Читати книгу - "Історії Дикої Півночі, Очерет"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Добре, батьку. До речі… Коня не розсідлуй. Я ненадовго обійму маму, і знову в дорогу.
- Не зрозумів, - насупився Мелф. - Куди намилилися, сер лейтенант Уілкінс? З дороги, не жерши, не спавши, так би мовити…
- Емм ... Мені треба по-швидкому змотатися в Міддсвілль. У мене там деякі справи.
- Ось як? - криво посміхнувся Уілкінс-старший. - І як, дозволь дізнатися, звуть ці твої справи?
- Повернусь, дізнаєшся, - пообіцяв Клайф, підводячись на ганок. - Ма! Я вдома!
* * *
На старій пристані біля Єллоу-Рівер сиділи двоє. Вони раз у раз перевіряли босими ногами температуру води, годували дрібну рибку товченими сухарями і говорили про всяку нісенітницю.
На цей раз Клайф був одягнений не за формою. Недбало складений мундир лежав осторонь, поряд із розшнурованими форменими напівчоботами, і ельф красувався в сорочці з закатаними рукавами і недбало розстебнутим ґудзиком та в підгорнутих до колін штанах. Хоча на вулиці було і не жарко, після п'яти років життя суворо за статутом було складно втриматися від спокуси трохи похуліганити.
Лейсі теж була в дещо іншому образі, ніж у першу їхню зустріч. Дорожня сукня змінилася простим, але елегантним білим сарафаном, розшитим світло-бежевими квітами. Пшеничне волосся було укладено в важку косу.
- Я навіть не сподівалася, що ви справді приїдете, - тихо сказала вона, розглядаючи відображення у воді.
- Я б собі ніколи не пробачив, якби не приїхав, - усміхнувся Клайф. - Знаєте, ніколи особливо не вірив у долю, але до того, що сталося, вона явно приклала руку. Та ще й з властивим лише їй гумором: п'ять років вона оберігала мене від Пожирачів - адже я навіть поранений майже ні разу не був - , а тут дозволила підстрелити якимось потяговим забулдигам. І одночасно – звела з вами…
- Ох, - зітхнула Лейсі, - не треба про Пожирачів. І взагалі про війни і стрілянину теж не треба... Натерпілася я страху там, у потязі, - вона пильно глянула йому в обличчя. - Якби не ви і ваша самовідданість…
- Киньте, Лейсі, - Клайф обійняв її, і це було настільки природно, що й думки не виникло скинути його руку або обуритися. – Я не герой. Я лише солдат. І оберігати мирних жителів – це моя робота…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історії Дикої Півночі, Очерет», після закриття браузера.
