Читати книгу - "Дуже погана няня , Кетрін Сі"

– Звичайно. 

Знімаю піджак, вішають його на гачок у коридорі, випадково чіпляю куртку Келі й помічаю зброю. Це напевно і є той самий пістолет, яким вона погрожувала Марку. Дістаю, бо мені цікаво подивитись чи справжній він. Це кольт (colt) 1908 року, справжній. Келі лякає мене дедалі більше. Ховаю його назад і йду далі. Будинок виконаний у світлих відтінках, але вони тепліші, не такі, як у нашого будинку. Обійшовши весь перший поверх, я сів на кухні. На столі стояли залишки піци та дві склянки. Отже, вона їла з кимось. Це ж не може бути Марк? Ні. Він не став би вдруге йти до будинку. Трейсі? Ні. Їх сім’я поїхала на відпочинок кудись. Можливо, це був її колишній?  Даніель здається. 

– Хочеш щось випити? – Келі заходить до кухні. Вона вже не у піжамі й волосся зібране у високий хвіст. 

– Є якийсь алкоголь? 

– У цьому будинку, – дивиться на мене, – Алкоголь заборонений чоловікам. 

– Що за дискримінація? 

– Такі правила. Не подобається? Двері знаєш де. 

– Тоді я буду чай. 

– От і чудово. – Ставить чайник на плиту і потім сідає поруч зі мною на вільний стілець. – Що ж ти дізнався про мене і Марка? 

Підпирає руками щоки й уважно дивиться на мене. Чомусь мені стає некомфортно від того, наскільки близько Келі. 

– Дізнався, що він хотів запросити тебе на побачення, а ти відмовила йому. 

– Він приходив вчора до мого будинку і хотів, щоб я розповіла щось погане про вашу родину. 

– Знаю. 

– Звідки? 

– Це не так важливо. 

– Як скажеш, – повертаю голову в інший бік. 

– Келі..

– Що? – Знову дивиться на мене. – Чого так дивишся? 

– Просто хотів сказати, що мені.. мені..

– Господи, та просто вибачся вже, Адам! 

– Келі, я чесно дуже шкодую про те, що тоді наговорив тобі. Вибач мені. – Промовляю на одному подиху і стає легше. 

– Це було боляче чути, але ти сказав правду. Мій батько наркоман, маму взагалі не знаю… Я не мала права судити твоїх батьків, коли у самої..

Келі замовкає і дивиться кудись в одну точку. 

– Все гаразд? – Вода в чайнику вже закипіла. – Келі? 

– Який тобі чай? – Витирає сльозу. 

– Чорний, без цукру. 

Я спостерігав за тим, як дівчина обережно робила нам чай. Її рухи були легкими і такими спокійними. 

– Як там Остін? 

– Остін? – Не можу відірвати погляд від її рук. – Та як завжди.. вчиться. 

– Ви з ним говорили після того, як він побив тебе? 

– Це була не бійка, – віддає мені чашку з чаєм. – Але я здивувався, що він поліз захищати тебе. 

– Чому ж? 

– Я міг очікувати що ти почнеш зі мною бійку, але аж ніяк не очікував такого від Остіна. – Келі починає сміятися.

– Зрозуміло якої ти думки про мене, Адам.. Ти сильніший за мене, це було б небезпечно.

– Ти б не думаючи почала бити мене. 

– Твоя правда. 

– Я не б’ю жінок, тож ти б виграла цей бій. – Вона посміхається. – Що будеш далі робити? 

– Ти про що? 

– Про роботу. – Корчить гримасу на слово «робота». 

– Не згадуй! Я не знаю. – Дмухає на чай. – Планую поки відпочити якийсь час. 

–Хочу запропонувати тобі роботу. 

– Я не буду працювати на Вашу родину! – Відповідає настільки різко, наскільки це можливо. 

– Вони не будуть мати жодного відношення до цієї роботи. 

– Але ж ти будеш? – З недовірою дивиться на мене.

– Так. 

– Це щось непристойне? 

– Келі, про що ти думаєш? Це звичайна робота. 

– Яка? 

– Скажу сьогодні ввечері. 

– Ти і ввечері хочеш приїхати сюди? 

– Ні. Хочу запросити тебе на дах недобудови. 

– Там де ми були тоді? – Киваю. – В мене немає машини..

– Я заїду за тобою. 

– Гаразд. 

Якось дуже легко вийшло вмовити її поїхати зі мною. Навіть дивно. 

♤♤♤

Коли я приїхав до будинку дівчини, то вона вже чекала мене на вулиці. Келі була одягнена у худі рожевого кольору та чорні лосини. В руках у неї була пляшка вина. 

– Навіщо алкоголь? 

– Хочу випити, – ставить пляшку в ноги. – Не можна? 

– Вже можеш дивиться на алкоголь? 

– Я і пити вже можу. – Посміхається. – Шкода, що я одна буду пити.

– Чого це? 

– Ти за кермом, – ніби це колись зупиняло мене. – Я не хочу померти сьогодні.

– До твого відома, вже вигадали таку функцію, як тверезий водій, або ж можна замовити таксі. 

– Як я могла забути? – Іронічним голосом. 

Келі зла на мене. Я чудово чую ненависть у її голосі. Вона робить вигляд, що все гаразд, але, це далеко не так. Келі ненавидить мене. 

Цього разу я захопив з собою дві подушки та два пледи, щоб ми могли нормально сидіти. Скільки б я сюди разів не приходив – дух перехоплює ніби вперше. 

Келі стояла закутавшись у плед і дивилася на місто, що потроху починає поринати у пітьму. 

– Тут неймовірно гарно, – розвертається і йде до мене.  

– Приходь сюди коли захочеш. Я не так часто буваю тут. 

Дівчина сідає на подушку і дістає вино та коркотяг. За хвилину тримає вже відкриту пляшку.

– Ти прямо таки майстер. 

– А ти хіба ні? – Робить декілька ковтків прямо з пляшки. – Ти син винороба, тож маєш вміти відкривати вино. 

– Ми будемо пити з пляшки? 

– Ой, ну вибачте, – язвито. – Я не подумала про келихи.

Тримає пляшку ближче до мене, але я не забираю. Я не люблю пити з кимось з однієї посудини. 

– Ну не хочеш…

– Байдуже. – Забираю пляшку і роблю ковток, потім другий. 

На диво я не відчув рвотний рефлекс, як це буває зазвичай. Келі лише сміялася з мене. 

Не знаю скільки часу минуло, але ми вже випили майже всю пляшку вина. Дуже несмачного вина. 

– Келі, я ж так і не сказав про роботу.

– Точно, – на відміну від мене, вона вже не твереза. – Я уважно слухаю, але якщо ти пропонуєш мені щось..