Читати книгу - "На інших вітрах"

Вона була молодшою цієї принцеси коли прибула в Хавнор з Кільцем Миру. Але все ж була не настільки безпорадною і добре знала, що таке влада над людьми, хоча її влада як Єдиної була радше номінальною, пов'язаною з відправленням різних обрядів і церемоній. По-справжньому вона взяла в руки власну долю, коли порвала з суворими законами, в рамках яких виросла, і відвоювала свободу для свого в'язня і для себе самої. Але ця принцеса, дочка воєначальника, царя, могла «панувати» тільки у себе на жіночій половині будинку. Коли батько її став правителем всієї країни, її почали називати принцесою, їй дарували розкішний одяг, у неї в служінні стало ще більше рабинь і євнухів, а в вухах і на пальцях — ще більше коштовностей, але потім все одно вона мала і сама бути «подарованою» кому-небудь в якості плати за вигідну угоду, і її слово при укладанні цієї угоди ніякої ваги б не мало. Зовнішній світ відкривався їй тільки в вузькі вікна на жіночій половині палацу або ж крізь незліченні шари покривал.

Думаючи про неї, Тенар говорила про себе, що їй самій ще дуже пощастило: вона народилася не на такому відсталому і варварському острові, як Гур-ат-Гур, і ніколи не носила безглуздих покривал «фейяг». Однак вона добре уявляла собі, що значить рости в лещатах залізних традицій, і мала намір зробити все, що в її силах, щоб допомогти принцесі. Але залишатися в Хавнорі надовго вона все ж не збиралася.

Швидким кроком походжаючи по саду і милуючись мерехтливими в місячному світлі фонтанами, Тенар зважувала, коли зможе відправитися додому.

Вона не заперечувала проти правил придворного життя, прекрасно розуміючи, що під цією лощеною світськістю кипить рагу з амбіцій, суперництва, пристрастей, таємних змов і співучасті в злочинах. Вона і сама виросла, мимоволі беручи участь в нескінченних ритуальних дійствах, бачачи неприкрите лицемірство і таємні політичні ігри, і ніщо з цього її не лякало: швидше за все це їй було байдуже. Вона просто нудьгувала по дому і прагнула знову опинитися на Гонті, який став їй рідним, поруч з Гедом, в їх будиночку на кручі.

Вона приїхала в порт Хавнор, тому що Лебаннен послав за ними — за нею і за Техану. І за Гедом. Але Гед поїхати не побажав. А Техану ні за що без неї не поїхала б. Ось це дійсно лякало Тенар і дуже її турбувало. Невже дівчинка так і не зможе від неї відірватися? Адже Лебаннену була потрібна порада Техану, а не її, Тенар. Але названа дочка горнулася до неї і відчувала себе настільки ж незатишно в королівському палаці Хавнор, як і та дівчина з острова Гур-ат-Гур, і так само весь час мовчала і ховалася.

Так що тепер, видно, їй, Тенар, доведеться грати роль няньки, наставниці і компаньйонки для них обох. Для двох на смерть переляканих дівчат, які не знають, як впоратися з власною силою. Ну, а їй самій ні сили, ні влади не потрібно; їй потрібна свобода, щоб можна було негайно відправитися додому, куди вона прагнула всім серцем, і допомогти Геду обробляти їх сад.

Як же їй хотілося, щоб і у них біля будинку могли рости такі ж білі троянди, як в цьому саду! У нічному повітрі їх аромат просто зачаровував. Але у них, біля водоспаду, місце надто вітряне, та й сонце влітку пече абсолютно безжалісно. Та й від кіз ніде порятунку не знайдеш…

Нагулявшись і трохи освіжившись, Тенар повернулася до палацу і попрямувала по східного крила в надані їм з Техану покої. Техану спала — було вже за північ. Крихітний вогник — не більше великої перлини — світився на дні маленького витонченого світильника з білого алебастру. Простора кімната з високими стелями була затишною, повною нічних тіней. Тенар задула вогник в світильнику, лягла в ліжко і незабаром її здолав сон.

Їй снилося, що вона йде по вузькому кам'яному коридорі з склепінчастою стелею і несе цей алебастровий світильник. Блідий кружок світла падає від нього на підлогу, освітлюючи їй шлях. Вона, минаючи якусь незнайому кімнату, потрапляє в інший, більш широкий коридор, який приводить її в приміщення, де безліч людей мають крила, як у птахів. У деяких з них навіть пташині голови — якихось хижаків на зразок яструба. І всі ці люди стоять або сидять навшпиньки без руху, не дивлячись ні на неї, ні взагалі на що б то не було конкретно, і очі у них теж пташині — круглі, обведені біло-червоним обідком. Придивившись уважніше, вона бачить, що крила у них схожі на величезні чорні плащі і мляво висять за спиною. Літати вони явно не здатні. І люди ці такі сумні, і дивляться так безнадійно, а повітря в кімнаті таке затхле і смердюче, що вона різко повертається, щоб втекти геть, але не може навіть поворухнутися.

Тенар прокинулася, все ще борючись з цим заціпенінням. Навколо гойдалися теплі тіні, за вікном сяяли зорі. До неї долинав аромат троянд, неголосний шум великого міста, дихання сплячої Техану…

Вона сіла, щоб остаточно скинути з себе кошмарний сон. Адже це була Розписана Кімната у Лабіринті! Там, під гробницею, вона вперше зустріла Геда. І було це сорок років тому. Тільки уві сні малюнки, що були зроблені колись на стінах тієї кімнати, раптом ожили. Хоча, звичайно ж, це було не життя. Це було нескінченне, передчасне, безглузде існування тих, хто помер без надії на відродження; тих, хто був відкинутий Безіменним; невірних, людей із заходу, «проклятих чаклунів»…

Після того як помреш, неодмінно потрібно відродитися. Таким було тверде знання, з яким вона була вихована. Коли, ще зовсім дитиною, її взяли до себе жриці гробниць і стали виховувати з неї Ару, Поглинену, вона одразу зрозуміла, що тільки вона, єдина з усіх людей, вже не раз відроджувалася і буде відроджуватися і проживати одне життя за іншим. Іноді вона у це вірила, але не завжди; а коли стала Єдиною, коли їй