Читати книгу - "Дуже погана няня , Кетрін Сі"

– Не буду я нічого такого пропонувати! – Прибираю її кулак від свого обличчя. – Я відкриваю власний бізнес і мені потрібна помічниця. 

– Але в мене немає навичок. 

– Нічого складного немає, я буду перший час тобі допомагати.

– Чому я? Ти можеш найняти найкращу помічницю..

– Бо я довіряю тобі. 

Після ситуації з Марком я зрозумів, що Келі не одна з тих, хто поведеться на гроші і з радістю скине інформацію моїм конкурентам. Вона не така. 

– Ти такий придурок, Адам. 

– Це ти зараз мені відмовляєш? – Забираю вже порожню пляшку в дівчини. 

– Ні, мені просто подобається називати тебе так… Я досі зла на тебе.

– Я знаю, – Келі спирається підборіддям на свої коліна. – Що мені зробити, щоб ти пробачила мене? 

Зазвичай мені байдуже на почуття інших, але Келі інша. Я не хочу щоб вона злилась на мене, не хочу щоб вона ненавиділа мене. З появою Келі я став більше посміхатися і я не хочу забувати це відчуття. Мої почуття і почуття Келі – геть різні. Вона ненавидить мене. 

На моє питання дівчина так і не відповіла. 

– Насправді, я знайшов це місце, коли хотів померти. – Вперше комусь кажу про це. – Я приїхав сюди, бо це найвіддаленіша частина міста від мого будинку. Не хотів, щоб моє тіло знайшли швидко… але не зміг стрибнути. Забракло сміливості. 

– Не забракло, – повертає голову до мене. – Просто твоє бажання жити було сильніше…за бажання померти. 

– Думаєш? 

Вона нічого не відповідає, лише голосно видихає повітря. Дістаю пачку сигарет й підкурюю одну. Повітря довкола мене наповнюється димом. 

– А в мене насправді немає алергії на квіти. – Зізнається вона. 

– Тоді чому ти..? 

– Батько вбив мою мачуха через букет червоних троянд. – Моя рука завмирає у повітрі. – Це було моє день народження… вона купила їх для мене. 

– І я приніс тобі червоні троянди… Вибач. 

– З того часу я всім кажу, що в мене алергія на квіти. Так простіше, ніж розповідати правду. 

– Ти бачила, як твій батько…

– Вбивав Еріку? – Киваю. – Так… Навіть помираючи вона хотіла захистити мене.. чорт. 

Келі плаче. Ця сильна, мов скеля, дівчина зараз плаче, а я навіть не знаю, що зробити, аби підтримати її. Сідаю ближче до неї і обіймаю, бо це єдиний спосіб підтримки, що я знаю. 

♤♤♤ 

До будинку нас довіз тверезий водій і я вже хотів їхати до свого будинку, але Келі зупинила мене.

– Не хочеш залишитися? 

– Келі, це не найкраща ідея.

Я придурок, але не настільки. 

– Про що ти думаєш? – Стукає мене пальцем по лобу. – Я просто не хочу залишатися одна у такому великому будинку… Але якщо не хочеш, то я не змушую. – Опускає голову. 

– Я побуду з тобою. 

Розрахувавшись з водієм я заблокував машину й пішов за Келі до будинку. 

– Якщо хочеш їсти, то у холодильнику має бути щось. – Кидає сумку на диван у вітальні, а потім і сама падає туди. – Або замов доставку, я заплачу. 

– У мене..

– У тебе є гроші, я знаю. Та зараз ми у моєму будинку і це я попросила залишитися зі мною, тож мені і платити. 

– Я не голодний. 

Цікава вона дівчина. Так спокійно просить залишитися з нею, хоча і недолюблює мене. 

– Я також, – лежить на дивані з заплющеними очима. 

– Навіщо тобі у кишені куртки кольт? 

Вона різко сідає рівно й дивиться на мене. 

– Звідки ти знаєш?! – Підводиться. 

– Випадково зранку побачив. 

Підходить дуже близько до мене. 

– Ти його не торкався? 

– Торкався. – Хапає мене за барки. – Ти чого?

– Тобі дуже пощастило, що ти сказав мені про це. 

– Чому? 

– Тобі не треба цього знати. 

Бере ганчірку і йде в коридор. Дістає пістолет і ретельно витирає його. Моя здогадка вірна. Вона планує вбити когось. От тільки кого?