася»?