Читати книгу - "Дуже погана няня , Кетрін Сі"

Глава 10. Вибачення та червоні троянди 

Адам Чандлер

Покуривши сигарету я викинув недопалок на газон і повернувся до кімнати. Останні два дні я не мав бажання виходити в люди, бо невідомо, що Келі наговорила цьому пацюку. Весь час на нервах я очікую вихід якихось новин про нашу сім'ю, але поки глухо. Не треба було їй довіряти і розповідати стільки особистого. Ще й Остін вперше зі мною в бійку поліз через неї. Задурила йому мізки, ідіотка. 

Стук у двері. 

– Заходьте, – навіть не дивлюся хто прийшов. Сьогодні такий гарний захід сонця, я спостерігаю за ним. 

– Привіт. 

– Що в тебе? 

– Я з гарною новиною, – озираюся. – Зайди на пошту, я вже все тобі відправив. 

– Що там? 

– Послухай і дізнаєшься. – По-хазяйськи сідає на мій диван. – Бачив сьогодні Остін з нею. 

– Віддав речі? 

– Так, вони ще трохи поговорили, але я не чув про що. 

– Неважливо. – Сідаю за робочий стіл і перевіряю пошту. 

– Цей запис з’явився на його диску півгодини тому. 

Підєдную навушники і вмикаю. Чую голос Келі: 

– Ти? Навіщо приперся? 

– А ти досі така груба! – А це голос Марка. 

– Як дізнався де я живу? – Вона не рада його бачити, це навіть так можна зрозуміти. 

– Твоя домашня адреса, це не таємниця. 

– Марк, що ти тут забув? – Грюкіт дверей, вони не зайшли до будинку. – Я тобі не рада і я все тобі сказала у басейні! 

– Тоді ти працювала на Чандлерів, а тепер – ні.

– То й що?

– Давай поговоримо. Тобі сподобається моя пропозиція! 

– Знаєш, що мені дійсно сподобається? .. Якщо ти звалиш звідси! 

– Яка ж ти грубіянка! Хіба ти не хочеш помститися Чандлерам за їх грубе ставлення до тебе?!

– Ти журналіст? 

– А ти не знала? – Дівчина починає сміятися. – Ти чого?

– Тепер мені все ясно.. Тепер я все зрозуміла! Ніяке не побачення тебе цікавило зі мною.. ти хотів через мене знайти компромат на Чандлерів! 

Невже я помилився стосовно Келі? Вона не була його інформатором? 

– Люба, ти звичайно симпатична.. але дуже груба.. сука.. – Вона вдарила його. Ймовірно у пах. 

– Слухай сюди, козляро, – Марк знову стогне від болю. Думаю зараз вона схопила його за волосся. – Я даю тобі останній шанс піти добровільно, інакше далі я дістану пістолет і почну стріляти.

– Який нафіг пістолет? 

На задньому фоні чую звук спускання запобіжника. Якого чорта вона носить з собою пістолет? Звідки в ней взагалі пістолет? 

– В тебе дві хвилини і я починаю стріляти. 

– Не боїшся, що багато свідків? 

– А ти бачиш десь свідків? .. Хвилина, Марк. 

– Да ти психічка..

Чутно звук біга, потім, як він сів до своєї машини і це кінець. Він зупинив запис. 

– Вона не стукачка. 

– Так, вона не стукачка. – Опускаю голову на стіл. – А я повний придурок. 

– Я можу йти? 

– Йди. Оплата, як завжди. 

– Гаразд. 

Чоловік виходить і я залишаюся сам зі своїми думками. Скільки ж я лайна сказав їй у той вечір? 

Як і зазвичай я спустився на вечерю о сьомій години. Батьки та Остін вже були за столом. Ліна мовчки накрила стіл і всі почали їсти. Келі вірно сказала, що ми не схожі на родину. Батьки давно не цікавляться мною та Остіном, бо їм цікавий лише бізнес. 

– Ніяких новин не буде, – вирішую сказати гарні новини. – Марк нічого не має на нашу родину. 

– Це точно? – Батько дивиться на мене з-під лоба. – Ти можеш це гарантувати?

– Так. Келі нічого йому не сказала. 

– Звідки така впевненість? 

Завжди він такий. Іноді набридають ці постійні підозри у брехні. 

– Арчі, просто повір Адаму. Твій син вже дорослий і йому немає сенсу брехати нам. 

– Ти захищаєш цю дівчину? – Не заспокоюється батько. – Скажи мені! 

– Ні. Навіщо мені її захищати? 

– Навіщо? – Кидає виделку й ніж на стіл. – Весь будинок знає про ваші стосунки з нею! 

– Арчибальд! Такі речі за столом не обговорюють! 

І знову все так само. Нічого не змінюється у цьому будинку. Я з дитинства спостерігаю одні й ті ж самі сцени. Не закінчивши вечеряти я встав зі стільця й пішов на вулицю. 

Хто ж це у нас такий язик має довгий у будинку? Не на рівно ж місці батько придумав ці плітки про наші з Келі стосунки. 

♤♤♤

З самого ранку я виїхав до будинку Келі й по дорозі заїхав у квітковий магазин купити троянди. Нам потрібно серйозно поговорити. 

Була восьма ранку коли я подзвонив у двері її будинку. Непоганий такий в неї дім. За хвилину двері відчинилися. 

– Господи, чого ж до мого будинку тягне усіляких придурків?! – Це було замість привітання. 

– І тобі привіт, – показую букет. 

– Троянди? – Здіймає брови догори. – Ти жартуєш?

– А що не так? 

– Викинь їх краще, – затуляє носа, – А то вони опиняються у тебе на голові! 

– Я їх сам вибирав..

– В мене алергія на квіти! – Упс. А цей момент я не врахував. 

Викидаю квіти подалі на газон. Починати вибачення з такого провалу – поганий знак. 

– Можна увійти? 

– Звичайно не можна! Адам, навіщо ти приїхав у таку рань? Ще й з цим дурнуватим букетом..

– Я.. мені.. я хотів.. хочу. 

– Ти тверезий взагалі? – Робить крок до мене і нюхає. – Алкоголем не тхне.. Тоді чому слова зв'язати не можеш? 

– Пусти до будинку і я нормально все поясню. 

– Знову хочеш “вилити” на мене всю правду мого життя? – Язвито питає Келі і я розумію, що мені бракувало цих її колючих висловлювань у мій бік. 

– Ні. Я знаю правду про Марка і тебе. 

– Як неочікувано! – Позіхає. – Заходь і сідай десь. 

– А ти? – Заходжу до будинку.

– А я тільки прокинулася, тож дай мені можливість сходити до вбиральні.